Яцек Еміль САРІУШ-ВОЛЬСЬКИЙ очолював делегацію Європарламенту під час спостереження за президентськими виборами в Україні. Відомий польський дипломат, знаний у багатьох університетах світу, сьогодні він — віце-президент Європейського парламенту. За його плечима — солідний професійний багаж із євроінтеграційної проблематики. Професор Саріуш-Вольський обіймав посаду міністра євроінтеграції Польщі упродовж понад шести років (1991 — 1996, 2000 — 2001), із 1999 по 2001 рік був головним радником прем’єр-міністра з питань європейської інтеграції. Вступ Польщі до ЄС — за великим рахунком, і його заслуга. Які перспективи відкриваються перед Україною після останніх виборів президента? Що слiд зробити Українi, аби не змарнувати «капітал світової уваги»? Про це — в інтерв’ю з віце-президентом Європарламенту Яцеком Сарiушем-Вольським.
— Як би ви оцінили рівень демократичності переголосування другого туру президентських виборів в Україні?
— По-перше, хотів би звернути увагу на велику різницю між проведенням переголосування й тим, як проводився попередній тур виборів. По-друге, попри деякі недоліки, все-таки це переголосування дало результати, яким можна довіряти. І ці результати задовольняють європейські стандарти.
— У чому, на вашу думку, причина такої різниці?
— Перш за все, гадаю, вплинув масштаб вимог громадянського суспільства в Україні. Крім того, вплинув міжнародний тиск.
— Чому, на вашу думку, реакція місії спостерігачів ОБСЄ відрізняється від коментарів місії СНД?
— Можливо, місія спостерігачів СНД оцінює вибори, керуючись іншими стандартами. Це — різний досвід, різна практика й різні стандарти.
— І що ви думаєте про «їхні» стандарти?
— Ми просто дотримуємося наших, європейських, стандартів і не коментуємо стандартів інших.
— Як ви сприймали останні події в Україні, котрі отримали назву «помаранчева революція»?
— Із ентузіазмом. Це мені дуже нагадало період сміливих кроків руху «Солідарність» у моїй країні, Польщі. Народження будь-якої демократії є надзвичайно оптимістичним.
— Наскільки після цього змінилося сприйняття України у світі?
— Перед цим Україна була незалежною, але не достатньо вільною. А нинi вона здобула свій власний дух.
— Чи зросли у зв’язку з помаранчевою революцією зовнішньополітичні можливості України — зокрема, для активнішого просування в напрямі Євросоюзу та НАТО?
— Перш за все, я б хотів, аби Україна не сприймала нинішню реакцію ЄС як нагороду. Те, що робить Україна, вона робить за власним бажанням і робить це самостійно. Вона цим виявляє «вільну українську душу». Тому все те, що робить міжнародна спільнота, й те, що робить ЄС, є наслідком дій України, а не якоюсь нагородою. Якщо в Україні буде запроваджена європейська модель політики, економіки та суспільства і якщо після цього Київ постукає в двері ЄС, то тоді ви й отримаєте можливість перевірити свій досвід. Україна матиме змогу перевірити задекларовані Євросоюзом цінності — чи вони є лише лозунгом, чи вони реально діють. Кожна європейська країна, яка є вільною й демократичною, може належати до ЄС. Це принцип Євросоюзу. Україна матиме можливість ним скористатися.
— Чи може Україна сподіватися на взаємнiсть з боку ЄС?
— Україна може розраховувати на таку підтримку з огляду на позитивне ставлення до тих демократичних змін, які сталися останнім часом. Але Україна не може розраховувати на негайне членство в ЄС. Для цього потрібен час, це повинно статися згодом як наслідок тих змін, які відбуваються й ще мають відбутися. Це відбуватиметься лише за умови відповідного прагнення України.
— Якщо Україна не може нинi розрахувати на повноправне членство в ЄС, то чи може вона принаймні наполягати на розвитку вищого рівня співпраці, аніж просто «політики сусідства»?
— Україна має багато друзів у ЄС. І безумовно — у Європарламенті. Багато громадян країн Євросоюзу прагнуть бачити Україну членом ЄС. Але для цього поки що не досягнуто згоди всіх держав і всіх інституцій ЄС. Сьогодні (28 грудня. — Ред. ) делегація Європарламенту проводила обговорення. Ми всі одностайно переконані, що Україні необхідно запропонувати певний підвищений статус співпраці порівнянно з тим, що запропоновано на сьогодні, — а саме, статус сусідства та План дій. Саме з таким проханням ми звернемося до всіх парламентів Євросоюзу. Ми не можемо гарантувати швидких і великих результатів. Але те, що пропонувалося, й те, відносно чого проводилися переговори при уряді Віктора Януковича, більше не може бути достатнім для вільної України. Ми вважаємо, що ЄС має тримати двері відкритими для європейських устремлінь України. Моє особисте бачення: Україні потрібно щонайменше запропонувати такий же статус, як і західним балканським країнам. Цей статус передбачає Угоду про асоціацію. Звичайно, за умови, що Україна виявить таке бажання. Це — вільний вибір України.
— Як багато європейських депутатів поділяють вашу думку?
— Я не знаю, чи їх є більшість, але можу сказати, що їх досить багато. У мене є власний досвід того, як Польща стукала в двері Євросоюзу. Нам знадобилося 15 років, аби переконати наших друзів. Але, звичайно, багато залежить від українців. Я вважаю, що після початку переговорів із Туреччиною про приєднання до ЄС було б нормальним і логічним, аби ЄС відкрив свої двері для Києва. Це питання часу й зусиль українців. Масштаб і напрям просування України установлений Копенгагенськими критеріями.
— І лише? Як тоді бути, приміром, з останньою заявою екс-канцлера Німеччини Гельмута Коля, який наголосив на недоцiльнiсть членства України в ЄС через інтереси Росії?
— У ЄС є багато різних думок. Загальновідомо, що рішення в Євросоюзі приймається більшістю. Але свободу та європейські цінності не можна продавати за газ і нафту.
— Які перешкоди довелося подолати Польщі для вступу до ЄС? Із якими стереотипами довелося боротися? Адже на початку 1990-х у Брюсселі також далеко не всі сприймали з ентузіазмом приєднання країн колишнього соцтабору...
— Це зайняло певний час. У 1989 році ми задекларували своє прагнення про вступ до ЄС. У 1993 році ми отримали у Копенгагені відповідь. Що стосується нашої Угоди про асоціацію, то ми отримали її без прямої згадки про членство. Відповідь полягала в тому, аби ми виявили терпіння та продемонстрували свою готовність кропіткою роботою. Ми мали довести своє бажання не лозунгами, а фактами в реформуванні економіки й політики. Завдяки помаранчевій революції в Європі більше ніхто не сумнівається в тому, що Україна є європейською державою. Ви домоглися величезного капіталу прихильності, симпатій. Якщо Україна доповнить цей капітал відповідною політикою, то зможе бути переконаною у своїй перемозі. ЄС визначає себе як союз цінностей. Це є основою віри й надії.
— Політична криза в Україні вдарила доволі серйозно по відносинах Росії та ЄС. Чи не гадаєте, що подальше зближення України з ЄС може посилити конфронтацію Брюсселя та Москви? Чи готовий ЄС вистояти в цьому дипломатичному протистоянні?
— Після початкового роздратування прийде мудрість. Є загальний принцип: кожна країна має право самостійно обирати свою долю. Ніхто не може заборонити цього Україні. Згадайте, як досить оптимістично звучала заява Володимира Путіна про те, що Росія не заперечує проти приєднання України до ЄС...
— Вам не здається, що ця заява пов’язана з упевненістю Москви про нереальність членства України в ЄС?
— Але він сказав це. Крім того, гадаю, нова демократія в Україні матиме позитивний вплив на інші країни. Я сподіваюся, що події в Україні стануть демонстраційним фактом для Росії та Білорусі. Це буде також внеском України в розвиток демократії в регіоні.
— Від українських дипломатів доволі часто можна почути, що ЄС звертає більше уваги на Росію, аніж на Україну. Чи це відповідає дійсності? Якщо так, то яким чином можна змінити ситуацію?
— До певної міри це відповідає дійсності. Але я б не хотів, аби оглядачі плутали позицію окремих членів Євросоюзу із позицією самого Євросоюзу. Коли я читаю або чую про європейські прагнення України, то в мене з’являється відчуття дежа вю. Мені це нагадує мою власну діяльність і думки на початку 1990-х років, коли Польща стукала у двері Євросоюзу. Це дуже схоже. Тому, знаючи, що відбулося пізніше, я все більше й більше хотів би заохочувати Україну. Будьте лише впевненими в тому, чого ви хочете. Не звертайте уваги на те, що дехто, можливо, не зрозумів, про що насправді свідчить розвиток історії. Політика — це мистецтво переконування. Ви переконували свій народ — і ви досягнули змін. Таким чином, у вас є можливість переконати й інші європейські народи. Просто доведіть це.
— Яким ви вбачаєте позитивний сценарій європейської інтеграції України?
— Це не сценарій, це — мрія. Я сам звертався із запитанням про строки вступу Польщі до ЄС упродовж десяти років. І не отримував жодної відповіді. Ми не розчаровувалися, коли нам постійно казали: ні, ні, ні... Гадаю, Україна може вступити до ЄС не за довший строк, аніж Польща. І дай Боже, щоб Україні вдалося зробити це швидше. ЄС розглядає можливість членства в рамках семирічного періоду. Я б сказав, що сім років для України — надзвичайно оптимістичний сценарій. 14 років — досить реалістичний. 21 рік — досить песимістичний.
