Важко собі уявити благородніше завдання, ніж те, що під впливом помаранчевої революції поставили собі Віктор Ющенко та Юлія Тимошенко — подолати корупцію, що в’їлася в плоть і кров нашого суспільства й держави. Належить позбавити від неї як бізнес, так і всіх громадян, які вже практично змирилися з корупційним податком на дорогах, у лікарнях, школах і вузах, і, понад те, в органах державного управління. Для цього нова влада говорить,що має намір відокремитися від бізнесу, зробити так, щоб державний чиновник жив винятково на свою зарплату і не був зацікавлений ані в підношеннях простих громадян, ані, тим більше, в корисливому лобіюванні інтересів близького до нього бізнесу.
В успіх цієї справи, як і в чистоту задумів тих, хто її затіяв, вірити хочеться. Але чи розуміють вони до кінця, про що говорять? За що взялися і який цьому буде опір, у тому числі в їхніх власних, далеко не чужих бізнесу, лавах? Якщо, звичайно все всерйоз. Свіжий приклад знаходимо в одному з оплотів помаранчевої революції у Львові. Тутешній міський голова Любомир Буняк відкидає обвинувачення в корупції, висунуті народним депутатом Олександром Гудимою, і заявляє, що не має наміру йти у відставку, незважаючи на вимоги обласної організації Української народної партії. «Моя родичка справді є одним із засновників фірми «Енергоінвест», але нічого протизаконного в цьому немає — там усе відповідає чинному законодавству», — відбивається Буняк від нападок на тещу.
«А що, якщо я — міський голова, то мої близькі мають бути бомжами до сьомого коліна?» — здивовано запитує мер, який свого часу був широко відомий у країні як керівник нафтопроводу «Дружба», а нині претендує на посаду голови «Нафтогазу України». Компанії, до речі, з мільярдним оборотом.
А якщо, скажімо, екс-бізнесмени, пани Червоненко та Жванія, міністри транспорту й надзвичайних ситуацій, житимуть винятково на свою офіційну зарплату, то якою вона має бути? Суть проблеми не в тому, щоб когось заздалегідь підозрювати. Проблема настільки очевидна й глибока, що про неї далі просто неможливо мовчати.
Чи можуть люди, які прийшли з бізнесу (причому не з ідеально законослухняного, а з українського бізнесу) на держслужбу, «не брати»? Чи може не бути вразливим для корупції чиновник, який вирішує, куди потечуть мільйонні та мільярдні потоки, і заробляє при цьому офіційну зарплату в кілька тисяч гривень? Зарплату чиновникам треба піднімати. Нижче наведено цікаву таблицю. Вона показує взаємозв’язок між розміром заробітної плати прем’єр-міністра та корупційним рейтингом країни (чим вищий показник, тим більше сприйнятливість держави до корупції). З таблиці чітко видно: чим дешевше обходиться платникам податків прем’єр, тим більше схильна до корупції держава. Зрозуміло, що українські виборці навряд чи зрозуміють, коли наш прем’єр зароблятиме як у Німеччині або як у Великій Британії. А ось платити йому офіційно менше, ніж, наприклад, у Латвії, Польщі або Росії — собі дорожче. Дешевий, недооцінений чиновник, як відомо, починає «годуватися» сам.
Тож новiй владi треба говорити про це чесно, а суспільству не варто скупитися. Інше питання — де взяти ці гроші, адже підвищувати зарплату треба не лише прем’єру, а й усім іншим — від «віцеків» до інспекторів ДАЇ? Скоротити чиновницький апарат настільки, щоб вистачило на гідне життя решти? Небезпечно, оскільки може спрацювати перевірений життям закон Сирілла Паркінсона, що свідчить: «Кількість чиновників і обсяги їхньої роботи ніяк між собою не пов’язані». Один із наслідків цього закону — хоч скільки скорочуй апарат, він усе одно тільки збільшуватиметься. Класичний приклад, що підтверджує цей закон, навів прем’єр-міністр Італії Сильвіо Берлусконі. Прийшовши до влади 2001 року, Берлусконі заблокував усі рішення, пов’язані зі збільшенням чисельності державних службовців. Однак на початку 2004 року він із подивом виявив, що за цей період державний апарат збільшився на 150 тисяч осіб. Отож є пропозиція: перший рік нехай наші чиновники потерплять, але на другий зарплату їм можна буде підвищити. Однак не за красиві очі, а, як то кажуть, за конкретний результат: скажімо, зростання ВВП мінус зростання інфляції. За цим показником можна було б оцінювати роботу уряду й губернаторів, а решти — у дещо меншій, але залежній від головних фігур пропорції.
Але чи достатньо просто підвищити зарплату? Світовий досвід свідчить, що корупційні скандали трапляються і там, де чиновникам вистачає не лише на квиток до Америки, і не лише в один кінець. Світовий банк спільно з Європейським банком реконструкції та розвитку на порозі третього тисячоліття провели дослідження стану корупції в 20-ти країнах із перехідною економікою. У доповіді було зроблено спробу розділити корупцію на адміністративну й пов’язану з «полоненням» або захопленням держави. Класичним прикладом адміністративної корупції є дрібний торговець, змушений давати хабарі нескінченній низці офіційних інспекторів, районним начальникам, місцевим правоохоронним органам, різного роду «дахам» тощо.
У країнах СНД середній розмір виплат, пов’язаних з адміністративною корупцією наприкінці 90-х років минулого століття оцінювався в середньому в 3,7% від валового річного доходу компанії. Аналогічний показник для малих компаній виявився майже втричі вищим. Класичним прикладом «полонення» держави можна було б назвати діяльність колишнього українського прем’єра Павла Лазаренка, який перебуває нині під судом у США.
Спокуса взяти участь у бізнесі, користуючись для цього ще й владними повноваженнями, сьогодні також надто велика. Як тут бути? Звісно, сподіватися на абсолютну перемогу, що грунтується тільки на закликах, не доводиться. Можна і потрібно використовувати досвід цивілізованих держав, які досягли в цьому питанні певних успіхів. Так, у Великій Британії акцент зробили на зміні культури державного управління в цілому, на тому, щоб переорієнтувати державну службу на «споживача».
У країні сформувалася нова концепція «публічного управління», одним із ключових елементів якої стала передача великого обсягу діяльності з надання певного роду державних послуг від центрального уряду на наступну ланку управління. Було ухвалено рамковий закон — «Хартію громадянина», орієнтований на забезпечення прав споживачів державних послуг. Чиновник виявився залежним від оцінки якості своєї праці громадянами, які перестали бути його заручниками. Потім прийняли законодавчі акти, спрямовані на модернізацію управління в держсекторі та реформу державної служби. Цим заклали правові засади адміністративної реформи. Цікаво, що російська адміністративна реформа, по суті, захлинулася, як, утім, і попередня спроба такої реформи в Україні. Те саме можна сказати і про спроби здійснити амністію капіталів, обмінявши її на вихід значної частини економіки з тіні. Чи побачимо ми продовження цих реформ у виконанні нинішньої влади? Експерти «Дня» не мають щодо цього особливих ілюзій.
У Головному управлінні державної служби України «Дню» повідомили, що постанову, якою визначено оклади керівників і членів уряду України, прийнято з грифом «секретно». І тому навіть не назвали її номера і дати. Таким чином, новій владі можна рекомендувати перший крок — розсекретити оклади членів уряду.
ДО РЕЧI
Учора стало відомо, що в.о. голови правління Національної атомної енергогенеруючої компанії «Енергоатом» призначено Юрія Недашковського, який уже очолював цю компанію з вересня 2001 року по червень 2002 року. Призначення на цей пост має бути затверджено постановою Кабінету Міністрів і, швидше за все, затримки не буде, хоча у пам’яті ще свіжі проблеми, з якими стикнулася ця державна компанія в той період...
КОМЕНТАРI
Володимир ДОЦЕНКО, голова правління страхової компанії «Еталон»:
— Чи варто взагалі відділяти владу від бізнесу? Це досить складне запитання. Тут усе залежить від країни, від ментальності, від рівня розвитку стосункiв усередині цієї держави. Це все одно, що розлучатися матері з дитиною. Усьому має бути свій час. Однак треба розуміти, що не відділити владу від бізнесу — це означає все більше і більше розкручувати маховик корупції. Будь-яка влада спирається на якусь економічну базу. І тут уже питання в тому, наскільки ця економічна база етична, професійна, наскільки вона приваблює владу і заманює її в корупцію чи ні. Це вже не філософська, а практична проблема. Останніми роками бізнес був не тільки джерелом багатств, він був предметом бажання для влади. Люди йшли у владу для того, щоб отримати бізнес, щоб підтримувати свій бізнес або чийсь чужий — це корупція, щонайменше — лобіювання. Безумовно, цього не має бути. Цьому можна покласти край, створивши громадянське суспільство, незалежну судову систему, зрозумілі закони, стимулюючу сплату податків і турботу бізнесу про державу. І тоді всі зрозуміють, що чесним людям iз бізнесу йти у владу — нормально, тому що це наступний етап кар’єри.
Олег ІВЧЕНКО, голова Конгресу приватних роботодавців:
— Узагалі в світі немає дієвого контролю за тим, чи існує зв’язок між бізнесом і представниками влади. Формально будь-який бізнесмен може сказати: я й моя сім’я більше не будемо керувати бізнесом, але я віддам його в довірче управління. Це значить, що його бізнесом будуть керувати інші фахівці, скажімо, з венчурних фондів, а сім’я бізнесмена так або інакше отримуватиме з цього дивіденди. Інша справа, що він не буде використовувати їх на момент перебування у владі, але скористається ними після складення з себе повноважень урядовця. Запобігти цьому неможливо, навіть якщо дуже багато платити. Тому що той, хто має мільйон, бідніший вiд того, хто має багато мільйонів. Людина ж завжди хоче мати більше, ніж може споживати. В Україні нині відбувається зміна влади і зміна еліт. Попередня еліта — то була група мільярдерів — уже «наїлася», а зараз прийшли «скромні» мільйонери, які теж хочуть стати мільярдерами. Тому я не здивуюся, якщо через п’ять років цю владу також будуть називати «злочинною»... Сьогодні їй вірять, але так обов’язково буде, бо ця циклічність характерна для всіх країн, і ми не є винятком із загального правила.
Сергій СРІБНИЙ, заступник голови правління страхової компанії «Скайд-Вест»:
— Щоб чиновники не брали хабарів, вони мають боятися втратити своє місце і свою зарплату. Оскільки у всіх державних установах зарплати завжди були не маленькі, та плюс до них додавалися постійні надбавки, премії, відсотки за вислугу, то підіймати, якщо вже підіймати, потрібно на достатню суму. Я вважаю, що сьогодні, для чиновників середньої ланки оптимальною буде зарплата 800— 1000 доларів. Однак, одночасно з підняттям зарплат чиновникам, потрібно говорити і про скорочення апарату, оскільки їх надто багато і працюють вони неефективно.
Андрій ЧОРНИХ, секретар Всеукраїнської студентської ради:
— Зарплату підвищувати треба з урахуванням того, де знаходиться дане відомство і яку посаду займає кожен чиновник. Якщо це периферія і чиновник дрібний, тоді з лишком вистачить 300 доларів. Якщо ж це чиновник середньої ланки, який працює в Києві, тоді його запити може покрити сума не менше 1—1,5 тисячі доларів. Невідомо, щоправда, чи допоможе цей метод боротьби з корупцією. Що стосується скорочення штатів, то цей крок ні до чого хорошого не приведе. Вжиті раніше заходи зі скорочення ясно показали, що будь-які скорочення призводять до ще більшого роздування апарату управління.
Наталiя ГУЗЕНКО, «День»
