Так ось, якби я був президентом, то зібрав би всіх олігархів і сказав би їм приблизно таке.
— Хлопцi! Досить клеїти Івана, та й Павла також клеїти не треба, а заразом спробуйте й жити дружно, якщо добре поворушити мiзками, то повинно й вийти. Адже ви вже всі невиїзні. Тому треба звикати жити на одній землі. Ні, звичайно, дехто ще може виїжджати. Але ризик чималий, оскільки ви перетворилися на мишку, якою грає кішка. Будь-якої миті може схопити й придавити. До вас вже дійшло про таємну угоду зовнішніх відомств США та ФРН iз приводу фінансової допомоги Росії, в якій їй буде відмовлено у зв’язку з потоком брудних грошей з неї на Захід. Вони вже стали підривати їхню економіку. До речі, такі прогнози робилися ще декілька років тому, коли капітали тільки починали переміщуватися. Значить, iз цим почнеться боротьба.
На вас там чекають і навіть приготували залізні обійми, щоб взяти у вас свідчення й, виходячи з них, провести судовий розгляд. У них там демократія, та й експропріації вони бояться як чорт ладану. Поки ще просто так не заберуть. Потрібні ви. Тому сидіть вдома й ані руш. Дехто з вас це вже усвідомив і навіть повернув закордонні паспорти. Віддав перевагу українській в’язниці, а не цивілізованій: з телевізором, тенісним кортом і біопарашею.
Ситуація складається не вельми завидна: гроші начебто і є, але їх ніби вже й нема; вони там, а ви тут. Але не втрачайте розуму й пригадайте східну мудрість: «Якщо Мухаммед не йде до гори, то гора йде до Мухаммеда». Поки, можливо, гроші потрібно перевести до себе. Я повторюю: ПОКИ.
Адже і в наших банках гарантія по внесках існує лише доти, поки не станеться катастрофа: землетрус, повінь, торнадо або економічний спад. Та й держава може все це прибрати до рук. Там весь час триває гра: роздержавлення й одержавлення. А якщо доведеться рятувати потопаючих, то й зовсім ніщо не зупинить. Дивіться, що сталося на Британських островах. Одні втрати від ящура перевищили 15 мільярдів доларів. А додайте до цього декілька останніх катастрофічних повеней, руйнівний циклон і стане зрозуміло: ще раз, другий і економіка не витримає. Вчені підрахували величини втрат від кліматичних зрушень в доларах. Вони виглядають так. Суворі кліматичні зміни оцінюються в 1012 ; засухи та повені — 10 11 ; тайфуни — 10 9 ; торнадо — 10 7, турбулентність «безхмарного неба», що викликає заморозки — 10 6 . Але це в середньому. А уявіть собі, якби повінь, схожа на ленську, сталася в густонаселеному районі планети. У що б це все обійшлося?
До речі, ви знову Івана клеїте, будуючи свої замки в тих місцях, де ніколи не трималися людські поселення. До чого це призводить, можна знову ж побачити на прикладі розливу Лени.
Так ось, в умовах наростаючого катастрофізму локомотив глобальної ринкової економіки — США — став випускати пару. Якщо справа піде так і далі, то він вже не тягнутиме інших. Він сам шукатиме собі допомогу. Ось і забудуть про демократію, судову владу й страх перед експропріацією. Та й долар взагалі може знецінитися.
Взагалі гроші в сучасному світі тримати не резон. В умовах кризових явищ їх немає сенсу вкладати в золото, антикваріат, нерухомість або закопувати у вигляді скарбів. Вартість зберігає лише те, що щодня забезпечує існування людини: житло, їжа, одяг, здорове навколишнє середовище і забезпеченість енергією.
Підсумую: ви знаєте не гірше за мене, що розплачуватися краще чужими, ніж своїми. І цьому бажанню навіть демократія не перешкода. Тому не варто робити того, про що говорив один з героїв Шолохова: «Віддай дружину дяді, а сам йди до б...» Особливо хочу зауважити, що народ наш кмітливий і розуміє: якщо ти тут, а гроші твої там, то ти його пограбував; якщо ти і гроші тут, то ти патріот. Гріхи відпускають всім миром. Головне, щоб ти поратував за нього. Тут тобі й рейтинг: не тільки в депутати, але й у президенти дорога відкривається.
Звичайно, гроші люблять не тільки лік, але й місце своє мати. Отже, їх треба влаштувати. В Україні з цим не буде проблем. Нову економіку треба починати майже з нуля. На це Захід не піде. Він продовжуватиме гнути палицю, доки світ не охопить глобальна економічна криза. Він став заручником своєї економіки. Ну навіщо Штатам «протиракетна парасолька»? Про оборону тут мова не йде. Монстр — військово-промисловий комплекс — хоче їсти. Нам же простіше. Зараз ми економіку можемо повернути і пристосувати до екологічної кризи, яка виявляє себе, передусім, у вигляді дуже значних кліматичних зсувів. Залежність людства від клімату зростає. Але і тут існує досить простий вихід із становища. К. Лосєв зауважив таку особливість: «Це вже не перша вкрай холодна зима в Сполучених Штатах за останні десять років (мова йде про зиму 1983—1984 р. — В.М.). Можна, наприклад, пригадати сувору 1976 року, коли внаслідок тривалих сильних морозів і снігопадів господарство США зазнало мільярдних збитків, або ще більш сувору зиму 1981—1982 року. Такий холод за стандартними мірками кліматичного ряду 1930—1960 років, певно, видався б м’яким у порівнянні зі звичайною зимою 1776 року — року війни за незалежність північноамериканських колоній проти Великої Британії, коли по льоду крижаної гавані Нью-Йорка, яка зараз міститься в списку незамерзаючих, солдати перевозили гармати. У той час така зима практично не приносила ніяких втрат не тільки тому, що вся господарська система була пристосована до суворих умов, але також і за рахунок простоти цієї господарської системи».
Не випадково кажуть, що все геніальне просто. А простота в тому, що кожний має системи життєзабезпечення при собі. Подивіться на свій організм: в ньому кожна клітинка має їх. Людина має будинок, який хочуть бачити «повною чашею». Адже як раніше було. Кожне село мало свій млин, випікало хліб, переробляло м’ясо й молоко, забезпечувало себе житлом, енергією, одягом, меблями і здоровим навколишнім середовищем. Про останнє свідчить той факт, що епідемії, якщо й докочувалися до села, то вже в останню чергу, коли були «на кінці лету». На лихо, сьогодні все навпаки. Село не тільки не випікає свій хліб, але стало місцем, де зароджуються епідемії, концентруються переносники хвороб, шкідники й забруднення, а відсутність енергоносіїв спустошує їх околиці від деревної рослинності.
Хоч як крути, а треба звертатися до екології. На грецькій «ойкос» означає дім, а разом iз іншим словом «логос» означає науку про господарювання. А нашим домом є Україна, яку ой як треба впорядкувати.
Стійкість народу, його живучість визначалася здатністю села витримувати тиск руйнівних сил. Жителі міст в роки революцій, громадянських і світових воєн шукали порятунку в селі, де вартість підтримки життя завжди нижче. Життєздатність села треба відновити. І зробити це гранично просто. Необхідно створити в ньому систему мікровиробництва. Японія здійснила прорив за рахунок мініатюризації апаратури. Україна свій прорив здійснить на рівні мініатюризації самих виробництв.
Власне, це означатиме реалізацію програми розвитку малого бізнесу, яка забезпечить надійність існування суспільства. Вона підвищить рівень життя й потребує розгалуженої системи посередництва з виходом на зовнішні ринки, які вже чекають на нашу продукцію, оскільки їх місцева стає все більш непридатною для вживання через коров’ячий сказ, ящур, генну інженерію та багато чого іншого, про що ми ще навіть не здогадуємося.
Відбудеться розосередження капіталу. Тут спали на думку слова з пісні, яку я чув у дитячі роки з вуст крокуючих ополченців: «Розсипайся, в розсипну легше бити ворога...» Капітал розосередиться не в тому сенсі, що його заберуть і поділять, а в тому, що він охопить всю країну й не стікатиметься до однієї труби або єдиної енергетичної системи, черговість користування якими можна встановити хіба що за допомогою кілера.
Такий хід подій сприятиме загальному піднесенню. «Інвестиції» отримає не хтось, а відразу всі. США добре не тому, що добре «Дженерал моторс». «Дженерал моторс» добре тому, що добре Сполученим Штатам. І пояснюється це тим, що Сполучені Штати підтримують всі платники податків. Безперспективно у жебраків забирати останнє для підтримки держави. Жебраки не можуть стати інвесторами, вони виявляються жертвами, а це означає, що твориться злочин. У мозкових звивин існує розподіл праці: якщо вони працюють на пограбування, то неминуче перестають працювати на творення. Украсти, як і зруйнувати, простіше, ніж будувати. А раз простіше, то інше просто не лізе в голову.
Процес перетворення села я б почав з того, що прикупив би собі будинок з присадибною ділянкою. Сьогодні вони продаються там за безцінь. Не дачу, не маєток, а зовсім маленьку клітинку для сімейного виживання на випадок можливих катастроф, яка б не обтяжувала чималими турботами. А ось гроші б вклав у мікровиробництва. І зробив би це не в одному селі. Ось дивіться, як виходить.
В Англії від ящура «палає» вся країна й це відбувається на фоні економічного благополуччя. В нас начебто економічний розвал, а ящура й коров’ячого сказу не видно. Спалахи масового розмноження шкідників, якщо й відбуваються, то локальні: в одному місці дуже розплодився травневий хрущ, в іншому — брунькоїд, в третьому — малиновий жук. Кожному — своє. Немає однієї пожежі по всій країні, хоч і рік високої сонячної активності. І пояснюється це тим, що сталося розосередження капіталу, щоправда, не кращим чином, а за рахунок розвалу. Але немає лиха без добра.
Звичайно, декого тягне на більш масштабні справи, та й пам’ятник на віки про себе залишити хочеться. Піраміди пішли в минуле, та й храми не в особливій пошані, адже гроші зариваються, а вони хочуть рухатися. Але можна з’єднати монументальність із обертанням, якщо вкласти капітал у великі екологічні проекти. Наприклад, створити екологічно керовані агросистеми або побудувати екологічно обгрунтоване місто. Вибір є.
