«Шановний Леоніде Даниловичу!
Поспішаю повідомити, що 24 і 25 травня в Миколаєві з візитом перебував один із основних Ваших конкурентів у передвиборній кампанії — народний депутат України Марчук Євген Кирилович. Завдяки титанічним зусиллям обласної влади зірвано його зустрічі з працівниками Суднобудівного заводу ім. 61 комунара, ПО «Зоря», прес-конференція в міській бібліотеці (щоправда, вона відбулася в обласному шаховому клубі). Проте Є. К. Марчук провів зустрічі з громадськістю Миколаєва, депутатами міськради, відвідав госпіталь ветеранів війни, свято останнього дзвоника у миколаївській школі № 36, дитячу інфекційну лікарню, ринок «Колос», пивзавод «Янтар» і селище Широка Балка, затоплене — ото безчинство, так? — з 1984 року грунтовими водами. Ви не повірите, але більшість людей сприймали цього самого Марчука привітно, а часом навіть захоплено. Втім, про все по порядку. Нинішню поїздку до Миколаєва Є. Марчук здійснював у новому і, якщо чесно, важковимовлюваному амплуа — претендента в кандидати у Президенти України. Але навіть у такій якості уявляв себе в ролі «гаранта» і, особливо під час зустрічей з громадськістю, розказував, що б він зробив на Вашому(!) місці. А зробив би він багато чого: передусім, запровадив би надзвичайний стан у владі — «влада сьогодні безконтрольна, корумпована від верху до низу, утворилися структури кланів, олігархів, які сплелися з владою». При цьому — як Вам таке твердження? — «кримінально-кланова влада вже управляє містами, підприємствами, галузями». Не знаю, як там у Вас, у Києві, але в Миколаєві в зв'язку з цим досить доречно згадувався глиноземний завод, бійка за який триває вже п'ять років. Так ось, Є. Марчук стверджує, що в приватизації цього заводу задіяно механізм величезних хабарів, що його хочуть прибрати до рук кримінальні структури, які сформували навіть своє лобі в парламенті. Більш того, Є. Марчук виступив проти дій правоохоронних органів у відношенні керівників заводу — мовляв, чому це відбувається зараз, а не сім років тому, коли було вчинено ці жахливі злочини?
Утім, хіба тільки МГЗ. Але ж Є. Марчук «пройшовся» і по Раді Європи, звідки Україну хочуть виключити. І якщо б тільки, за офіційною версією, через клятий мораторій на смертну страту. Чомусь серед причин названо й порушення прав людини, і неможливість нормального функціонування органів місцевого самоврядування, і війна з незалежною пресою тощо. І до відносин з МВФ Є. Марчук пропонує підходити виважено — мовляв, і всередині країни можна знайти купу грошей, вони є в олігархів (хто такі, чому не знаю? Правда, мудроване слово?) І з Росією найтісніші партнерські ділові вигідні відносини обіцяє встановити — та й ви ж за це, пам'ятаєте, п'ять років тому говорили? Щоправда, злостивці в народі стверджують, що віз і нині там.
Зустрічі з громадськістю проходили в двох найбільших залах міста — Палаці суднобудівників і Палаці металургів. І обидва були заповнені — у Палаці суднобудівників, де 1200 місць, всім бажаючим місця не вистачило, люди в проходах стояли. Багато хто приїхав із райцентрів області, як, наприклад, Марія Павлова з Врадієвки. І ото треба було їй до «області» їхати? Так ні ж: «У мене четверо дітей, семеро внуків, і я бачу, що за нинішнього режиму в них немає майбутнього. Ситуацію може змінити тільки Марчук». І знаєте, адже не тільки звучали скарги — люди бачили конкретну реакцію, шляхи вирішення багатьох питань в нашому барда.., вибачте, курсі реформ — по погашенню боргів по пенсіях і зарплатах, по підвищенню життєвого рівня людей, по залученню інвестицій, по зацікавленню підприємців — за допомогою податкової політики — працювати чесно, не в тіні, й ні з ким, крім держави, у розумних розмірах не ділитися. І при цьому люди — переважно середнього віку, від 30-ти до 50-ти, багато інтелігенції, молоді — сприймали слова Є. Марчука справді як рецепт порятунку України — були й оплески, і слова підтримки — як із місць, так і в записках із залу. Більш того, після кожної із зустрічей люди протягом півтори-двох годин не відпускали Є. Марчука — розповідали про свої проблеми, просили поради і просто фотографувалися — «з майбутнім президентом».
Ви мені, звичайно, даруйте, але знаєте, є на російському ТБ передача «Сам себе режиссер», а в ній рубрика — «Слабо?» Так ось, Є. Марчуку виявилося не слабо і піти в народ — навіть не підготовлений і політично не витриманий. Трапилося це на ринку «Колос». Звісно, знайшлося там кілька нормальних людей, котрі стали кричати: «Всі вони там, у Києві, з жиру казяться, а народ старцює» (це вони, звичайно ж, не Вас мали на увазі). Але більшість чомусь стали всіляко — прості люди все-таки, що з них взяти — лаяти Вас, підходили до Марчука з різними запитаннями, скаржилися на життя. Здивувала одна бабуся 80-річна: мало того, що в неї пенсія аж 60 гривень, та ще й цибулею-зеленню торгує. Але все одно стала скаржитися: гроші потрібні, а за півдня наторгувала 22 копійки. Та ще ж не вечір! Чомусь дуже багато питали про пенсії, заборгованість по зарплатах, украдені трастами гроші, внески на ощадкнижках. І — нахабство яке! — бажали Є. Марчуку стати президентом і обіцяли голосувати за нього.
Побував він і в дитячій інфекційній лікарні — таких усього чотири на всю Україну. Працюють лікарі, звісно, в пекельних умовах — препаратів, ліків, обладнання немає або не вистачає, всього один реаніматолог, класний мужик, котрий працює і днями, й ночами — зміни немає. За минулий рік врятував 135 дітей — жодна дитина не померла. То люди там уже чотири місяці без зарплати сидять. А кому зараз легко?
Ще одні «убогі» живуть у селищі Широка Балка, яке із середини 80-х підтопляється грунтовими водами. У підвалах деяких будинків, на городах рівень води піднімається до метра. Люди тамтешні постійно скаржаться — ось і Марчуку наябедничали — нібито вже після звернення до Вас. І чому? Нерозсудливі люди в глибинці, не розуміють — не президентська це справа, а турбота місцевої влади, нехай вона й розбирається.
Відвідав Є. Марчук і свято останнього дзвоника у миколаївській СШ № 36. Сказав напутні слова учням і просто дітям, а най-най — відмінникам і вчителям — годинники подарував. Тепер випускники миколаївських шкіл звіряють час «за Марчуком». Та й само напуття школярам вийшло душевним, а найголовніше — простим і незаумним, щирим. І тут його довгий час не відпускали — і автографи просили, і фотографувалися на згадку — і школярі, і їхні батьки.
Ось тільки з прес-конференцією якось недобре вийшло. Спочатку її оголосили в міській бібліотеці. А останньої миті раптом перенесли до шахового клубу. Як розповів Є. Марчук, у бібліотечному залі було відмовлено після телефонного дзвінка голови обладміністрації Миколи Круглова завідуючій: ввечері — прес-конференція, вранці — заява про звільнення. У цій ситуації шахісти виявилися менш підвладними всіляким впливам.
Так що не осудіть, Леоніде Даниловичу, але Є. Марчук справив у Миколаєві дуже гарне враження. А ще — залишається впевненість миколаївців у тому, що ця людина справді щось змінить у нашій країні на краще. Недаремно в миколаївських маршрутках — найпоширенішому виді транспорту — з'явилися саморобні плакати — «Євген Марчук — наш Президент!»
На цьому прощаюся. Доброзичливець Данило КЛЯХІН, «День»
