Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Як почуваєшся, рідна мово?

В акультурному середовищі будь-яка мова відчуватиме дискомфорт
22 лютого, 2011 - 00:00
ФОТО КОСТЯНТИНА ГРИШИНА / «День» КИЇВ, МАЙДАН НЕЗАЛЕЖНОСТІ, 21 ЛЮТОГО 2011 р. ФОТО З САЙТА UN. ORG.UA

21 лютого 1952 року у Бангладеш влада жорстоко придушила демонстрацію протесту проти урядової заборони на використання в країні бенгальської мови.

Так тодішній Східний Пакистан (тепер незалежна країна Бангладеш) боровся проти домінування мови урду (мова Західного Пакистану).

Відтоді цей день у Бангладеш став Днем полеглих за рідну мову. А з 1999 року рішенням ЮНЕСКО цей день в усьому світі відзначається як Міжнародний день рідної мови. З 2000-го День рідної мови відзначають і в Україні.

На сайті ООН в Україні розміщено емблему Міжнародного дня рідної мови (вона була створена студентами Райс Пілар та Марені Леопольд спеціально для ЮНЕСКО).

Нам здалося дуже символічним поєднання символіки, з якою весь світ відзначав вчорашній день, зі знімком, на якому українці відчайдушно борються за збереження прав рідної мови.

У нашій країні різні національності говорять кількома десятками мов. За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року українська є рідною для 67,5% громадян України.

Крім того, українською говорять ще як мінімум у тридцяти країнах світу. І хоч питання, якою мовою розмовляти, думати, писати, у вільних країнах має бути суто індивідуальним і навіть інтимним, в Україні цього року День рідної мови проходить в атмосфері небувалої політизованості та якогось незрозумілого соціального дискомфорту.

У мешканців східних регіонів, які вважають рідною українську, право на свою мову намагаються відібрати, закриваючи і без того нечисленні українські школи. Зі шкільного курсу української літератури вилучаються цілі фрагменти, які є невід’ємною частиною української культури, а отже — мови.

На межі виживання — українське книговидавництво. Українці Росії не можуть здійснювати легальну громадську діяльність через тиск російської влади. І все це — на тлі суцільного незнання державної мови українськими чиновниками найвищих рангів.

До слова, в інтерв’ю «Радіо «Свобода» народний депутат від Партії регіонів Віталій Заблоцький визнав, що випадки із закриттям українських шкіл — це обмеження свободи вибору.

«Необхідно категорично покласти край таким тенденціям, зберігати українську школу», — сказав Заблоцький. Не дивно, адже в Партії регіонів є чимало українців, які з гордістю можуть сказати, що їхня рідна мова — українська. Але чомусь у владі продовжують домінувати українофобські мотиви.

Безперечно, в День рідної мови доречно сказати про мови національних меншин, що проживають на території України і які теж мають проблеми зі школами, книгами, культурними центрами...

Проте чи зможемо ми надати захист мовам інших національностей, якщо не можемо убезпечити державну мову — від брудної політики, недбалого суржика і культурної гегемонії сусідньої нації?

Напередодні 21 лютого до співгромадян звернулися відомі українські письменники із закликом не бути пасивними і стати на захист української мови.

«Країну роз’єднує не мова, українська чи російська, країну роз’єднує провокаційна, агресивна українофобська політика уряду, що старою, як світ, тактикою «розділяй і владарюй» намагається відволікти увагу народу від власних економічних та дипломатичних поразок», — зазначено у зверненні. Слушно.

 

Продовження теми на стор. СУСПIЛЬСТВО
Газета: