Ми самі того не помітили, як новини про політичні репресії стали для нас буденним, повсякденним і навіть звичним явищем. Вже без особливої цікавості стежимо за походами Юлії Володимирівни до Генпрокуратури, читаємо послання Юрія Луценка з СІЗО, спостерігаємо за судовими перипетіями в сімействі Онопенка... А недавні події податкового Майдану в нашій пам’яті вже стерлися і поблякли. І недивно — стільки всяких подій відбувається, за всім не встежиш...
Мабуть, мало хто знає, що активісти Майдану досі сидять у СІЗО «за навмисне пошкодження майна», мається на увазі пошкодження гранітної плитки. Як відомо, перед новорічними святами, коли всі були зайняті передсвятковим клопотом, швидко і без зайвого галасу було заарештовано трьох активістів податкового Майдану — це Гаркавенко, Заплаткін і Грузинов.
Днями один з них, Ігор Гаркавенко, вирішив оголосити безстрокове голодування. Він пояснює свій крок тим, що втратив будь-яку надію на чесний суд. «Я знаю його особисто. Це дуже принципова людина. Я думаю, він піде до кінця», — сказав на вчорашній прес-конференції його представник Артем Бєлов.
Найцікавіше, що коли в злощасну плитку забивали 132 металеві палиці, Гаркавенка взагалі не було в Києві. Він у цей час перебував у Харкові, а до Києва прибув лише 25 листопада, вже у розпал податкового Майдану, коли всі намети були давно встановлені. Але, за словами адвоката Олександра Левицького, слідство повністю ігнорує аргументи захисту, а суди подовжують термін арешту Гаркавенка «всупереч фактам, закону і здоровому глузду». «Чому вони поводять себе так відверто нахабно і зухвало? У мене немає відповіді на це запитання. Я в своїй адвокатській практиці багато чого бачив. Я бачив, як вибивають зізнання у вбивстві, і тут... говорять: ми розкрили організоване кримінальне угрупування».
У цій ситуації постає логічне запитання: чому вся міць репресивної машини обрушується на Гаркавенка, відомого хіба що в дуже вузьких колах своїми проросійським поглядами. Адже на Майдані було дуже багато яскравих активних людей, які ходили на ефіри, давали коментарі. Врешті-решт, були реальні люди, які забивали ці палиці. Чому саме харків’янин Гаркавенко? На це запитання не зміг відповісти навіть його адвокат.
«Я теж хочу зрозуміти логіку влади, але я не можу її зрозуміти. Я кажу суддям, що це неможливо, що людини не було в місті, що перед цим Майданом був Майдан 2007 року Партії регіонів, був помаранчевий Майдан, де також забивали палиці в граніт... Вони мовчки слухають, потупивши очі, і йдуть», — сказав адвокат у розмові з «Днем».
Але ризикнемо передбачити, що Гаркавенку, Заплаткіну і Грузинову просто не пощастило. До них у намет не зайшов Президент з прем’єром і не привітався за руку. Також не пощастило 15 активістам організації «Тризуб», які теж сидять за гратами. Причому їх «злочин» ще абсурдніший. Як вже писав «День», їм ставиться за провину знищення «незаконного» пам’ятника Сталіну.
Завтра, 3 березня, Апеляційний суд Києва має розглянути скаргу захисту Гаркавенка на продовження йому терміну утримання під вартою до чотирьох місяців. «День» стежитиме за цією справою.
ПРЯМИМ ТЕКСТОМ
Учора на прес-конференції представник підслідного Артем Бєлов розповсюдив заяву Гаркавенка з СІЗО. Пропонуємо вашій увазі невеликий уривок з неї:
— Я хочу, аби мене спробували засудити саме за специфічно мій внесок у справу Майдану, що обмежується словом, усним і письмовим. Саме слово є неформальною причиною арешту, і я задоволений, що цей мій внесок оцінено владою досить серйозно і високо.
Моя невинуватість не є секретом для всіх сторін, що мають відношення до цих подій, для МВС та СБУ, позаштатних співробітників, яких там було більше ніж достатньо, для представників самого податкового Майдану.
Єдиний козир, яким влада намагається обгрунтувати мій арешт, це мій термін, який я відбув у минулому, за тією ж статтею, яку мені нав’язують нині. Тоді це були радикальні дії, вчинені молодою людиною з політичних переконань. Я відбув за ці дії дев’ять років, звільнившись у 2006 році, і протягом свого терміну жодного разу від них не відмовився. Я їх робив, і я спокійно, нічого не заперечуючи, ніс за них відповідальність, тому що це були мої дії.
Після звільнення я лише писав і говорив. Цим мій внесок у політику вичерпується.
Олександр ПАСХАВЕР, президент Центру економічного розвитку:
— Влада може піти шляхом покарання бізнесу за будь-яку дрібну провину. Але якщо вона не може прислідкувати вину всіх учасників дії, тоді принцип вибіркового покарання не варто застосовувати. Інакше він зрештою вдарить проти самої влади. Якщо справедливе покарання застосовують не до всіх, то це рано чи пізно викличе неадекватно сильні зворотні реакції в суспільстві. В деяких країнах це може проявитися в революціях, бунтах чи суспільних «бродіннях». Проте таких явищ не спостерігається в тоталітарних державах чи демократичних суспільствах. А от у країнах зі слабкою авторитарною системою вони зустрічаються часто. Ми саме така країна. І мудра влада повинна пам’ятати, що подібні несправедливості викликають неадекватну реакцію. Ці речі поступово накопичуються, а потім несподівано та невідомо в чому і де проявляються. Ще один момент — такі утиски небезпечні ще й тому, що через подібні ігри до нас не підуть інвестори. Це важливо, бо сьогодні Україна має ще малий інвестиційний запас. Ми просто деградуємо, з точки зору модернізації вітчизняного виробництва, інфраструктури. Усі українські влади схожі на різні групи акторів, які грають одну й ту ж п’єсу: в кожного набору акторів свої недоліки. Але поки що жодна так і не стала раціональною, осмисленою та передбачуваною для інвесторів.
Володимир ДОРОШ, голова правління Інституту підтримки регуляторної реформи в Україні, представник Всеукраїнського громадського руху «Місто Волі»:
— Враховуючи те, яка кількість людей піднялась на протест проти проекту Податкового кодексу в першій редакції, й те, що лише кілька (сім. — Авт.) активістів другого Майдану потрапили під репресивний тиск, тоді як могли десятки й тисячі, а передусім — його організатори, говорити, що подібні дії можуть залякати людей, не думаю, що варто. Нас, і мене особисто як громадянина демократичного цивілізованого суспільства такі факти, звісно, засмучують, однак не пригнічують у бажаннях стояти за свої права. Крім того, ми тоді виступили з протестом і отримали те, заради чого піднялись: Податковий кодекс у тій редакції, якій його намагався протягнути уряд, не прийняли. Хай хто б що казав, але ми відстояли свої права. Хоча, звісно, тривожною є остання статистика про те, що за час дії нових податкових правил малих та середніх підприємців зареєструвалось втричі менше, аніж закрилось. Втім, це, я переконаний, в основному реакція на зміни у спрощеній системі оподаткування.
Усе, що тривожить зараз бізнес, — це той єдиний соціальний внесок, який змушені сплачувати підприємці до Пенсійного фонду. Якби цієї норми не було, інших гострих протиріч і претензій у підприємців не було б. Ми зараз готуємо звернення до Президента і до Кабміну, аби влада скасувала єдиний соціальний внесок. Чекатимемо на реакцію влади на це.
В одному можу запевнити точно: якщо бізнес бачитиме, що йому дозволять нормально працювати, то ніяких протестів не буде. Але якщо влада продемонструє, що вона й надалі не буде чути, не буде бачити і не хоче бачити інтереси дрібних та середніх підприємців і забиратиме у них останні можливості до існування, то іншого виходу немає — доведеться відстоювати своє право на працю на вулицях.
Однозначно ми врахуємо помилки першої акції протесту й у міру можливості запобігатимемо репресіям проти наших активістів, які мають місце сьогодні. Не помиляється той, хто нічого не робить. Першу акцію протесту ми почали спонтанно, і вона, на моє переконання, пройшла дуже вдало, не так, як у Тунісі, Єгипті, Лівії. Ми мирно і більш-менш спокійно відстояли своє законне право працювати. Будемо відстоювати й надалі, якщо на нього будуть зазіхати («День» писав, що тільки-но потеплішає, підприємці почнуть третій Майдан щодо спрощеної системи оподаткування, якщо влада не внесе поправок до законодавства. «Малий бізнес знову протестує», «День» № 17 від 2 лютого 2011 року).
