Безумовно, економічна криза вдарила не тільки по кишенях українців, а й по їхніх душах: необхідність виживання може вплинути на моральну стійкість людей. Багато експертів прогнозують, що потреба заробити кошти на життя штовхатиме людей на крадіжки, серед іншого — й культурних цінностей. А оскільки, за даними Міністерства культури та туризму України, цього року в державному бюджеті на охорону музеїв передбачено 2,175 мільйона гривень при потребі 13,4 мільйона, то небезпека ще більше загострюється.
— В Україні є 458 державних та комунальних музеїв (у яких налічується 1,2 мільйона предметів), серед них 27 національних закладів, із яких 10 належать до сфери управління Мінкульттуризму. При цьому державним бюджетом на 2009 рік на охорону передбачено 2,175 млн. гривень при потребі 13,4 мільйона. До речі, у 2007 році на охорону музеїв було виділено понад 5,2 млн., а у 2008-му — 7,6 млн. Тобто цього року коштів виділено у 3,5 разу менше, ніж торік. Це при тому, що ціна на послуги охорони постійно зростає. За таких умов ми звернулися до Кабінету Міністрів із проханням включити витрати на охорону музеїв і заповідників до Стабілізаційного фонду України. Минулої п’ятниці нам доручили подати свої пропозиції і конкретизувати їх — ми відчули сигнал від уряду, що нас почули і що запит найближчим часом буде виконано, — сказав міністр культури та туризму України Василь Вовкун.
Фінансування — найбільший головний біль усіх працівників музеїв, які, до речі, за постановою Кабміну від 1993 року, обов’язково повинні охоронятися. Тим не менше, нині, за словами начальника Департаменту державної служби охорони при МВС України Віталія Грицака, із понад 450 музеїв в Україні 72 не охороняються взагалі.
— Державною службою охорони охороняється 35% усіх вітчизняних музеї, 233 з них охороняється відомчою охороною і 36 — недержавними підприємствами, — розповів Віталій Грицак. — Нині музеї заборгували тим, хто їх охороняє, 3,5 мільйона. З них 1,1 мільйона — з державного бюджету, решта — з місцевих. Державна служба охорони фінансується не з бюджету — вона на самофінансуванні. Тому найголовнішою проблемою є та, що в ряді музейних закладів цьогорічним бюджетом не передбачено жодної копійки на охорону. Отож ми змушені були йти на прикрі випадки: попереджаємо, що будемо знімати в музеях охорону, адже у нас виникають податкові зобов’язання... За нашими підрахунками, для мінімального забезпечення охорони усіх музеїв загалом потрібно 43 мільйони гривень. Тому наші пропозиції — максимально перейти на технічний вид охорони. Розуміння з боку Мінкульттуризму є.
За словами міністра культури та туризму, вже три місяці, перебуваючи в боргу перед МВС, це відомство просить керівництво в жодному разі не знімати охорону. Але очевидно, що вихід (і на цьому наполягає як сама охорона, так і працівники музеїв) — у вдосконаленні технічної безпеки.
— Нині ми працюємо за інструкцією 1984 року, яка не може давати можливість зберігати музейні фонди. В якому музеї України на музейних предметах є чіпи чи система, яка реагує на те, що хтось хоче зрушити з місця цей предмет? У жодному, — слушно зауважила директор Дніпропетровського історичного музею ім. Д.І. Яворницького Надія Капустіна. — Загалом, я вважаю, ми повинні подбати про цілу систему. Ми дуже рідко говоримо, що в Україні необхідно відпрацювати систему музейної безпеки, яка складається із запобігання викраденню, знищенню через кліматичні фактори та врахування факторів людських. Ці моменти є дуже важливими. А ми розглядаємо тільки один. Але з чого починається музей? Із комплектування колекції. Крім того, болючим питанням є підготовка фахівців: нині в Україні працівників музеїв не готує жоден ВНЗ. Бо якщо це університет культури, то там вивчають тільки музеєзнавство — й історії, філології чи природних наук випускники не знають, не знають предметного світу. Виходить, що людина, яка приходить в музей з історичною освітою, не має музейної і навпаки. Тому наголошую, що потрібно відпрацювати систему музейної безпеки та підготовки кадрів.
Дуже важливим питанням є законодавче забезпечення охорони музеїв та культурних пам’яток. Нині експерти сперечаються, чи потрібно для убезпечення музейних цінностей робити жорсткішим покарання.
— Загрози зростають, тому потрібно підвищувати рівень захищеності музеїв, зокрема й законодавчий. Україна, взявши курс на євроінтеграцію, взяла зобов’язання, які не дають нам можливості посилювати відповідальність, кримінальну в першу чергу. Ми можемо тільки лібералізувати наше законодавство, — вважає народний депутат Володимир Стретович і каже, що краще за все добре виховувати молодь й підвищувати рівень свідомості громадян.
Із ним не погоджуються багато працівників музеїв, наводячи приклади Греції, де покарання за привласнення музейних експонатів є дуже суворим (до десяти років тюрми). Особливо, на думку фахівців, нині слід приділити увагу найбільш уразливим, тобто найменш захищеним місцям: наприклад, археологічним пам’яткам, адже, як стверджують експерти, ніде у світі неможливо організувати їхню тотальну охорону. Втім, як заявляє Василь Вовкун, вирішення проблеми лежить у законодавчому полі. Наразі його відомство підготувало кілька законопроектів, які мають врегульовувати, зокрема, й питання діяльності музеїв.
— Слава Богу, що на 17-му році незалежності Верховна Рада проголосувала в першому читанні Закон України «Про музеї і музейну справу», адже законодавча база у нас ще часів Радянської України: ми навіть не маємо єдиної термінології, яка би могла називати один предмет в різних регіонах однією назвою. Будемо вірити, що закон пройде у другому читанні й ми почнемо справжню інвентаризацію та паспортизацію музейних предметів. Друга проблема — проект закону «Про вивезення, ввезення та повернення в Україну культурних цінностей». На жаль, його було відхилено, і в нас ця річ починає гальмувати. Йдеться не тільки про вивезення і ввезення. Очевидно, ми почнемо знову все з нуля, але будемо активно працювати, — запевнив міністр культури.
