Якщо виходити з презумпції, що українська влада діє в інтересах України, то багато які вчинки високопоставлених керівників зрозуміти дуже складно. Та й узагалі, як нормальній людині осягнути, чому окремі особи з таким самозабуттям руйнують власну державу? Чому працюють не на користь, а на шкоду?
Як стало відомо, у вересні поточного року перший віце-прем’єр-міністр Кабінету Міністрів України О.В. Турчинов запропонував виконуючому обов’язки міністра оборони В.В. Іващенку розглянути питання про ліквідацію друкарського органу міністерства газети «Флот України», що видається в головній базі українського військового флоту в місті Севастополі.
Українському читачу потрібно пояснити, що таке газета «Флот України». Вона була створена 1992 року, коли ситуація в місті та на півострові була надзвичайно напруженою, вирішувалося питання про розподіл радянського Чорноморського флоту між Україною та Російською Федерацією. Боротьба йшла не за кораблі (це була лише підстава), а за територію, на яку претендували російські політики та державні керівники. Результат боротьби багато в чому визначався настроями людей, що формувалися інформаційним простором. На той момент він являв собою приклад крайньої пропагандистської навіженості, хворобливої українофобії, безсоромного, побудованого на зухвалій брехні, залякування місцевого населення Україною, якій приписували всі можливі й неможливі гріхи. Українська військова газета «Флот України» стала справжнім «променем світла в темному царстві» ідеологічних спецоперацій та дезінформації. Саме «Флот України» послідовно, незважаючи на партійну кон’юнктуру, забезпечував військовослужбовців ВМС України та жителів міста об’єктивною інформацією про нашу країну, будучи певною віддушиною в антиукраїнському інформаційному «гетто», де населення «духовно окормлялося» понад десятком патологічно антиукраїнських газет, що друкуються (і досі!) в російській військовій друкарні. Не кращою була ситуація на місцевих телебаченні та радіо.
Інформаційні сили були не просто нерівні, а взагалі непорівнянні з погляду наявності фінансових ресурсів, адміністративної підтримки, технічної оснащеності. Місцеві антиукраїнські писаки отримували у своїх газетках по 150 дол. за середньої бездарності статтю, а коли їм платили 100 дол. — влаштовували скандал.
Автор цих рядків у 1990-ті роки сам опублікував у «Флоті України» сотні статей, не отримавши за них ні копійки. Які гроші, коли потрібно було захищати країну, нести землякам правду про Україну, про її історію, культуру, боротьбу за свободу. І дивна річ, у цій жорстокій інформаційній війні «Флот України» виглядав і виглядає дуже гідно. Газета не знала слова «капітуляція» і ніколи не спускала українського військово-морського прапора в битві ідей, настирливо й переконливо доводячи як опонентам, так і друзям, що Україна була, Україна є і Україна буде.
У боротьбі газета досягла й солідного рівня журналістського професіоналізму, про що свідчать численні нагороди та премії: орден Рівноапостольного князя Володимира Великого, почесний знак «За заслуги перед містом-героєм Севастополем», почесний знак «За заслуги перед ВМС України», відзнаку «Український орден «Морський Хрест» тощо. З 2003 року редакція зі своєї ініціативи і, як правило, без будь-якої сторонньої допомоги видає загальнодержавний, єдиний у Севастополі та Криму повнокольоровий україномовний журнал «Морська держава». Антидержавні сили в Севастополі давно мріяли про ліквідацію газети «Флот України». Невже їхня золота мрія здійсниться? Останнім часом опоненти газети нібито мимохідь кидали, що розберуться з нею «руками своїх людей у Києві»...
Співвідношення інформаційних сил у Севастополі і сьогодні не на користь української держави, в інформаційному просторі домінують проросійські ЗМІ. У випадку знищення офіційним Києвом єдиної у місті газети, що стоїть на державницьких позиціях, ситуація стане зовсім неприпустимою. Дивує ось це бажання тихо, «без шуму й пилу» ліквідувати останній інформаційний оплот України у винятково важливому і вразливому стратегічному регіоні держави, одним розчерком бюрократичного пера поставити хрест на надзвичайно корисному для країни патріотичному виданні.
Це дуже нагадує події літа 2003 року, коли режим Л. Кучми намагався вивести українські військові кораблі із Севастополя в Донузлав, передавши Севастополь під повний контроль Російської Федерації. Усе робилося тихо, келійно. Але в місцевих антиукраїнських колах з’явилася радісна звістка, що нібито існує таємна домовленість між Кучмою і Путіним про те, що після перемоги на президентських виборах В. Януковича, Севастополь віддадуть Росії. Але тихо й келійно не вийшло. Скандал був дуже гучним. Леоніду Даниловичу довелося зі своєї дачі у Форосі клястися в тому, що українські ВМС із Севастополя не виводитимуть, і лаяти «провокаторів», які розповсюджували «чутки». З Києва до Севастополя навіть відправилася група співробітників, шукати «провокаторів». А міжнародний резонанс був організований кількома місцевими українськими патріотами, які не прагнули слави. Тому їхні імена досі невідомі. Але свою справу вони зробили.
У цьому контексті виникає питання. Навіщо О. Турчинову напередодні президентських виборів потрібна подібна акція? Адже шум буде чималий. Я, звичайно, далекий від того, щоб підозрювати наймилішого Олександра Валентиновича в недостатній відданості пані прем’єр-міністру. Але що об’єктивно виходить? В антиукраїнських колах Севастополя негайно зациркулює слух про те, що, знищивши «Флот України», Юлія Володимирівна нібито приступила до виконання «секретних протоколів» до «пакту» Путін —Тимошенко... Свого часу аналогічні чутки помітно зашкодили на виборах Віктору Федоровичу, невже вони допоможуть Юлії Володимирівні, особливо в середовищі її західно-центрального електорату?
Навіть я, грішний, вирішив, що якщо до другого туру виборів вийдуть Янукович та Тимошенко, то плюючись і розсипаючи прокляттями, зловживаючи ненормативною лексикою, з почуттям глибокого незадоволення піду й проголосую за Юлію Володимирівну як менше зло. Але так я думав до того, як стали мені відомими наміри О. Турчинова знищити єдину державницьку газету в моєму рідному місті. А тепер не знаю, чи меншим злом для України виявиться Ю.В. з її вірним паладином О.В...
Зрештою, повинен же в них бути хоч якийсь державницький рефлекс! А то та ж Юлія Володимирівна на фестивалі «Таврійські ігри» навчала місцеву молодь відповідати на привітання «Слава Україні!» бадьорим «Героям Слава!», хоч для початку варто було б офіційно визнати тих, хто під цими лозунгами вмирав і страждав за нашу країну. «Естрадно-сценічний» патріотизм — це одне, а практичний — зовсім інше. Знищення «Флоту України» деморалізує всіх прихильників України в Севастополі, а для антидержавних сил стане величезним подарунком і спонуканням до подальших дій. Хочеться сподіватися, що народні депутати з патріотичною репутацією, в тому числі і від БЮТ, не виявлять байдужість. Вірю, що й діючий Верховний Головнокомандуючий скаже своє вагоме слово. Скільки ж можна фізично та духовно роззброювати Україну?
