Рівно через місяць екс- прем’єр Віктор Ющенко буде святкувати черговий день народження. Як не дивно, ця маловажна для країни подія, а точніше — дата її проведення, можливо, наклала свій відбиток на більш ніж спокійну і зовсiм не відповідну легко передбачуваним наслідкам реакцію України на дводенний візит до Варшави, що завершився минулого тижня, президента Росії Володимира Путіна та його успішні переговори з президентом Польщі Олександром Квасневським про будівництво газопроводу-перемички в обхід України.
Як заявив польський президент, рішення Польщі про будівництво цього газопроводу не ускладнить україно- польських відносин. «Ми будемо захищати інтереси України, але є незаперечні аргументи на користь існування цього газопроводу», — сказав Олександр Квасневський в інтерв’ю приватній радіокомпанії «Zet». «Необхідно пам’ятати, що з Україною у нас є інший, дуже важливий проект — з транспортування сирої нафти з Одеси через Броди до Гданську», — сказав польський президент. «Це те, на чому треба сконцентруватися, і це те, що дійсно важливо для української сторони», — додав він, очевидно, чітко усвідомлюючи, що в України просто немає альтернативи.
Зі свого боку зробив все можливе, щоб заспокоїти українську громадську думку, і посол Росії у Києві Віктор Черномирдін. З його слів, переданих Інтерфакс-Україна, під час візиту росіян до Польщі не сталося «нічого нового» у сфері співпраці цих двох країн щодо транспортування газу до Європи в обхід України. Проект будівництва газопроводу «Ямал — Західна Європа» з’явився «не вчора, і вже здійснюється, — повідомив Віктор Степанович і продовжив: — Про жодну зраду не йдеться, ніхто не може докорити Росії, сказати, що можуть виникнути питання, що його (газу) не буде вистачати Україні».
Дійсно, уряду Анатолія Кінаха вдалося врегулювати газові відносини між двома країнами. Відповідно до досягнутих і підписаних нещодавно домовленостей обумовлено об’єми транзиту російського газу через українську територію до 2012 року. Це означає також і те, що в оплату за транзит Україна буде отримувати певну кількість російського газу, а також валютну складову оплати, що дозволить докуповувати той же російський або ж середньоазіатський газ. Однак складність і неоднозначність результатів переговорів, що проводилися двома урядами з питань ціни газу і транзитних тарифів, свiдчать про те, що у разі пуску газової гілки в обхід України такі переговори будуть ще складнішими і драматичнішими, і не виключено, що, позбавившись монополії на російський газовий транзит, Україні доведеться йти на істотні поступки.
Таку ситуацію неважко було спрогнозувати ще тоді, коли уряд Польщі, здавалося б, всупереч власним інтересам активно відстоював на переговорах з Росією в питанні газового обходу українські інтереси. Однак тоді український уряд на чолі з Віктором Ющенком, який претендував і тоді, і претендує сьогодні на звання національного месії, вирішив, що Польщі чомусь зручніше захищати українські інтереси, ніж нам самим, і фактично просто передоручив Варшаві свої функції, обмежившись лише претензіями на адресу Росії та не виявляючи особливої активності у переговорному процесі з нею з цього питання. Так один юнак з анекдоту доручив другові освідчитися у коханнi... Зараз важко сказати, що вплинуло на страусову позицію, вибрану тоді Віктором Ющенком. Можливо, його налякала чутка, що готувалася російським «Газпромом», про те, що ним подано позов до міжнародного суду про відшкодування Україною несанкціоновано відібраного газу в об’ємі 1,1 млрд. куб. метрів (ніхто згодом про цей суд жодного разу навіть не заїкнувся). Але ймовірна й інша причина: він просто не захотів провести свій день народження поза звичною сімейною обстановкою. І на ініційований та проведений Польщею варшавський форум «Газ для Європи» (23 лютого 2001 р.) український уряд направив делегацію на рівні заступників міністрів, які, до речі, були, як кажуть, взагалі «не в тему». Головним доповідачем від України на форумі виявився начальник управління НАК «Нафтогаз України». Відповідною цьому рівню представництва нашої країни була і реакція форуму на ті аргументи, що прозвучали з вуст доповідача, що додатковий газопровід (через Польщу) до Європи не потрібен, оскільки Україна в змозі за десять років істотно збільшити подачу газу своїми трубопроводами, а протягом 20—30 років, як інформував журналістів за підсумками форуму заступник міністра закордонних справ України Олексій Бережний, «посилити свій транзитний потенціал». Щодо Польщі, то такий підхід України до захисту своїх національних інтересів показав їй марність її спроб виконувати за український уряд його головну функцію. Мабуть, у Польщі при цьому з’явилися цілком достатні підстави, щоб більше не нав’язувати «панукраїнському» уряду свою опіку — на милування, мовляв, нема силування.
Найближчим результатом потрійного свята (колишнього Дня Радянської Армії, днів захисників вітчизни в Україні та Росії і дня народження В.Ющенка) став тоді невеликий внутрішньоурядовий скандал. Винними у низькому рівні українського представництва на міжнародному форумі у Варшаві «Газ для Європи», а також у невисвітленні його у вітчизняних мас-медіа вже через декілька днів після завершення форуму були призначені заступник міністра палива і енергетики Олександр Круть і перший заступник голови Держкомінформу Степан Павлюк. Вони отримали по догані, а їхнiм шефам було доручено вжити дійових заходів по усуненню... Про те, що ця версія скандалу і причин покарання держчиновників цілком відповідає дійсності, свідчить те, що на відповідний матеріал, опублікований у ті дні в «Дні», з Кабміну не надійшло жодних спростувань.
Як більш віддалений результат манкірування колишнім прем’єр-міністром своїми прямими обов’язками по захисту національних інтересів країни стала нинішня остаточна польсько-російська згода з питання такого принципового для України будівництва газопроводу Ямал — Європа, що йде в обхід України, а також цілком можливі негативні для неї наслідки цих домовленостей у недалекому майбутньому.
КОМЕНТАР
Анатолій ГУЦОЛ, перший заступник директора Національного інституту проблем міжнародної безпеки:
— З того, що Росія створює альтернативні шляхи постачання свого природного газу в Європу, звичайно, не потрібно робити трагедії. Питання забезпечення безпеки газового транзиту для неї, безумовно, більш ніж актуальне. Але тут є технічна і політична складові. У технічному відношенні з українського боку, як кажуть, немає питань. Тут дії Росії досить зрозумілі. Її фахівці враховують чинник зносу української газотранспортної магістралі, складності щодо її оновлення і т.д. Але не технічний, а саме політичний аспект цієї справи виявився домінуючим для керівництва Росії, оскільки воно не могло не враховувати політичну ситуацію в країні. І питання про будівництво такого альтернативного газового шляху в зв’язку з наявністю монопольного транзитера — України — обговорювалося ще з 1991 року, оскільки і політична ситуація, і наші відносини з Росією розвивалися досить нерівномірно.
У той час, коли керівництво Росії перейшло від розмов до конкретних дій по створенню газопроводу, що йде в Європу в обхід України, політична роль Віктора Ющенка як прем’єр-міністра України звелася до того, що він вніс серйозний дисонанс у наші взаємостосунки з Росією. Це була більш ніж жорстка словесна демонстрація неприйняття російських намірів у цьому питанні при одночасному і явному небажанні домовлятися. Це і призвело до того, що було запущено механізм будівництва альтернативного стосовно України обхідного шляху. Його маховик, що найбільш сильно розкручувався у період правління В.Ющенка (нагадаю, що саме на цей час припадають також найбільш жорсткі заходи Росії щодо України в економічній сфері), як відомо з світової практики, дуже інертний, і тепер, після відходу В.Ющенка з державно-політичної арени, зупинити його виявилося неможливо ні російському президенту, ні будь-кому іншому — величезна машина розкручена і працює, виділено відповідні кошти. У зв’язку з цим громадянам України потрібно задуматися про політичне майбутнє нашої країни у тому мало ймовірному, але все ж можливому випадку, якщо очолюваний В.Ющенком блок «Наша Україна» укріпить свої позиції. Схоже, при цьому нам якщо не відріжуть, то сильно звузять шляхи і для економічної інтеграції з Європою, на що робить зараз ставку Росія, і для продовження співпраці зі своїми старими партнерами.
