Учора в політичній біографії Президента Віктора Ющенка, напевно, був найважчий після інавгурації день. Шевченківська фраза, винесена в заголовок, мабуть, найточніше відбиває настрій тих, хто із симпатією стежить за діяльністю Віктора Ющенка. Та необхідність винесення уроків з цілого набору помилок, здійснених главою держави в перші місяці перебування при владі.
Помилка перша . Віктор Ющенко кинув безпрецедентний особистий політичний капітал у прірву квотних торгів і компромісів. Коаліційний уряд, сформований одразу після виборів, по суті, не був коаліцією.
Помилка друга . «Горбачовський» стиль політики: за колосальних проблем усередині влади та всередині країни левову частку часу Президент провів у переважно презентаційних закордонних візитах.
Помилка третя . Формування партії влади «згори», з опорою на найближче оточення. Розпад «помаранчевої» коаліції та дискредитація згаданого оточення призвели до різкого звуження бази політичної (насамперед парламентської) підтримки глави держави.
Помилка четверта . Недоторканний запас — силові відомства — Президент віддав хай і вистражданим, але все ж таки тимчасовим політичним союзникам.
Помилка п’ята . Віддавання впливових державних посад бізнесменам і спонсорам передвиборної кампанії.
Помилка шоста . Лібералізм Президента відносно своїх соратників і партнерів залишився не оціненим. Останні, ледве відчувши слабкість глави держави, щосили почали розгортати свої ігри та свої сценарії.
Помилка сьома . Відсутність дисципліни голосувань у середовищі парламентських прибічників. Ця стара, актуальна ще з 2002 року, проблема так і не вирішена і, як з’ясувалося, справа не в чисельності фракції. Три голоси, яких забракло Єханурову, не дали якраз відсутні депутати пропрезидентських фракцій парламенту.
Помилка восьма . Нездатність до результативного діалогу з опозицією, яка програла президентські вибори. Нагадаємо, одразу після перемоги помаранчевої революції Віктор Янукович цілком недвозначно напрошувався на діалог із Президентом. Однак Віктора Ющенка немов «заколисала» його перемога. У результаті — непробачне спізнення. Президент зустрівся з лідером Партії регіонів саме напередодні вирішального голосування, в умовах дефіциту парламентської підтримки та розколу власної коаліції. Три голоси «за» Єханурова від «регіональної» парламентської півсотні — це дуже схоже на нокаут...
Помилка дев’ята . Вона очевидна з попередніх. А саме — досить сильна, компетентна і доволі компромісна кандидатура Юрія Єханурова була фактично девальвована внаслідок слабкої підготовки вчорашнього голосування.
Помилка десята, системна. Вибирати слід не «своїх», а — ефективних. Цей принцип дуже актуальний ще з часів формування передвиборного списку «Нашої України» на минулих парламентських виборах. І — до нинішніх призначень у виконавчій владі.
Трьох голосів учора забракло Юрію Єханурову, щоб відкинути від свого статусу «виконувач обов’язків прем’єр-міністра» приставку «в.о.». Можливо, це були саме голоси відсутніх на своїх робочих місцях у найвідповідальніший момент «нашоукраїнців»... Зате крім тих фракцій, які і раніше обіцяли голосувати «за», на підтримку кандидатури Єханурова висловилися троє депутатів із «Регіонів України», четверо — з «Єдиної України», один бютівець — Сергій Головатий.
Внесене на парламентський порядок денний другим пунктом голосування по кандидатурі Юрія Єханурова до останньої миті було під загрозою зриву. На це, зокрема, неоднозначно натякав барвистий плакат «Геть корупцію з влади!», який «прикрашав» президію.
Напередодні ввечері експерти підрахували: всього близько 200 народних обранців готові підтримати кандидатуру колишнього дніпропетровського губернатора. Інші обіцяли подумати та висували низку умов: від негайного введення в дію політичної реформи до створення двох слідчих парламентських комісій — із перевірки обвинувачень колишнього держсекретаря Олександра Зінченка та заяв про фінансування опальним російським олігархом Борисом Березовським виборчої кампанії Віктора Ющенка. На цьому особливо наполягали об’єднані есдеки. Фракція «Регіони України» вимагала припинити політичні репресії. І навіть усерйоз загрожувала відкликати свій підпис, поставлений минулого тижня під текстом Декларації про співпрацю та єдність. Під «переслідуванням інакомислячих» прихильники біло-блакитної ідеї мають на увазі розслідування законності деяких аспектів підприємницького минулого та сьогодення Рината Ахметова. Як повідомив спікер Литвин, погоджувальна рада такі вимоги задовольнила: парламентарії практично одноголосно вирішили створити комісії «з розслідування деяких резонансних моментів», що пізніше підтвердили голосуванням.
Епопею із затвердженням Юрія Єханурова багато аналітиків вважали насамперед черговим іспитом для Президента Ющенка. А підсумок голосування — своєрідним індикатором авторитетності Гаранта, чиї позиції у Верховній Раді, в тому числі внаслідок безуспішності спроб формування президентської більшості, а також провалу в кінці минулої сесії СОТівського пакета, значно похитнулися. І цього разу Президент визнав необхідним особисто бути присутнім у сесійному залі, — і, як бачимо, з тим самим невтішним результатом... «Недобір» голосів Юрієм Єхануровим свідчить про відсутність у Президента належної політичної підтримки Верховної Ради. У такій ситуації проходження через парламент будь- яких його ініціатив є вельми проблемним...
Появи Ющенка під скляним куполом чекали з самого ранку. Зустріч готували члени «тимчасового» уряду, держсекретар Олег Рибачук і сам кандидат Єхануров, які розташувалися в ложі праворуч від спікера. Єхануров мав незворушний вигляд, почасти тому, що мало звертав уваги на події в залі, уважно вивчаючи свої папери та роблячи в них помітки.
Розмова Президента з парламентом вийшла відвертою, хоч і не без елемента загравання з боку Ющенка. «У цьому залі зібралася еліта», — почав Віктор Андрійович. За його словами, в ситуації, коли люди «ні у що не вірять», врятувати країну можуть тільки кращі її представники, наділені, як правило, законодавчою владою. Як підтвердження В. Ющенко пригадав післявоєнну Німеччину, де вищою цінністю була пачка сірників, і врятувати яку змогла «тільки еліта, зібравшись і підписавши пакт»: «Я не закликаю вас до боротьби, інтриг, годі розривати країну». Сьогодні вирішується доля не персонально Єханурова, але Президента та парламенту; визначається наша здатність забезпечувати стабільність у країні». Противників мирного регулювання Президент, як з’ясувалося, знає всіх до одного, але за прізвищами не називав, обмежившись формулюванням: «Я знаю, як сьогодні минула ніч, у якому лісі та з якими потугами. Але я не хочу, щоб знову працювали гроші». Зал зреагував бурхливо, шумом і вигуками: «Це приниження парламенту!». «Сьогодні в країні задіяний цинічний план руйнування влади. У цьому бере участь також дехто з Майдану», — парирував Віктор Андрійович. Щоб не залишитися незрозумілим і цього разу, він узявся трактувати всі свої, «у тому числі стосовно Кабміну», дії останнього часу. «Цей уряд дав себе втягнути в неблагородну гру», — акцентував Гарант, не уточнивши, щоправда, про яку саме забаву йдеться. Зате перерахував причини відставки Кабінету Тимошенко: насамперед — різке падіння ВВП, «що є першою основою бюджету». Але головне все-таки залаштункові інтриги, «доноси та розбрати», «останньою краплею став конфлікт навколо НФЗ». За словами Ющенка, «це був антимайдан. Ми стояли на крок від кровопролиття. У нас було унікальне справедливе рішення суду, але, через залаштункові потуги уряду тисячі людей вийшли на вулиці». В. Ющенко признався: знайти порозуміння намагався до останнього, але «коли за ніч зруйнували всі напрацювання», не витримав і відправив уряд у відставку. «Це не питання відносин Ющенко — Тимошенко, Ющенко — Порошенко і навіть Ющенко — Зінченко. Я робив це заради України, а не заради частини команди влади». Присутніх чекали також ще кілька одкровень від першої особи. Зокрема, з’ясувалося: адмінресурс на виборах не працюватиме, як і «бюджетні гроші». Президент дав чесне слово і кілька разів його повторив. Як гарантія — прискіпливий моніторинг міжнародних інституцій, «нехай перевіряють усі, хто хоче». Щоправда, депутати доводів, судячи з усього, не слухали: ці репліки Ющенка супроводжувалися нервовими смішками, демонстративно гучним покашлюванням і перешіптуваннями. Шквал емоцій викликала фраза «Я не допущу політичних репресій і переслідування». Найактивніше реагували депутати від СДПУ(О) і «Регіонів України». «У цьому залі практично все завжди вирішували за лаштунками», — зазначив Ющенко. Разом із тим, він висловив упевненість, що жодна зі сторін-підписантів Декларації про співпрацю, голосу свого не відкличе, адже гарантом втілення викладеного виступає сам Президент. Реалізації політичної реформи Віктор Андрійович також пообіцяв не противитися. «Усе пройде так, як викладено на папері», — сказав він. Так чи інакше, але головне завдання на сьогодні — стабілізація ситуації: Ющенко, зі свого боку, обіцяв зробити все від нього залежне і закликав депутатів «стати зі мною поряд». Перший крок — затвердження Кабінету Єханурова, у якому, звісна річ, «не буде особистостей, які себе дискредитували та які пов’язані з бізнесом».
Однак, судячи з подальшого розвитку подій, виступ Президента змістовний і досить щирий, виявився трохи запізнілим. Очевидно, він знову забув, що має справу з досвідченими, за словами Леоніда Кравчука, політичними «вовками», які завжди готові дати йому жорсткий урок. Не допомогла Ющенку і понеділкова зустріч із його конкурентом на виборах, лідером Партії регіонів Віктором Януковичем...
Самого Юрія Єханурова депутати практично не слухали — одразу після промови Президента зал помітно опустів. «Уже через десять днів ми перед вами відзвітуємо за зроблене», — пообіцяв кандидат. «Виконаємо бюджет за будь- яких несприятливих умов», — зазначив Юрій Іванович. Працювати обіцяв ретельно і прозоро, але щоденні прес-конференції давати не планував. Головний акцент мав намір зробити на розвитку економіки й «оптимізації гуманітарної сфери». На відміну від аналогічної, лютневої, презентації Юлії Тимошенко, виступ Єханурова ряснів цифрами, конкретними фактами, аргументованими тезами, однак... Навіть запитання депутати ставили якось мляво, атмосфера в залі більше нагадувала розгляд другорядного питання в п’ятницю ввечері, наприкінці пленарного тижня.
Депутати, які виступали від фракцій, були налаштовані загалом досить миролюбно. «Ми ж не кота в мішку купуємо», — справедливо зазначив Олег Зарубінський із фракції Народної партії, нагадуючи про багате політичне минуле кандидата, зокрема — про етап роботи в статусі депутата. Ігор Шурма з СДПУ(О) зізнався: перш ніж приймати рішення про голосування по Єханурову, есдеки вирішили «послухати Президента, але заплуталися тепер ще більше»...
Перед голосуванням спікер на наполягання членів фракції БЮТ заблокував картки кількох відсутніх депутатів, щоб, мовляв, виключити можливість фальсифікації результатів. Цікаво, що опозиція і раніше неодноразово наполягала на здійсненні цієї процедури, однак Володимир Литвин прислухався до вимоги, мабуть, уперше...
Попри силу-силенну прогнозів, результат депутатського волевиявлення однаково виявився трохи несподіваним. Так у фракції «Регіони...», яка ще зранку заявила про свій категоричний намір «не підiгравати владі», «за» висловилися панове Бойко, Матвієнков і Звягільський. «У них завжди особлива думка. Думаю, тепер фракція може «схуднути» щонайменше на двох», — припустив потім Ігор Шкіря. Юрій Кармазін у свою чергу запевнив, начебто ще в кількох «свідомих регіоналів» забрали картки, позбавивши їх таким чином шансу сказати Єханурову «так». Соціалісти причини фіаско Юрія Івановича вбачають у «неясності ситуації з політреформою». Обіцянок Президента, даних усього півтори години тому, їм виявилося недостатньо, необхідно, мовляв, «терміново розглядати законопроект №3207-1 та вводити зміни в дію». Щоправда, більшість народних обранців, коментуючи те, що відбулося, запевняли: картина прояснилася, проведуть додаткові консультації і, можливо, вже в четвер питання затвердження нового прем’єр-міністра знову з’явиться на порядку денному Верховної Ради України.
Лідер фракції СДПУ(О) Леонід Кравчук також вважає, що Президент повинен ще раз внести в парламент кандидатуру Юрія Єханурова, оскільки три забраклі голоси — це голоси депутатів із «Нашої України», яких не було на вівторковому засіданні. Держсекретар Олег Рибачук сказав журналістам, що претендентом на прем’єрство може також стати Юрій Луценко. На думку лідера фракції УНП Юрія Костенка, Єхануров усе ще зберігає шанси пройти через парламент. В іншому випадку необхідно провести переговори для пошуку компромісної кандидатури.
КОМЕНТАРI
Вікторія ПОДГОРНА , директор Центру соціально-політичного проектування:
— Я думаю, що невдача в голосуванні за Юрія Єханурова означає одне — не вдалося заблокувати політичну кризу, яка буде поширюватись. Також це свідчення того, що команді Президента не вдалося досягти реальної консолідації. Адже саме тих голосів, які належать фракції «Наша Україна», не вистачило для того, щоб Юрій Єхануров став прем’єр-міністром. Ці люди були у відпустках, але враховуючи, що це дуже важливе голосування їх можна було із відпусток викликати і мобілізувати навколо кандидатури майбутнього прем’єра. Тобто проявилась ще й недалекоглядність менеджерів президентської команди. Зараз Президенту треба перейти до більш енергійного варіанту подолання кризи, мобілізації команди. Але для цього потрібно ставити жорсткіші вимоги. Знайти більш чітку форму, яка змогла б об’єднати людей. Тобто мобілізувати систему влади, яка зараз просто розлітається. Складається враження, що Президент втрачає контроль над політичними процесами як в парламенті, так і в країні в цілому. Це голосування також показало, що Юлія Тимошенко — екс-прем’єр-міністр — виявилася дуже жорстким супротивником, яка якраз змогла досягти необхідних домовленостей в парламенті. Це — поганий симптом, який може загрожувати Україні порушенням політичної стабільності й створити ризики для реалізації політичної реформи. Однак ситуацію ще можна розблокувати, тому що Президент має право повторно провести кандидатуру Юрія Єханурова, мобілізувавши перед тим своїх людей. Це було б достатньо логічним кроком. Я вважаю, що кандидатуру на пост прем’єра змінювати не слід, бо Юрій Єхануров є достатньо компромісною фігурою, яка може вирішити питання, які виникли на порядку денному,— перш за все, в економічній сфері. Без цього неможливо подолати політичну кризу, особливо в контексті виборів 2006 року.
Володимир КОРНИЛОВ , директор Центру стратегічного планування:
— Підсумок голосування по кандидатурі Єханурова продемонстрував недалекоглядність оточення Ющенка. Вони не доклали максимуму зусиль для того, щоб «придбати» два-три потрібні голоси в недружніх фракціях. І не врахували, що вони повинні зробити те ж саме у фракціях дружніх. Насправді це питання цілком могло бути вирішене. Зараз, напевно, багато хто вважає, що Ющенку достатньо вдруге висунути кандидатуру Єханурова — і все буде гаразд. Я думаю, що «вдруге» проблем буде набагато більше. Зараз треба, на мій погляд, підшукати іншого кандидата на цю посаду. Я думаю, що через тиждень Ющенко висуне іншу кандидатуру. Яку? «Лавка запасних» у нього дуже коротка.
Олександр ЗІНЧЕНКО , екс-держсекретар України:
— Найбільше вражає те, що метод винесення на голосування кандидатури прем’єр-міністра, нагадував нещодавнє минуле. Підготовка до проведення голосування, кулуарні переговори, підписання штучно інспірованих документів, які ні до чого не зобов’язують, свідчать про те, що методи старої влади залишаються дієвими, дублюються і беруться на озброєння новою владою. Моє ж особисте ставлення до Юрія Єханурова як до професіонала, як до людини позитивне.
Володимир ПОЛОХАЛО , шеф-редактор журналу «Політична думка»:
— Політика — це мистецтво, наука управління і ремесло. Якщо виходити з першого визначення, то сьогоднішнє голосування показало, що в оточенні Віктора Ющенка немає політиків екстра-класу. Все-таки це посередній за інтелектуальним і політичним рівнем склад. І він неконкурентно спроможний у порівнянні з оточенням президентів інших країн. Якщо ж виходити з того, що політика — це наука управління, то і цієї якості бракувало і Віктору Ющенку, і проектантам плану «Уряд Єханурова». Нарешті третій момент — політика як ремесло — передбачає чорнову повсякденну роботу, яка пов’язана з умінням досягати компромісу, вести торги і отримувати зрештою максимальний результат. Добути 226 голосів у парламенті — це було абсолютно реально. Але iз цим, як бачимо, в команді Президента не склалося. Якщо говорити про це голосування в більш широкому сенсі, то можна сказати, що 20 вересня — це народження парламентсько-президентської республіки в Україні. Парламентаризм, який зазнавав усіляких утисків в епоху Кучми, не тільки вистояв, але й став визначальним чинником у формуванні політичного ландшафту. І сьогодні інститут президентства програв інституту парламентаризму. Він виявився більш продуктивним і є сьогодні законодавцем моди в політиці, тим, хто вирішальним чином впливає на політичні процеси. Зараз Президент повинен адекватно оцінити нову політичну реальність. І вже розмовляти з парламентом (а це означає з усіма фракціями) не тільки у форматі банального торгу, але як iз колективним представницьким законодавчим органом, як із паритетним інститутом. Президент повинен визнати цей факт і зняти будь-які ініційовані його оточенням політичні дискурси, пов’язані з можливим демонтажем політичної реформи.
