Мабуть, головна особливість української політики — це тотальна недовіра. Ющенко не довіряє Тимошенко, Тимошенко не довіряє Ющенку, обидва не довіряють Януковичу.
За даними «Української правди», Віктор Ющенко наполягає на тому, щоб до формування коаліції демократичних сил парламент обрав спікера й проголосував за новий варіант Закону «Про Кабінет Міністрів», в якому не виключається часткове підкорення уряду Секретаріату Президента та РНБО. Це, звичайно ж, не влаштовує Тимошенко.
Одним словом, коаліція ще не створена, а тертя вже почалося. Хоча ще не відомо, чи буде взагалі створена ця коаліція. Можливо, у БЮТі при такому розвитку подій вирішать почекати два роки в опозиції, а потім спокійно піти на президентські вибори і їх виграти...
Ми запитали експертів «Дня»: Чи здатні «помаранчеві» вчитися на своїх помилках, чи вони знову наступлять на ті самі граблі? Чи зможуть Юлія Тимошенко та Віктор Ющенко конструктивно працювати разом?
Ігор ЛОСЄВ, доцент кафедри культурології Національного університету «Києво-Могилянська академія»:
— Чесно кажучи, я не дуже вірю, що вони зможуть конструктивно працювати. Бо в українській політиці існує колосальна недовіра фігурантів один до одного. І недовіра ця загалом-то виправдана, оскільки практично в усіх наших політиків виявляються здібності дрібних шулерів.
Якщо 30 осіб у «Нашій Україні — Народній самообороні» заявили, що вони категорично проти створення коаліції з Партією регіонів, то приблизно така сама кількість осіб, очевидно, займає іншу позицію.
Я гадаю, що знову протягом місяця буде таке переговорне болото — лідери виконуватимуть у відношенні один до одного якісь дивні танці, при цьому розкидатимуться багатозначними заявами, що можуть тлумачитися як завгодно. І все це продовжуватиметься довго, а потім закінчиться якимсь абсолютно нікчемним жалюгідним варіантом. Приблизно так, як це було минулого разу. Тільки незрозуміло, навіщо потрібно було втрачати стільки часу.
Так що я песиміст щодо цього. Наші політики анітрохи не змінилися за цей час, і в мене таке відчуття, що нічому не навчилися. Мені б дуже не хотілося, щоб мій прогноз збувся, але поки що він такий.
Віктор РАДЧУК, директор Інформаційно-видавничого центру Житомирської міської ради, політолог:
— Думаю, що «помаранчеві» будуть враховувати власні помилки, тому що до цього їх спонукатиме ситуація після позачергових парламентських виборів. Мова йде і про невелику перевагу у представництві Верховної Ради, яку вони отримали, і про доволі низький результат блоку «Наша Україна — Народна самооборона», неочікуваний з боку пропрезидентських сил, однак прогнозований низкою соціологів. В принципі, нашоукраїнці знали про ці помилки раніше, але вибори стали останнім сигналом. Проте, чи знають вони, в чому зміст помилок, це питання. Їм ще треба вчитися його аналізувати. До речі, така ж проблема зараз стоїть перед Партією регіонів. Для «помаранчевих» одним з головних моментів є кадрова політика, в якій проглядається поспішність, відсутність системності. І якщо у 2005 році це можна було пояснити певною недосвідченістю, то у 2007 році мало б бути інакше. Але варіанти призначень на ті чи інші посади, які зараз «гуляють» в iнтернеті, виглядають дещо авантюрними і недостатньо обґрунтованими.
Вважаю, що Віктор Ющенко і Юлія Тимошенко зможуть співпрацювати. Інакше кожна з цих особистостей і політичні сили, які за ними стоять, втратять набагато більше, ніж здобудуть. Інша справа, наскільки ця робота буде конструктивною. І це буде залежати насамперед від того, хто з персоналій буде залучений до влади. В обох командах є люди, які претендують на важливі посади, тому буде своєрідна конкуренція, але це не буде змагання політичних суперників, а чиновників за місце у владних структурах. І тут велика роль буде належати саме В.Ющенку і Ю.Тимошенко, які мусять координувати ці питання. Аби конкуренція не переросла у політичну боротьбу. Бо у кожній команді є в принципі рівноцінні кандидатури за рівнем політичної ваги, іміджем, отже у цих питаннях слід чинити толерантно. Тим більше, що для налагодження такої співпраці у «помаранчевих» дуже невеликий термін. Це якщо не буде дострокових місцевих виборів, про які все частіше говорять у політичних колах. Але це означає, що увагу влади на місцях буде відтягнуто на перегони. І місяці передвиборної боротьби будуть викреслені з роботи уряду, Секретаріату Президента, Верховної Ради. А там і президентські вибори. А до того часу, фактично за рік-півтора, В.Ющенку і Ю.Тимошенко треба показати, що вони щось можуть — і в плані залучення іноземних інвестицій, і в комунальному господарстві, і у проведенні назрілих реформ. Якщо їм це не вдасться, то президентські перспективи у 2009 році кожного з них (у В.Ющенка вони і так слабкі) стануть ще складнішими.
Сергій БІЛОШИЦЬКИЙ, кандидат історичних наук, м.Хмельницький:
— Вважаю, що саме поняття «помаранчеві сили» втратило будь-яку реальність. У кінці 2004 року різні політичні сили, позначені такими лідерами, як Юлія Тимошенко, Олександр Мороз, Анатолій Кінах, Олександр Зінченко, Давид Жванія та інші, підтримали у виборчих перегонах кандидата у президенти України Віктора Ющенка для того, щоб, використовуючи його бренд, звільнити владний простір від сильніших гравців — Леоніда Кучми і його можливих наступників. Черговий етап боротьби для цих сил передбачав «приватизацію» або й знищення самого Віктора Ющенка як політика.
Отже, «помаранчеві» сили виявилися ситуативними попутниками, однак не соратниками у боротьбі за владу. Не є вони такими і тепер. Тому жодних принципових помилок помаранчеві не зробили ні у 2005-му, ні у 2007-му. І, відповідно, тяжко говорити про одержані уроки і висновки. Ці політичні сили продовжували і продовжують із перемінним успіхом вести поміж собою безкомпромісну боротьбу за владу, угадуючи одна в одній головну небезпеку для свого комфортного становища в системі влади.
Відповідаючи на запитання про можливості ефективного союзу поміж Віктором Ющенком і Юлією Тимошенко, можна констатувати, що подібний союз можливий лише за дотримання трьох наступних умов. По-перше, цього має щиро і наполегливо бажати Захід. По-друге, Віктор Ющенко має бути готовим психологічно і фактично оголосити Юлію Тимошенко своїм наступником на виборах 2009 року. По-третє, владні еліти, виплекані Віктором Ющенком, мають одержати надійні гарантії збереження своїх політичних і економічних інтересів за президентства Юлії Тимошенко, що можливе лише за умови, що лідер БЮТу буде готовою вгамувати амбіції представників своєї «команди».
Особисто в мене складається враження, що подібний сюжет малоймовірний. Правляча президентська рать не дозволить Вікторові Ющенку взяти участь у своєму «політичному похороні», який настане у тому випадку, якщо він ризикне вирішити з динамічною, креативною і харизматичною Юлією Тимошенко формувати «порядок денний» сучасної України.
У свою чергу, Юлія Тимошенко тепер не дуже й прагне влади в умовах завищених соціальних очікувань, коли вона, як можливий прем'єр, зможе одержати лише: надійну парламентську більшість, коаліційний різновекторний уряд і підцензурність з боку Секретаріату Президента України.
Володимир ПРИТУЛА, Голова Комітету з моніторингу свободи преси в Криму:
— Очевидно, що будь-яка розумна людина має здатність вчитися на своїх помилках, й виходячи з того, що Ющенко i Тимошенко розумні люди, як і їх оточення, яке впливає на ухвалення рішень, слід думати, що минулий досвід їх чомусь таки навчив. Однак я б не спішив стверджувати, що Юлію Тимошенко буде призначено прем'єр-міністром, бо для цього треба пройти ще певний досить складний шлях — хай парламент збереться, вирішить свої внутрішні проблеми, омине всі загрози, які існують, в тому числі, і загрозу неотримання мандатів або виходу з нього якихось фракцій, а тоді вже можна буде говорити про кандидатуру прем'єра. Цілком можливо, що це може бути і не Тимошенко, так само, як і Юлія Володимирівна може виявитись в іншій ролі.
Що стосується конструктивної співпраці Ющенка та Тимошенко, то я думаю, що для більшої стабільності слід би було створити хай не «ширку», бо вона вже дискредитована, але й не одноколірну коаліцію, а так звану коаліцію національної єдності. Я вважаю, що мова тут має йти не просто про співпрацю Президента і прем'єр- міністра, а проблема стоїть значно ширше — Президент і прем'єр мають співпрацювати для забезпечення стабільності держави та розвитку соціально-економічної сфери. Отже, мова повинна йти про те, що така співпраця і така стабільність в Україні можливі лише за умови, якщо до коаліції та до складу уряду, навіть якщо вони будуть формуватися на основі однієї-двох політичних сил, мають бути залучені окремі, найбільш кваліфіковані представники як Партії регіонів, так і інших партій. Я вважаю, що в нинішній ситуації лише представники Компартії не можуть бути залучені до коаліції національної єдності, бо їх і практика, й ідеологія уже повністю довели свою неспроможність, а решта політичних сил мають перспективи у керівництві Україною.
Разом з тим, така коаліція саме заради стабільності має вирішити питання про усунення в Україні двовладдя. Для цього одним з перших має бути вирішено питання про внесення змін до Конституції, про повернення Президенту хай не всіх, але більшості помилково забраних від нього повноважень, скасування недоторканості депутатів, та балансу владних повноважень між гілками влади. Саме на таких умовах і можлива співпраця між Президентом та майбутнім прем'єром.
Володимир МИХАЙЛИШИН, начальник управління внутрішньої політики Дніпропетровської міської ради:
— В тому, що В. Ющенко і Ю. Тимошенко зможуть працювати разом, я не сумніваюсь. Інше питання, як довго продовжиться це співробітництво. У 2005 році, всього лише через три місяці після сформування нового Кабінету Міністрів, Президент почав критикувати Ю. Тимошенко за високі темпи інфляції, а вже у вересні відправив її у відставку. Їхнє співробітництво тоді продовжувалася близько восьми місяців, незважаючи на те, що звичайно уряду дають рік, щоб він міг виявити свій потенціал. Не треба забувати, що «помаранчеві» на той час відчували себе переможцями, а ситуація в країні не була такою загостреною. Тепер же ми наближаємося до президентських виборів, і майже ніхто не сумнівається, що балотуватися на цей пост буде і Ю. Тимошенко. Враховуючи, що її блок отримав значно більшу підтримку на минулих парламентських виборах, ніж блок пропрезидентський, шанси у Юлії Володимирівни вельми високі. Однак, якщо вона знову очолить уряд, їй доведеться взяти на себе відповідальність за розв'язання складних питань — забезпечення комунальної сфери газом в період опалювального сезону, утримання цін на продукти харчування, а, крім того, вона повинна виконати ті обіцянки, які давала під час виборів. Нагадаю, Ю . Тимошенко переконувала виборців, що зможе повернути всього лише за два роки «заморожені» вклади Ощадбанку і з початку наступного року перевести українську армію на професійну основу. Я вже не буду говорити про соціальні виплати, які тимошенківці відстояли в Конституційному Суді, багаторазовому збільшенні виплат з народження дитини або ліквідацію депутатських привілеїв і пільг. Якщо Ю. Тимошенко обдурить виборців, то її супротивники не згають можливості цим скористатися, і уряд потрапить під шквальний вогонь критики — набагато потужніший, ніж це було в 2005 році. Може так статися, що прем'єрство стане «пасткою» для Ю. Тимошенко, яка розрахована на те, щоб через деякий час відправити її у відставку з істотно підмоченою репутацією. Хоч як би там не було, співробітництво двох колишніх лідерів помаранчевої революції, що вже має свою історію, і на нинішньому етапі, напевно, буде складним. Гостроти йому додасть боротьба за владу, тим більше, що ставки будуть вищими, ніж раніше.
Микола ВАСЬКІВ, професор Кам'янець-Подільського державного університету:
— Програма і плани БЮТу залишаються загадковими і дотепер, але загалом із попередніх подій їм небагато уроків треба було одержати. Адже вони чітко декларували вірність принципам помаранчевої революції і намагалися дотримуватися їх у своїй діяльності. Можливо, необхідно було тільки набути певної гнучкості. Але хто скаже, де саме межа між гнучкістю і зрадою інтересів своїх виборців?..
Значно серйозніші проблеми були у «нашоукраїнців», які перейшли через суттєве оновлення і навіть певне очищення. Поки що вони у блоці з іншими силами так само декларують дотримання принципів побудови демократичної коаліції. Невідомо, що мав на увазі Президент, коли заявляв про необхідність домовитися з регіоналами. Але тверда заява нашоукраїнського керівництва про можливість тільки демократичної коаліції, мабуть, була вирішальним аргументом у президентському пізнішому тлумаченні. Мовляв, він мав на увазі забезпечення прав потужної опозиції для ефективної роботи парламенту.
У цьому сенсі Президент цілковито має рацію: заради суспільного консенсусу переможець має першим подати руку, навіть якщо в останнього вони, тобто руки, не зовсім чисті. Очевидно, що у партії, де найбільше олігархів, є чимало людей, які ну дуже не хочуть іти в опозицію, тому вони з радістю перебігли б на зразок своїх «помаранчевих» попередників у чужий табір. Але тепер, після офіційної аргументації причин розпуску парламенту V скликання, це неможливо. Це не означає, що перебіжчиків не буде у принципі. Просто вони офіційно будуть і надалі залишатися у фракції ПР (чи Литвина), але у потрібний момент будуть тиснути на потрібні кнопки. Одночасно протистояння Сходу й Заходу, українськомовних і російськомовних, прихильників ЄЕП і ЄС буде згасати, набувати проєсесівських рис, бо туди насправді хочуть і «біло-сині», і «помаранчеві».
Найскладніше питання з Президентом. Є таке відчуття, що він і його Секретаріат здавна переймаються наступними президентськими виборами. І прагнуть вирішити їх результат уже сьогодні за рахунок якихось хитромудрих політичних комбінацій, домовленостей із тими, хто є, як мінімум, ідейними опонентами і такими залишаться. Президентові варто зосередитися на іншому — якомога швидше вибудувати ефективний і некорумпований апарат державного управління. Чим швидше це станеться і принесе відчутні результати, тим більші шанси у Віктора Андрійовича на друге президентство. І хоча недовіра до Юлії Тимошенко не дає спокою, саме через її прем'єрство стає найреальнішою перспектива для Ющенка стати президентом удруге, бо у всіх інших випадках до ворожості східного виборця додасться недовіра виборця з центральних і західних регіонів.
