Сьогодні Міжнародний день музеїв. В Україні музейна справа, як і майже всі галузі, що дотичні до культури і не пов'язані з шоу-бізнесом, потребує підтримки і особливої уваги влади. Подібно до своїх експонатів, вона дуже крихка, а надто, коли йдеться про такі серйозні «преси» як нестача коштів, відсутність законодавчої бази і кваліфікованих кадрів, хтось зазначає навіть про соціальну нерівність серед працівників музеїв. Попри ці обставини українським музеям вдається тримати високу планку, що насамперед позначається на емоціях відвідувачів. Можливо, нашому суспільству просто варто змінити стереотипне ставлення до музеїв як до чогось архаїчного і статичного на активне зацікавлення? Адже саме там живе дух нашої історії. Про свято та проблеми галузі «День» розмовляв із керівниками музеїв різних регіонів України: як їм нині вдається тримати високу планку?
— Уся музейна справа в Україні тримається на ентузіастах, — вважає Галина ГЛУШКО, завідуюча відділом екскурсійно-масової роботи Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав». — Усі ми, музейні працівники чи то Національного заповідника «Переяслав», чи то Національного музею Т. Г. Шевченка, чи то якогось маленького державного музею, — патріоти своєї країни і своєї справи. Візьмемо, наприклад, Національний заповідник «Переяслав». Він розташований на 31 гектарі землі і має 140 об'єктів історико- культурної спадщини.
— На утримання цих об'єктів держава, на жаль, виділяє дуже мало коштів. Так, для того, щоб утримати весь музей у нормальному стані, потрібні, по-перше, професіонали своєї справи (хоча зарплата в нас невисока). А для того, щоб найняти досвідченого реставратора, треба встановити високу оплату. Тому ми вимушені працювати з тими, хто просто любить свою справу. Але часом це не дає потрібного результату. Наприклад, музей архітектури і побуту. Він був збудований близько 50 років тому. На сьогоднішній день кожен із його об'єктів потребує реставраційного втручання. У нас, працівників музею, не вистачає ні сил, ні коштів. Якщо держава дає на 140 об'єктів 70 тис. гривень, то реставрація одного об'єкта коштує щонайменше 300 тис. гривень. Зараз ми хочемо створити єдиний в Україні музей «Заповіту Тараса Шевченка». Адже відомо, що цей твір Кобзар написав саме у Переяславі. Цей музей повинен стати одним із найсвятіших місць в Україні. Але ми хочемо створити не рядовий провінційний, а достойний музей, куди б прийшли не тільки ті, хто любить Шевченка, а і зацікавлена молодь. Але зараз складається таке враження, що з боку держави все робиться не для допомоги, а для того, щоб ці гроші не були використані. Така проблема існує не тільки для нас. Усі музеї, які зараз діють у Переяславі: Музей Трипільської культури, музеї космосу, електрозварки, рушника, сухопутного транспорту — дуже цікаві, але так само мають безліч проблем. Найголовніше з них — це експонати. Так, декілька днів тому наш заклад відвідали дружини послів різних країн світу. Вони були вражені, що Музей Трипільської культури має дивовижні експонати, але водночас високі гості помітили, яким убозтвом вони оточені...
— Сьогодні міжнародний день музею, який відзначається вже протягом 30 років. Ми ставимося до цього дня дуже серйозно, — сказала Надія КАПУСТІНА , директор Дніпропетровського історичного музею імені Дмитра Яворницького. — З 1989 року проводимо свято «Чисті джерела». Але і під час свята не можна забувати про проблеми. На сьогоднішній день дуже гостро стоїть проблема законодавчої бази. Ми маємо Закон України «Про музеї і музейну справу», але він, на жаль, не має підзаконних актів. Це дуже ускладнює роботу. Ще один проблемний момент, про який дуже прикро говорити — це заробітна плата. Існує соціальна нерівність між національними музеями, працівники яких мають заробітну плату втричі більшу, ніж у музеях комунальної власності. Так, Музей Яворницького має історію завдовжки 158 років і грандіозну площу, але й досі залишається комунальною власністю. Наш науковий співробітник отримує меншу зарплатню, ніж доглядач Національного музею. Ще існує проблема кадрової політики. Музейні кадри у більшості своїй пенсійного віку, а системної підготовки їхньої зміни немає. І якщо не залучати молодь, то ця сфера може просто загинути. Зараз також забувають про музеї, які свого часу були створені при різних закладах. Це так звані галузеві або музеї на громадських засадах. Це перлинки, які висвітлюють певну сферу, вони відтворюють певні напрямки нашої історії. Законодавчо вони ніяк не означені, юридично ніяк не захищені. Дуже часто вони просто знищуються. Брак коштів позначається також на подачі експозиції. Відвідувач, що прийшов у музей, повинен побачити щось, що його зворушить. Цим музей відрізняється від архіву, бібліотеки. Дуже важливо створити образ часу у кожному залі. Усі ці проблеми реально існують. Саме тому у 2005 році ми провели Музейний фестиваль, на якому було зареєстровано 210 учасників з 85 музеїв України. Він був визнаний найкращою подією 2005-го року у музейній справі. Він дав натхнення і поштовх для багатьох працівників, деякі області навіть провели власні музейні фестивалі. Другий фестиваль пройде у вересні наступного року. Ми часто ставимося до музеїв як до академічних консервативних установ із затхлими залами і важким повітрям, але коли наша держава шукала наші витоки (український герб), то вона звернулася саме до нашого музею...
— Сьогодні у музейників дуже багато проблем: починаючи від законодавства — до фінансування, стану із навчанням кадрів, реставрацією і збереженням експонатів... Але про проблеми не хочеться говорити на свято,— підкреслила Інна КІЦУЛ, директор Чернівецького обласного художнього музею. — На щастя, музеї існують і, як казав Яворницький, будуть існувати вічно. Вони показують людству те, чим воно було і те, чим воно буде. У музеях працюють професіонали, яким вдається в сучасних умовах зберігати довірені їм експонати. Незважаючи на те, що держава їх не підтримує. Це те, на чому тримається музейна справа донині. У святковий день хотілося б, аби влада нарешті згадала, що музеї в Україні існують. Часто потрібен просто порух пальця, підпис, який дасть поштовх музейній справі. У нашій країні є чимало людей, які успішно займаються бізнесом і вони зробили б добру справу, якщо долучитися до благодійності, меценатства та спонсорства, підтримавши рідну культуру і, зокрема, музеї.
— Зараз у нас чиновники працюють самі по собі, а музейна справа — сама по собі, та чим менше вони втручаються зі своєю допомогою — тим музеям краще, — вважає Сергій ЛАЄВСЬКИЙ, директор Чернігівського історичного музею. — Останнім часом ситуація у музейній справі не змінилася. Спробуйте проаналізувати середній вік музейного працівника...Ті, хто прийшов сюди 20—30 років тому, той і залишився. Вони вже настільки зрослися з музеями, що стали частинами їхньої колекції... На мій погляд, більшість музеїв, саме на цьому і тримається. Аби щось змінити — потрібно провести з'їзд музейних працівників, де наголосити про проблеми нашої галузі. Треба шукати шляхи вирішення питань. Комусь потрібні приміщення, комусь — гроші. Зараз є багато цікавих проектів музейних працівників, а проблема в тому, що керівництво їх не підтримує. Не приїжджають до України експонати із закордону. Ми варимося у власному соку. Хоча, впевнений, вічно так не буде тривати.
— Музейна справа має свої здобутки і втрати, — каже Вікторія КОЛЕСНИК, директор Київського літературно-меморіального музею Максима Рильського. — Наприклад, про крадіжки в музеях знають навіть ті, хто до музейної справи не причетний. А ще — кадри. Якщо порівняти ставлення тих працівників, яким 70—80 років і ставлення до своєї роботи молоді, можна помітити, що молодь не така віддана улюбленій справі. Хоча ця робота дуже відповідальна і складна, яка включає в тому числі роботу із залучення відвідувачів. Між іншим, тут випливає відсутність кадрів з менеджменту. Ми і досі працюємо на радянському способі залучення відвідувачів. Серйозна проблема із заробітною платнею. У музеях лишаються тільки ті, хто в третьому поколінні. Нині українські музеї функціонують виключно завдяки ентузіазму...
КОММЕНТАР «Дня»
Як розповіла «Дню» начальник відділу аналізу та прогнозування музейної справи Міністерства культури і туризму України Любов Нестеренко, щороку фінансування музеїв покращується: якщо у 2004 році музеям виділили трохи більше 24 мільйонів гривень, то в поточному — 49. Проте проблем із фінансуванням не зазнають лише національні музеї. У регіонах ситуація набагато складніша: зустрічаються випадки, коли працівників, зарплату яким начисляється з місцевого бюджету, переводять на 0,25 ставки. «Треба дякувати людям, які роблять таку важливу для держави справу практично за копійки», — вважає Любов Нестеренко. Загалом в Україні функціонує понад тисяча музеїв. 445 з них є самостійними юридичними особами, а решта — їхніми філіями та відділами.
