Я — читач «Дня», що називається, з багаторічним стажем. Познайомився з газетою в 1999 році. Тоді Євген Марчук ішов на президентські вибори. Я вболівав. Гравюри кореспондентам дарував, не знаючи їх в обличчя, а тільки за публікаціями. Бажав, щоб не здавалися!
Очевидно, що після розвалу «канівської четвірки» у мене настало внутрішнє затишшя — періодикою майже не цікавився. Читав прозу. Потім відчув, що «підсів» на «День»: за якийсь час без нього почалася інтелектуальна «ломка».
Для порівняння: в інших ЗМІ міг проглянути одну-дві статті, решта ж нагадувала безплатні оголошення й рекламні матеріали. У вашому ж виданні читав «запоєм» Сергія Кримського, Клару Гудзик, Ігоря Сюндюкова, увесь історичний блок...
До речі, за останні роки з’явилося чимало нових хороших авторів: Оксана Пахльовська, Ігор Лосєв, Юрій Райхель, Сергій Грабовський...
І взагалі «День» дедалі більше набирає висоти, при цьому не втрачаючи відчуття української платформи під ногами. Тому я, як старосвітський денді, щоранку виходжу купувати газету, щоб насолоджуватися впродовж дня.
