Часто політика заважає нам оцінити своє життя об’єктивно. Спостерігаючи за запеклою політичною боротьбою на верхах, українці схильні також піддаватися істерії, хвилюватися за власне життя, майбутнє, вестися на обіцянки стабільності й добробуту. Зрозуміло, що політики та політтехнологи все це вміло використовують. Насправді ж зв’язок між владою та громадянами виникає хіба що під час виборів, а люди потерпають зовсім не від політичних баталій, а через свої хвороби (14%) і хвороби близьких (16%), утрату близьких (13%), через утрату роботи та віри в людей (11%). Це — дані опитування «Стресові ситуації в житті українців у першому десятиріччі нового століття» Київського міжнародного інституту соціологічних досліджень. У порівнянні з 2000 роком кількість людей, які протягом року пережили стрес, зменшилася на 9% (з 77% до 68%), а кількість тих, хто протягом року не пережив стресу, збільшилася з 22% до 31%.
Отже, українці стають стійкішими до стресів. Більше складних ситуацій переживали жінки (72%). Загалом найбільш вразливими для стресу є жителі міста з вищою освітою, які працюють. Разом із тим, більше ризиків зазнати стресу мають люди пенсійного або передпенсійного віку, які проживають у селі, у яких середня або середня спеціальна освіта. Особливості реагування українців та стрес та деякі парадокси пояснює генеральний директор КМІСу Володимир ПАНІОТТО.
— Володимире Іллічу, судячи з вашого опитування, ми стали краще почуватися і цьому не завадила економічна криза. Чому так?
— У нас, в Україні, починаючи з 2000 року, досить суттєво зростав рівень добробуту населення. Мені здається, що населення цього не усвідомлює через те, що в нас ведеться жорстка політична боротьба. Хоч би хто прийшов до влади, опозиція каже, що народ зубожіє. Якщо брати динаміку рівня добробуту та кількість людей, які найбільше страждають від стресу (а це — бідні люди), то 2000 року в нас було 53% людей, яким не вистачало на їжу. Коли ми запитуємо у людей, на що їм не вистачає грошей, то одні кажуть, що — на їжу, другим вистачає на їжу, але взуття та одяг купувати складно, треті одяг і взуття можуть купувати, а предмети довгострокового користування — вже ні... Так от, кількість людей, яким не вистачає на їжу, дуже, за даними Світового банку, сильно скорельована з показником абсолютної бідності. Вона становила 53% 2000 року і на початок 2008 року знизилася до 13%. Тобто покращання ситуації відбулося на 40%. Друга причина, чому це не усвідомлено людьми, — тому, що, на мій погляд, як основний показник в Україні вибрали не абсолютну, а відносну бідність. А відносна бідність за цей період практично не змінювалася. Відносна бідність — це скільки відсотків людей має доходи, менші за середній показник. А оскільки середній показник збільшується, то показник відносної бідності теж не змінюється. При цьому він більше характеризує соціальну неоднорідність, яка за цей час не зменшилася, а навіть збільшилася.
Один з головних факторів стресу — це рівень добробуту і кількість бідних. Показник кількості бідних досить сильно знижувався 2008 року, а потім знову став підвищуватися. 2000 року 22% громадян не потрапляли в жодні стресові ситуації, а 2003-го — вже 33%. Ця цифра почала зменшуватися, вона суттєво зменшилася, а потім знову трохи збільшилася. Здається, що зараз продовжується зменшення. Це краще видно на прикладі відповідей щодо втрати роботи та щодо вимушеного безробіття. У 2000 році таких було 11%, у 2005-му — 6%, а у 2010-му — знову 12%. Проте деякі показники дійсно зменшувалися весь час. Наприклад, цікаво те, що відповіли «відчувають свою безпорадність», «опинилися без засобів для існування» чи «втратили віру у власні сили» менше громадян: їхня кількість зменшується і фактично зараз є на рівні 2005 року. Ці показники не підвищувалися під час кризи тому, я думаю, що люди втратили віру в те, що держава може допомогти. Громадська думка після ринкових перетворень, починаючи з 1991 року, теж була амбівалентною. З одного боку, більшість громадян України підтримували ринок, а з другого — казали, що держава має більше допомагати. Тому я думаю, що нині люди почали більше бути впевненими у власних силах і менше покладатися на державу.
— Ситуація досить відрізняється по регіонах. Так, у західному регіоні найбільше людей хворіють і зазнаються стресу від смертей близьких, в південному — аж 19% втратили віру в людей. Як ви це поясните?
— Ситуація в регіонах дуже сильно залежить від співвідношення міського і сільського населення. Дані недостатньо проаналізовані в цьому плані. Скажімо, на сході набагато більше міського населення, а на заході — сільського, також на те, чи зазнає людина стресу, дуже сильно впливає рівень освіти. Якщо ми подивимося на людей з вищою освітою, то в них ситуація зі стресами краща. На відміну, до речі, від того, що було за радянських часів, коли кваліфіковані робітники були в кращій ситуації, ніж люди з вищою освітою. Зараз, коли аналізувати різницю за освітою, то люди з вищою освітою в суттєво кращій ситуації, ніж люди із середньою чи середньо-спеціальною освітою.
Щодо негативної тенденції, то в нас — складна ситуація із здоров’ям населення, вона практично не покращується. Хоча дещо стала кращою через те, що впав рівень бідності. Якщо подивитися на кількість людей, які пережили хворобу близьких (цей показник як був 16%, то і залишився 2010-го), кількість респондентів, які пережили хвороби чи смерть близьких, — то ви побачите, що ці показники практично не змінюються. Правда, через кризу виріс рівень безробіття, тому, можливо, цей процес після закінчення кризи якось урегулюється. Також, незважаючи на корупцію, є не дуже великою різниця в зміні кількостей звертань до судів. Тобто, кількість таких проблем не зменшується. Трохи зменшилася кількість людей, які перебувають у стані, близькому до самогубства, — незважаючи на кризу, що є дуже позитивним. Що стосується тих, хто постраждав від нападу чи пограбування, то їхня кількість теж значуще не зменшилася — порівняно із 2005-м роком зросла на 1%. Але це практично не значуще.
— Який ваш прогноз щодо подальшого впливу стресів на життя українців?
— В нашій країні це суттєво залежить від рівня добробуту. Ми вивчали ще такі фактори, як рівень щастя і рівень задоволеності життям. Це показники, які пов’язані дуже тісно зі стресом. В багатьох країнах ця різниця (між рівнем щастя і рівнем задоволеності життям) практично дуже мала. Принцип такий: коли дуже бідні люди стають просто бідними, то їхні результати покращуються і вони стають більш щасливими (коли досягнуто більш-менш прийнятний рівень нормального достатку) й далі рівень добробуту не впливає на рівень задоволеності життям. У нас же він впливає, тому що все ж таки рівень забезпечення — недостатній. Мені здається, що далі рівень стресів буде суттєво залежати від ситуації з економікою. Для нашої країни це зараз дуже суттєво, і якщо минатиме криза і будуть економічні успіхи, в чому я маю сумнів, ситуація покращиться. Втім, якщо це й станеться, то не раніше, ніж через декілька років.
