Неефективна аграрна політика на основі хімічної теорії землеробства, призвела до того, що українці, у житниці Європи, купують найнеобхідніші продукти харчування за світовими цінами або споживають іноземні харчі. Засилля українських ринків сурогатами із-за кордону (огірки, помідори чи кукурудза, зі смаком пластмаси) свідчать про кризу в аграрному секторі. Водночас світова продовольча криза відкриває перспективи для України як агропромислової країни. Адже українська земля, за прогнозами різних учених, здатна нагодувати 300 млн. людей. Це можливо завдяки комплексу заходів, на першому місці серед яких стоїть — відновлення родючості землі, оскільки за 100 років родючість землі знизилась до 2%. Зараз побачити український чорнозем із 10%—12% вмістом гумусу можна лише в Інституті ім. Л. Пастера у Парижі. Питання на цю тему газета «День» поставила Юрію ВОЗНАКУ, член-кореспонденту Української академії наук, одному з розробників органічної революції, як фундаменту стратегії відродження України.
— Пане Юрію, ви вважаєте, що земля — це живий організм. Факт, що сьогодні в українських чорноземах вміст гумусу в 4 — 5 разів менший, ніж це було на початку XX століття свідчить про послаблення імунітету землі. За таких умов сільське господарство автоматично потрапляє в тотальну залежність від машинних та хімічних технологій. Який вихід із ситуації ви пропонуєте?
— Зо два сторіччя тому, з розвитком машин, люди відчули себе могутнішими за Природу, бо легко руйнували за секунди, хвилини те, що Природа створювала тисячами, мільйонами років. Для народу, що хоче вижити вирішення проблеми просте, сьогоднішнє — «від лану — до столу», доповнити — «від столу — до лану».
— Поясніть, будь —ласка.
— Нині українські грунти «годують» у 20 разів менше, ніж вісімнадцять років тому. У 1990 році кількість органічної маси (гній, компости), внесених в українські поля склала 257 млн. тонн, у минулому році — 13 млн. тонн. Десятки мільйонів тонн органічних відходів («від лану — до столу») кожного року накопичується, спалюється, замулюється тощо. Зараз кількість органічної маси, придатної для виробництва високоякісних екологічно чистих органічних добрив («від столу — до лану») складає в Україні від одного до півтори млрд. тонн. Жодні мінеральні (хімічні) добрива не компенсовують катастрофічну втрату органічної маси (вуглецевмісних речовин) грунтами. «Гореаграрники» задля отримання врожаю (прибутку) кожного наступного року вносять все більшу кількість хімічних речовин, це як наркоман потребує все більшу дозу. А яке буде здоров’я людей, що споживають ці «продукти»?
— Що зробити, щоб продукти, які ми споживаємо не шкодили здоров’ю ?
— Відомо, що 70% імунної системи людини знаходиться у кишківнику. Людина є те, що вона їсть, що п’є, яким повітрям дихає, з ким спілкується, що читає, яких пісень співає.., все це є життєвим простором. Як тільки ти його втрачаєш — повільно помираєш. Найпростіший (і найдешевший) спосіб з’ясувати якість продуктів харчування — «попросити зняти пробу» будь-якого кота чи собаку, бажано сільського. Овочі та фрукти (з ГМО) усі однакової стиглості, розміру, кольору, що вироби штамповальної машини. Звичайно найкраще вирощувати їжу у власному господарстві, а коли його немає, то кооперуйтеся з родичами чи знайомими, допоможіть їм один тиждень весною город посадити і один тиждень восени зібрати врожай, воно того варте.
— В вашій статті «Органічна революція, або Втрата економічного суверенітету» ви описуєте шлях виходу з кризи непродуктивності земель і закликаєте до ведення органічного сільського господарства. Ви пропонуєте принцип органічного виробництва: відповідність кількості тварин до кількості гектарів землі й стверджуєте, що якщо в Україні буде три—чотири корови на 1 га, то українці стануть найбагатшою нацією в світі. Зараз лише одна корова на 3—4 га. Як відродити поголів’я корів ?
— Принципом органічного виробництва могло би бути «від лану — до столу, від столу — до лану» ( живність так само має свій «стіл»), а відповідність поголів’я худоби, чи іншої живності, посівній площі це одна з необхідних умов рентабельного господарювання на селі. Навесні цього року я брав участь у правках проекту Закону України «Про органічне виробництво», що вже пройшов перше читання. Якщо цей Закон буде прийнятий «поправленим», то органічне виробництво, з часом, стане потужним локомотивом української економіки. Поголів’я худоби відродити нескладно, якщо його є чим годувати. Корова народжується через 9 місяців, свиня — 3 місяці, 3 тижні й 3 дні, арифметика проста. Правда, один з міністрів Мінагрополітики розповідав по телебаченню: — «нам вдалося значно збільшити поголів’я свиней», будучи на посаді один місяць. Смішно.
ЧИМ «НАГОДУВАТИ» УКРАЇНСЬКІ ЧОРНОЗЕМИ ?
— Родючість українських чорноземів є втраченою через відвальний метод обробітку грунту та надмірне внесення хімічних добрив і засобів захисту рослин. Біодинамічна система родючого шару землі, рН якого — 5,5 , вміст органіки — 2,5 %, не працює,— земля «знекровлена». «Найулюбленішою» їжею землі є органічна маса, що пройшла процес ферментації (перебродила) — перегній. Внесення сирих відходів та гною є шкідливим через наявність у них багатьох збудників захворювань та насіння бур’янів, що здатне проростати.
— Причина — відсутність якісних органічних добрив?
— В Україні, де 60% населення проживає в сільській місцевості (містечка та райцентри — це теж село, по суті),де половина Києва та інших міст з весни до осені «пропадають» на дачах — відсутнє промислове виробництво дешевих високоякісних екологічно чистих органічних добрив. Ті добрива, що є на ринку, за якісними показниками(NPK), дорожчі за мінеральні добрива у 10 разів.
— Скільки потрібно інвестицій та часу, щоб започаткувати промислове виробництво?
Вартість заводу з переробки органічних відходів у високоякісні органічні добрива продуктивністю 20 тисяч тонн у рік, відповідно до проектно-кошторисної документації, виготовленої у співпраці з «УкрНДІагропроектом» складає 4,2 млн. гривень за цінами 2006 року. Таких заводів, за висновками міністерства, потрібно до 40 у кожній області, тобто 1000 для держави. Завод такого типу споруджується за 9 місяців, площа забудови — до 1 гектара.
— Чи звертались ви до української влади за підтримкою ? Якщо так, то як реагує вища влада на ваші дослідження ?
— Впровадження промислового виробництва в нашій країні, як суспільно важливої програми, почалось восени 2001 року департаментом стратегічних планувань та розробок в агропромисловому комплексі Української академії наук національного прогресу (сьогодні це — Українська академія наук). Отримавши позитивні дослідні результати, долучили до справи профільні департаменти Мінагрополітики. Вони все це перевірили і навесні 2004 року скерували до уряду, віце-прем’єр-міністр з аграрних питань «включився» в роботу. Ненадовго, правда. Повторне звернення міністерства до Уряду було 2005 року, «включення» не було.... Нещодавно теленовини показали прем’єр — міністра, що дає «наганяй» за неродючість грунтів. Звучали слова: «мінеральні добрива», «сівозміна», «меліорація», «закислення», «переорати» тощо. Це свідчить, що «віз і нині там», що свідчить про непрофесійність її радників.
— Чи можуть вам зашкодити потужні лобісти хімікатів транснаціональних корпорацій?
— Українські виробники мінеральних добрив мають більш вигідні ринки збуту за межами країни. Гадаю, що нашим головним лобістом буде народна воля на чолі з владою, цією чи іншою...
— Якою повинна бути державна стратегія використання земель сільськогосподарського призначення? Щоб ви порадили чиновниками від аграрного сектору ?
— Якщо коротко, то з розпаювання сільськогосподарських угідь. Поняття «агропромислового комплексу» в Україні має інше значення, ніж коли земля була державною. Український агропромисловий комплекс не має фундаменту — природної родючої землі. Вкладаємо шалені державні кошти у боротьбу з наслідками. Ніхто не забороняє державі брати землю в оренду в селян, склавши відповідну угоду, де держава бере на себе зобов’язання поліпшувати родючість грунтів, залучати до с/г робіт тих же селян чи городян. Таким чином виграють люди, держава і земля. Бо у приватних орендарів, як правило, все однобоко.
— Чимало українських науковців вважають, що потрібно продавати не землю, а те, що вирощено на ній, до того ж цілком можливе включення ціни землі у вартість продукції. Вони апелюють до влади, аби та зробила замовлення науці, щоб вона обгрунтувала цю версію сільськогосподарського ринку. Яка ціна нашої землі й яку компенсацію повинен отримати кожен громадянин, якому належить земля згідно Конституції ?
— Даруйте за порівняння, але с/г землю оцінено так, як би оцінили дитину відповідно до її ваги по ціні м’яса за кілограм. «Вилікувавши землю», один гектар українського чорнозему забезпечить безбідне життя від трьох до п’яти осіб, і це безперервно.
— Україна вступила в СОТ. Це шанс чи навпаки ризик загубитись в конкурентному світі, не витримавши усіх вимог?
— Країни СОТ дотують своє «зелене виробництво». Органічне виробництво в Україні не потребуватиме дотацій. Більш рентабельнішої справи не буде. Щоб запустити цей процес в масштабах країни у 2003 році потрібно було 10 млн. гривень, у 2006 — 18 млн. , у 2009 буде потрібно — 32 млн. Звичайно, до справи має долучитися держава.
— І, на останок, ваші рекомендації чи поради українському селянинові, чиновнику аграрного міністерства та успішному фермерові ?
— В Україні тисячі проблем, на цю тисячу проблем знайдеться сотня людей, які можуть професійно їх обговорити, з цієї сотні — десять знають шляхи їх вирішення, а з цього десятка — тільки один візьме на себе відповідальність за кінцевий результат.
Ми зараз живемо в країні «колективної безвідповідальності», в країні де є «гілки» влади, але в «гілок» відсутнє «коріння» і «стовбур». На мій погляд «коріння» — це наші звичаї, а «стовбур» — родюча земля. А на ваш?
