Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Втрачений шанс

Газ, нафта, незалежність: крок уперед і кілька назад
12 січня, 2005 - 00:00

Хоч як би багато говорили політики про реальну незалежність країни, їхня риторика завжди переслідує певну мету. У суперечках про незалежність, особливо енергетичну, сьогодні останнє слово, мабуть, належить експертам. Із цього погляду слід прислухатися до думки голови НАЕК «Енергоатом» Сергія Тулуба, який вважає, що з введенням в експлуатацію нових енергоблоків на Хмельницькій і Рівненській АЕС енергонезалежність України суттєво підвищилася. І справді, тепер країна перетворилася з імпортера електроенергії на її постачальника на європейські ринки. Остання новина в цьому руслі: в понеділок національна енергетична компанія «Укренерго» повідомила про те, що отримала можливість щомісяця експортувати до Румунії 370 млн. кВт.год електроенергії.

ГАЗОВИЙ «ПЛЮС»

А нещодавно про енергонезалежність України заговорив і... голова НАК «Нафтогаз України» Юрій Бойко, який опинився в центрі чергового, цього разу туркменського, газового скандалу. На його думку, її, бажану незалежність, вдалося відстояти, уклавши контракт на поставку до України туркменського газу за підвищеною на 30% ціною та не допустивши таким чином «російського газового монополізму» на нашому ринку.

Бойко, безумовно, один із найбільших менеджерів. І туркменський газ справді не лише складова газового балансу країни (45% із 80 млрд. кубометрів, крім того, 18 млрд. куб. метрів дає власний видобуток, а решту — російський газ, що поставляється як оплата транзиту до Європи), а й одне з джерел диверсифікації поставок енергоресурсів в Україну. У минулі роки дешевий туркменський газ дозволяв Україні стримувати російські газові апетити. Сьогодні ситуація змінилася з точністю до навпаки й пахне дивною здачею позицій на переговорах. Але в будь-якому випадку енергонезалежність потрібна будь-якій країні зовсім не для того, щоб нею просто пишатися та отримувати монопольний прибуток, а для того, щоб забезпечувати громадянам і промисловості нормальні стабільні умови, тобто світло й тепло за адекватними цінами.

Щоправда, «Нафтогаз України» декларує своє прагнення не підвищувати ціну на газ для промспоживачів у зв’язку з подорожчанням туркменського газу. «Я з цілковитою відповідальністю заявляю: жодного підвищення цін на газ у розмірі більше, ніж інфляція в країні, ми не передбачаємо», — сказав він і повідомив, що собівартість туркменського газу для НАК «Нафтогаз України» на кордоні Росія — Україна в 2005 році становитиме $60 за 1 тис. кубометрів. З його слів, подорожчання 31,5 млрд. кубометрів імпортованого туркменського газу з $44 до $58 за тисячу кубометрів вдасться компенсувати. Для цього «Нафтогаз» має три джерела. Перше — зростання поставок із Туркменістану так званого інвестиційного газу (з 1,8 млрд. кубометрів у 2004 році до 4,5 млрд. кубометрів у 2005 році), яким оплачують послуги українських будівельних організацій. Друге — газ, який викупляють у компанії «РосУкрЕнерго», яка з цього року стала оператором транзиту туркменського газу по Середній Азії та Росії. І третє — збереження обсягу експорту, прибуток від якого планується в розмірі $200 млн. У все це можна було б із деякою натяжкою повірити, якщо не знати про стратегічні устремління керівництва «Нафтогаза», спрямовані на підвищення тарифів як для промисловості, так і для населення. До речі, за монопольні дії в цьому напрямі НАК нещодавно (хай і зі значним спізненням) було оштрафовано Антимонопольним комітетом на 50 тисяч гривень. Ця сума, звісно, для монополіста справді смішна, оскільки, зі слів Бойка, чистий прибуток «Нафтогазу» в 2004 році перевищить показник 2003 року, коли вона становила 1,2 млрд. гривень. Але головне, як кажуть, почати.

ПОЛІТИЧНИЙ МІНУС

Тим часом в. о. прем’єр-міністра України Микола Азаров майже одразу ж після ашгабатських домовленостей Бойка заявив про те, що уряд України не вповноважував голову НАК підписувати додаткову угоду про обсяги й умови поставок туркменського газу. Ще різкіше висловилася Юлія Тимошенко, яка небезуспішно претендує на роль прем’єр-міністра майбутнього уряду. Вона пов’язала раптове підвищення Туркменістаном своїх газових цін із тим, що «Нафтогаз України», за неперевіреними даними, продає туркменський газ до Європи за астрономічною ціною — $170 за тисячу кубометрів. Бойко ці дані не підтвердив, але і не спростував.

Не виключено, що ці відомості згодом справді не підтвердяться, оскільки добре обізнані російські конкуренти НАКу обвинувачують його якраз у зворотному — в демпінгу на європейському газовому ринку. Ясне одне: Бойку, в «енергонезалежному кошику» якого чорних куль набагато більше, ніж білих, навряд чи вдасться порозумітися з урядом, сформованим Віктором Ющенком. Якщо, звісно, цей уряд має намір реально йти до енергетичної незалежності країни.

НАФТОВИЙ «ПРИСМАК»

Найбільше чорних куль на рахунку Бойка за підсумками реверса нафтопроводу Одеса — Броди. Проект пролобіювали російські нафтові барони. Нагадаємо, в квітні 2003 року голова «Нафтогазу України» став одним із підписантів до часу таємного і, по суті, антиукраїнського протоколу, отримавши за це від медіа-спільноти прізвисько «товариш Реверс». Замість відмови від стратегічно важливого нафтового напрямку до Європи Україна отримала з вуст Бойка співтовариші запевнення в поставках по реверсному маршруту 9 мільйонів тонн нафти. Де вони? За деякими даними, нафтопровід, по суті, закупорений, «Укртранснафта» фактично поставлена під фінансовий контроль офшорної компанії. Водночас альтернативні нашому нафтопроводу проекти з доставки нафти до Європи та США в обхід турецьких проток отримують розвиток (у тому числі й з участю Росії). Словом, історія з реверсом — тема окремої великої розмови, яка, безсумнівно, відбудеться найближчим часом.

Коментуючи внесок керівництва «Нафтогазу України» в зміцнення енергетичної незалежності країни, колишній міністр палива й енергетики (відсторонення пролобіювали адепти реверса), директор Інституту проблем екології й енергозбереження Сергій Єрмілов сказав «Дню»: «Що стосується нової ціни на туркменський газ, то твердження про те, що це додало Україні енергетичної незалежності, — абсолютні дурниці. Як відомо, наш контракт із Туркменістаном узагалі закінчується 2007 роком, тоді як Росія зафрахтувала туркменський газ на 25 років уперед. Якщо підвищення газових цін дозволить нам перекупити в Росії цей контракт, то це було б чудово. Але такі речі щонайменше слід узгоджувати з урядом, оскільки це питання внутрішньої фінансово-економічної політики, і з цим газом у нас багато пов’язано. Досить пригадати реакцію керівництва країни на аналогічні дії в 2000 році енергетичного віце-прем’єра Тимошенко. Газова ціна — це, звичайно, директива уряду. А я ніколи не розумів, ким працює Юрій Бойко в нашій країні — чи то держслужбовцем (указ про його призначення першим заступником міністра палива й енергетики ніхто не відміняв), чи то керівником акціонерного товариства...». Кажучи про нафтопровід Одеса — Броди, Єрмілов відзначив, що сьогодні інтенсивно тривають переговори щодо інших, конкурентних українському маршрутам. Водночас, зі слів екс-міністра, «чим більше ми тягнемо та відкладаємо, тим менше шансів має наш проект». «Його треба негайно реанімувати, — сказав експерт. — Я вважаю, що шанси (на роботу в європейському напрямку. — Авт. ) Одеса — Броди ще має».

Віталій КНЯЖАНСЬКИЙ, «День»
Газета: