У п’ятничному ефірі програми «Шустер лайв» регіонал Михайло Чечетов, сам того не відаючи, сказав фразу, в якій, мабуть, уся сіль нинішнього моменту: «Все! Політика закінчилася!..» І справді, затяжні коаліціяди залишилися в минулому. У Конституції 1996 року такого поняття як «коаліція» немає. Тепер залишається лише «співробітництво фракцій», як це охарактеризував міністр юстиції Олександр Лавринович. Утім, це мало що змінить. У Раді вже давно переважає право сили і підкупу. Позафракційні тушки слухняно ухвалюють потрібні владі рішення. Хіба що ситуація може лише посилитися і перебіжчиків стане ще більше.
Президент, почувши вердикт суду, прямо з Ялти записав звернення до народу. Віктор Федорович не приховував радощів, з його обличчя не сходила задоволена посмішка. Він нагадав, що Конституція 1996 року була визнана найдемократичнішою у світі, а значить це дуже добре, що ми знову до неї повернулися.
Утім, політики та експерти в більшості своїй не поділяють цього захвату. В експертному середовищі все частіше можна почути словосполучення «узурпація влади» і навіть «державний переворот».
Екс-міністр юстиції Микола Онищук так і не зрозумів, на якій підставі КСУ повернув Конституцію-96. До повноважень КС відноситься вирішення питань про відповідність законодавчих актів Конституції України. А вносити які-небудь зміни до Основного Закону — це конституційне право Верховної Ради, а ніяк не КС. «Не менш складним є питання правових наслідків цього рішення, зокрема, хто візьме на себе відповідальність за автентичну публікацію Конституції і за чиїм підписом вона буде опублікована?..» — задався питаннями екс-міністр юстиції.
Лідер БЮТ Юлія Тимошенко заявила, що рішення Конституційного суду вимагає проведення дострокових виборів президента та Верховної Ради. Мовляв, вони обиралися за іншою Конституцією. З подібною заявою виступив і лідер «Фронту змін» Арсен Яценюк. Причому, Яценюк від слів одразу перейшов до діла — зареєстрував постанови про проведення парламентських виборів 27 березня 2011 року. Але, очевидно, що цей законопроект не набере необхідної кількості голосів. Ніяких дострокових виборів не буде. Нинішній владі і підгодованим нею тушкам це ні до чого. На Європу особливо розраховувати теж не доводиться. Європейці хочуть почекати і подивитися, що зі всього цього вийде. А поки що дають дуже стримані оцінки. Скажімо, президент ПАРЄ Мевлут Чавушоглу ніякої узурпації влади не побачив.
Також навряд чи варто чекати повстання трудових мас. По-перше, політичні туристи і майданарбайтери дискредитували саму ідею масового протесту. По-друге, попередня влада не залишила приємних емоцій у народу і фактично своєю провальною політикою привела до влади нинішній режим.
— Зараз відбуватиметься поступове згасання і вмирання духовного життя суспільства. Ми повертаємося в лоно братських республік, які всі президентські, всі побудовані на підпорядкуванні всіх і кожному за жорсткою ієрархією владної піраміди. І в цьому сенсі нам ще довго доведеться чекати, поки ми не відтворимо хоча б той рівень демократії, якого ми досягли за кілька років парламентсько-президентської республіки, — зробив невтішний прогноз відомий соціолог Євген Головаха.
А в уряду та Президента зараз інші турботи — потрібно приводити у відповідність до нової Конституції великий законодавчий масив. Уже вчора Закон про Кабмін «переформатували» під Конституцію-96 і відправили до Верховної Ради для затвердження. За словами Олександра Лавриновича, Кабінет Міністрів одночасно пропонує Верховній Раді внести окремі зміни до 32 закону, що передбачають перерозподіл повноважень між президентом, Кабміном і Верховною Радою. І тут потрібно віддати їм належне — кують залізо, поки гаряче. Цього в них не відбереш...
Утім, ще не відомо, чи буде Президенту Януковичу зрештою вигідна необмежена влада. Відіграючи назад політреформу, Віктору Федоровичу слід було б подумати, хто може стати президентом через чотири роки. І кому дістануться всі повноваження... І ще не варто забувати, як закінчив Леонід Кучма, якому теж увесь час не вистачало повноважень для проведення реформ.
Народ поки що мовчить. Але ключове слово тут «поки що».
КОМЕНТАРIІ
Валерій М’ЯТОВИЧ, заслужений журналіст України, депутат Кіровоградської обласної ради:
— В Україні вкотре приймаються кардинальні рішення, які матимуть серйозні наслідки, без урахування думки народу, а лише для задоволення політичних амбіцій певних осіб. Так було і у 2004-му році, і нині. Можливо, деякі положення Конституції й потрібно було змінювати, але ж Конституційний Суд не має таких повноважень — приймати рішення прямої дії, коли остаточно й безповоротно змінюється закон. Конституційний Суд мав би дати свою оцінку змінам до Основного Закону, які були внесені у 2004-му році, а далі — слово за парламентом. До речі, на мою думку, Конституційний Суд — це взагалі зайва і дуже затратна ланка, яка відсутня в багатьох країнах світу (там відповідність Конституції того чи іншого закону визначає Верховний Суд). В Україні ж ці питання вирішуються інакше, та й сам Конституційний Суд — це «ручний» орган, яким легко керувати.
Для простих громадян рішення Конституційного Суду однозначно матиме негативні наслідки. Адже країна практично повернулася до тих позицій, від яких відійшла раніше: попередні зміни до Конституції приймалися не від хорошого життя. Концентрація влади в руках президента, до того ж президента-нереформатора, зводить до мінімуму функції парламенту й повністю нівелює наявність коаліції. Це — серйозний удар по демократії, який відкинув країну далеко-далеко назад. Зрештою, перед нами знову колись постане питання необхідності повернення до засад демократії, які сьогодні повністю знищуються рішенням Конституційного Суду, але це буде за нинішніх умов дуже нескоро.
Адже тривала перерва у навчанні навіть для однієї людини дуже серйозно дається взнаки, не кажучи вже про цілу країну... Ми вже сьогодні відчуваємо на собі негативний вплив «реформ», проголошених Президентом. Фактично жодного реформування немає й не буде. Паралельно можна згадати генерала де Голля, який свідомо пішов на ризик заради майбутнього Франції, яка й сьогодні живе завдяки тим реформам. У нас же типові ознаки тупику — це згортання свободи слова у країні. Я, маючи 35-річний стаж роботи у ЗМІ, не пригадую такого стану речей в інформаційному просторі, коли преса — не доведи, Господи — скаже щось негативне про представників влади, особливо в регіональних комунальних засобах масової інформації! Навіть за радянських часів журналісти могли критикувати районне чи обласне начальство. Те, що відбувається з мас-медіа сьогодні, дуже нагадує 30-ті роки минулого сторіччя...
У зв’язку з цим репутація України у світі також буде зіпсована ще більше, хоча світ сьогодні й намагається дистанціюватися від наших внутрішніх справ або дуже м’яко говорить про ці речі. Незабаром і Європа, і Америка зрозуміють, що стабільності в Україні немає. Що політичні й бізнесові кола, які прийшли до влади, триматимуть владу у своїх руках дуже міцно і дуже довго, практично законсервувавши всі позитивні зрушення. Може виникнути приблизно така ж ситуація, як і в Білорусі, де чинний президент має всі шанси бути обраним на четвертий термін. А тому Україну ніхто серйозно не сприйматиме у світі, хоча іншої перспективи, ніж євроінтеграція, у неї не було і не буде.
Володимир ПРИТУЛА, Керівник комітету з моніторингу свободи преси в Криму:
— Скасування політичної реформи в Україні викликає питання про моральну відповідальність нинішньої влади. Ті ж самі політики в 2004 році ініціювали цю політичну реформу з єдиною метою — зменшити повноваження та вплив на ситуацію президента Ющенка. Цим самим вони кинули країну на 5 років в політичний хаос і фактично на п’ять років зупинили соціально-економічний розвиток України. Тепер та ж політична сила, яка тоді ініціювала політичну реформу, — сама ж її скасувала, щоб повернути собі ті повноваження, які були штучно відібрані в попереднього президента.
З іншого боку, слід подивитися, як саме формувався той Конституційний Суд, який скасував реформу. Слід згадати слова Сергія Головатого, який сказав, що в складі Конституційного Суду тільки 3 фахівці з конституційного права, отже це наводить на думку, що Конституційний Суд залежний від влади, що він не досить фаховий. Тому тут і постає питання моральної відповідальності влади за такі дії.
Однак слід визнати ще два аспекти. По-перше, формально всіх юридичних норм при скасуванні реформи дотримано. По-друге, президентсько-парламентська форма правління в Україні є більш органічною та ефективною, тому сьогодні це скасування слід визнати за доцільне. І тут важливо не зупинитись на цьому кроці. Так, Україні потрібна сильна президентська влада, але тим більше сьогодні в країні потрібні противаги та механізми стримування цієї влади. Тому найважливіше зараз не саме скасування політреформи, а ті кроки, які будуть робитись далі. Влада має зараз вжити заходів до зміцнення парламентської та судової гілок влади, щоб забезпечити весь механізм демократії.
Чи справиться з цим Партія регіонів? Тут є багато сумнівів. Тому зараз як ніколи нам треба мобілізувати громадськість на вимогу подальшого проведення політреформи, а також потрібні увага і контроль міжнародного співтовариства, що б забезпечило дотримання українською владою європейських цінностей та базових норм прав людини.
Сергій ПЛЕЦЬКИЙ, публіцист, Запоріжжя:
— Скасування Конституційним Судом політреформи майже не помітила переважна більшість запорожців. Потік різноманітних негативних новацій, які «падають» на їхні голови в останній час, не залишає можливості не те що їх осмислити, а й навіть помітити окремі з них. Наприклад, якщо дрібний бізнес ще протестує проти заборони секонд-хенду, проти змін у податковому кодексі, — то переважна більшість мешканців Запоріжжя занепокоєна лише виживанням в умовах постійного зростання цін на продукти харчування. І з тривогою чекає початку опалювального сезону, з новими тарифами після підвищення цін на газ.
Місцеві ж організації політичних партій відреагували на цей факт у відповідності з установками центральних керівних партійних органів. І реакція була досить млявою, що можна пояснити кампанією висування кандидатів у місцеві органи влади.
Поки правники сперечаються щодо законності скасування політреформи Конституційним Судом, — з точки зору здорового глузду цей акт виглядає повним абсурдом. Два десятки громадян в пурпурних мантіях замість народу, який є єдиним джерелом влади, змінюють засадничі принципи існування всього суспільства.
І як бути з тим, що виборці голосували за парламентаріїв і президента з іншими повноваженнями? Чи не є це спотворенням їхньої волі?
Крім того, куди може завести цей шлях? Можливо, ці пани завтра скасують Акт проголошення незалежності України? А може, підуть далі й визнають законодавство доби Сталіна? З берієвськими «трійками», всевладдям НКВС! Чи обмежаться лише Законом про мови, котрий хоч трохи захищає українську?
Зважаючи на те, що й до скасування політреформи в руках Президента і парламентської коаліції концентрувались усі владні повноваження, то виглядає все так, що владу не бажають ділити ні з ким. Україну готують до диктатури.
Але найбільш негативним наслідком цих дій Конституційного Суду видається те, що цей високий судовий орган втратив довіру. Уже після освячення ним коаліції «тушок», коли для цього довелось прийняти рішення, яке йшло врозріз із його попереднім вердиктом, довіра до КС похитнулась. А нинішні дії взагалі унеможливили участь цього суду в якості незаангажованого посередника під час будь-яких політичних криз. І можна лише сподіватись, що насильство не стане головним арбітром у майбутніх політичних баталіях та конфліктах.
