Ще до останньої гри першого кола, в якій «Шахтар» на виїзді виграв у «Кривбасу», переможцем першого кола чемпіонату України було проголошено київське «Динамо». Уважний погляд на турнірну таблицю аж ніяк не дає підстав для такого висновку, тим більше, що й між собою наші лідери зіграли внічию. Тобто, за всіх рівних показників «Шахтар» випереджає «Динамо» за кращою різницею забитих та пропущених м’ячів.
Згодом, для тих, хто не зрозумів, пояснили, що нічия 1:1 в гостях регламентом прирівнюється до перемоги киян. В регламенті дійсно написано, що при всіх рівних показниках результативна нічия в гостях дає перевагу. Але ж у Києві суперники ще не грали, тому донеччани опинились у нерівних з «Динамо» умовах. Якщо ж не копатися у надрах регламенту, то вимальовується мінімальна перевага саме «Шахтаря». Та чи може потішити самолюбство нашого багаторічного чемпіона, котрий завершив свій осінній європейський похід та вилетів із національного кубка, лідерство завдяки цифровій казуїстиці, нехай формально і правильній. Тим паче, що добутий таким чином перший рядок таблиці може стати останнім досягненням «Динамо» на фоні потужної ходи донецької команди. Весна, звичайно, розставить все по місцях. Але то буде вже практично новий чемпіонат.
ЧОТИРИ ЧЕМПІОНАТИ
З волі вітчизняних футбольних керівників Україна вже скоро десять років як розігрує звання футбольного чемпіона за схемою осінь- весна. Насправді ми маємо протягом року два досить дивні турніри. Спочатку команди починають ніби чемпіонат в липні і грають аж до жовтня- листопада. Навесні ігри поновлюються у кінці березня або на початку квітня. На той час у більшості команд чи не повністю змінюються склади гравців, тренери, спонсори, врешті. Тобто розпочинає турнір одна команда, а за одинадцять з половиною місяців закінчує зовсім інша. А потім знову без перерви ця ж інша команда стартує у новому чемпіонаті, аби під час довгої зимової перерви змінитися інколи невпізнано. Практично, ми розігруємо старий добрий чемпіонат з весни до осені, невідомо навіщо перейменувавши перше коло на друге і навпаки.
Вже зараз є інформація про те, що група нових виконавців поповнить взимку київське «Динамо», оголошує про свої плани щодо поповнення «Шахтар», понад півскладу хотіли б продати керівники «Дніпра». І це лідери! Решта ж команд так само змінить своє обличчя до весни. Не виключено, що гравці, які були суперниками восени, стануть навесні партнерами і знову опиняться в ролі господарів в іграх тих самих команд. Кому потрібна така плутанина? Власне, нікому не потрібна. Поскільки як цілісне видовище, на якому можна заробляти гроші, наш футбольний чемпіонат поки не розглядається, його можна довільно розбивати на скільки завгодно частин, а то й частково відміняти. Як це вплине на хід боротьби за першість?
НОВИЙ ЧЕМПІОН
Єдине, що надає справжньої цікавості весняній частині національного чемпіонату — можлива зміна чемпіона. Постійне лідерство київського «Динамо», здається, не влаштовує вже нікого. Тому безперечно цікавим буде те, яким чином досягатиме «Шахтар» поставленої перед командою мети. Та як це побачити? Легенди про суддівську сваволю у домашніх матчах «шахтарів», які розповсюджують нині тренери команд, що програли у столиці Донбасу, практично не можна перевірити. Країна, фактично, не бачить ігор кращої на сьогодні вітчизняної команди на власному полі. Добре, що нагодилась Ліга чемпіонів, яка показала нам нарешті по телевізору команду тренера Прокопенка з усіма її принадами і недоліками. А якби не було тої Ліги?
Коли навіть про одного із двох лідерів широка публіка отримала уявлення зовсім недавно, то що можна говорити про решту команд? Як можна аналізувати гру тих самих «Карпат», «Дніпра», трьох «Металургів», ЦСКА і так далі аж до кінця таблиці, коли побачити ці команди можна лише тоді, коли вони грають в гостях з «Динамо». Тому намагання вітчизняної спортивної преси давати аналіз гри дванадцяти команд, які не є лідерами, нагадують регулярні публікації про хокей в заокеанській НХЛ, якого наш глядач ніколи не бачить. Можемо і ми порозмірковувати про особливості ігрової моделі тернопільської «Ниви» чи алчевської «Сталі». Все одно ігри цих команд майже ніхто, окрім тренерів і купки фанатів, повністю не дивився. Тому й доводиться обмежитись згадкою про двобій лідируючих команд, аби не образити решту некомпетентністю. Хоча насправді турнірну долю більшості українських клубів вирішують зовсім не тренерські задуми, а наявність чи відсутність на даний момент у команди грошей.
ГРОШІ
Як тільки вчорашня гроза лідерів починає програвати матч за матчем, слід незабаром чекати появи у пресі одкровень тренерів і гравців, з якими «не розрахувались». Це стало настільки звичною практикою, що до стогону елегантних футбольних мужчин про їхню хронічну бідність народ починає ставитись так само, як до волань жебраків у метро чи на базарі. Нема грошей — торгуй тут же газетами чи зернятами, а не побирайся — такий рецепт все частіше чують жебраки від невеселих перехожих. Те саме можна сказати і нашим футболістам, які скаржаться на бідність лише у певні моменти. Так забутий у першій лізі одеській «Чорноморець» збирається ніби провести взимку тренувальний збір на екзотичному Кіпрі. Можете не сумніватися, що до березня скарг на безгрошів’я зі стану одеситів ми не почуємо. Це буде потім, коли закінчаться випрошені у чергового спонсора гроші. Так і живуть наші команди — від подачки до подачки. Так і хочеться запитати перед грою у гравців деяких наших команд, чи обідали вони сьогодні, і лише після того бігти робити ставки на тоталізаторі.
Букмекерські контори, які з’явилися по всій країни, і біля яких щодня юрмляться люди, можливо, стануть першими ластівками хоч якої окупності нашого футболу. Мається на увазі легальний податок, який організатори спортивних тоталізаторів платять у всіх країнах, і який йде якраз на той спорт, на якому заробляють букмекери. А поки цього немає, поки права на телетрансляції більшості матчів чемпіонату України і задарма нікому не потрібні, поки десятки тисяч гладачів не купують дорогі квитки на всі матчі тої ж «Ворскли», так і хочеться, щоб заклали у бюджет хоч яку зарплату для наших професійних футболістів. Щоб можна було запитати потім у незадоволених, а чи заробили вони більше?
ЛЮДИ
Як не дивно, а футбольні таланти продовжують знаходитись на нашій землі. Не в тих кількостях, що колись, але вони є. Сенсаційний успіх юнацької команди України на європейській першості, де українці дійшли до фіналу, свідчить, що на кілька хороших команд перспективних гравців у нас ще вистачить. Ще й з Росією поділимось. Який «Спартак» без українців, яке «Торпедо». «Зеніт» чи «Ротор»? І не слід боятися конкуренції тих бразильців-камерунців-нігерійців. Наш земляк здатен пристосуватися на просторі колишнього Союзу до будь- яких умов, і вирвати-таки свої кілька тисяч баксів з якого-небудь «Газовика-Газпрома». Правий був тренер київського «Динамо» Лобановський, який у відповідь на закид, що до Києва забирають всіх перспективних юнаків, зауважив, що якщо їх не забрати, вони так і не стануть справжніми майстрами. Додамо, що може і стануть, тільки не у нас. Ніякий патріотизм не втримає талановитого хлопця в Україні, якщо йому за кордоном дадуть більшу зарплату. Тому честь і хвала тренерам тих кількох українських команд, де цю зарплату платять, за те, що утримують на батьківщині своїх, аби не купувати потім чужих.
Власне і тут ми маємо непоганий досвід. Львівська команда, що грає у першій лізі, вже котрий рік фінансується майже виключно за рахунок продажу своїх футболістів. І гравцям це подобається. У команді ФК «Львів», а саме про неї йдеться, грає син мого старого знайомого. Так той так і каже, що малий очікує, поки продадуть його більш старшого партнера, аби отримати постійне місце у складі, грати з усіх сил, аби й самому швидше бути проданим. Нормальна практика: клуб не просить грошей, футболісти мають перспективу, а глядачі бойову команду, в якій кожен прагне показати себе з найкращого боку.
ДО ВЕСНИ
Дуже хочеться закінчити на оптимістичній ноті. Хочеться, аби паростки здорового футболу, що пробиваються повз сучасні футбольні руїни, якомога швидше зійшли. Щоб не заважали людям, які по- справжньому хочуть працювати у футболі. Не заважали ті, хто звик біля футболу лише годуватися. Годуватися тепер майже нема чим, а тому є надія, що те хороше, що ми побачили у нашому футболі у 2000 році, стане лише початком давно очікуваного підйому. Бо ж маємо національну збірну, яка готова боротися за вихід до фіналу Кубка світу, маємо два клуби міжнародного класу, маємо молодих гравців, які стукають у двері основних складів кращих команд. Врешті, маємо наших хлопчаків, із яких виростають найкращі у світі футболісти. І не біда, що поки що це трапляється не так часто, як хотілося б.
І нехай у другому колі нашого чемпіонату кращі наші команди вирішать свій спір у чесній грі на футбольному полі, а не за допомогою маніпуляцій із регламентом, які ми побачили у листопаді. Бо що б не казали, а «Шахтар» таки — лідер!
