Інтерес до українських виборів за кордоном стає дедалі більшим. Західні політики та експерти переймаються тим, як розвиватиметься держава після виборів, якою буде зовнішня політика нової урядової коаліції. Слід визнати, що подеколи кроки вітчизяних політиків видаються не до кінця зрозумілими й українській аудиторії. Цього тижня спробували розібратися в «хащах» політичного життя України представники Європарламенту. Перед ними виступили двоє представників нашого політикуму: від влади — міністр закордонних справ Борис Тарасюк, від нинішньої «опозиції», яка прагне повернутися до влади й заявляє, що хоче помиритися з Президентом, — Юлія Тимошенко. Своїми враженнями від почутого й поглядами на українські перспективи із «Днем» поділився віце-президент Європарламенту, колишній міністр оборони Польщі, уродженець Львова Януш ОНИШКЕВИЧ.
— Чи почули ви від Юлії Тимошенко те, що хотіли почути?
— У цілому це була гарна презентація. Тепер я з більшим оптимізмом дивлюся на перспективи України після виборів. Приємно було почути від Юлії Тимошенко зобов’язання відновити коаліцію помаранчевої революції. Вона чітко сказала, що ніколи не розглядатиме можливість формування коаліції з паном Януковичем. Дякувати Богові, ми також почули від пані Тимошенко чітку декларацію, що вона щиро підтримує прозахідну орієнтацію, беззастережно підтримує шлях України до членства в Європейському Союзі. Я був дуже задоволений, оскільки, судячи з різних коментарів у ЗМІ, досі було не дуже зрозуміло, якою є позиція пані Тимошенко з цього питання. Що ще було важливо, але не настільки переконливо, це — її відданість ринковим механізмам, хоча й не беззастережна: вона заявила, що слід брати до уваги особливості сучасної ситуації в Україні. Коли я запитав її, як же бути із суперечностями між нею та Президентом Ющенком щодо масштабів реприватизації, вона зарахувала всі такі питання до компетенції українських судів. Хоча мені б хотілося, щоб вона чітко сказала, що програма уряду, в якому вона візьме участь, буде такою, що іноземні інвестори не будуть почуватися невпевнено.
— Останнім часом з’явилися припущення, що Віктор Янукович, також запрошений виступити в Європарламенті, може й не приїхати до Брюсселя. Чи вам щось відомо з цього питання?
— Мені не відомі подробиці переговорів із Януковичем.
Насамперед я хотів би відзначити, що взагалі-то Європейський парламент не має практики запрошувати провідних опозиційних політиків із інших країн, щоб вони представили свої погляди на засіданні комітету із зовнішніх справ. У відносинах Європарламенту з Україною було зроблено виняток. Щоправда, він не унікальний: днями ми приймали пана Мілінкевича — кандидата в президенти від білоруської опозиції. Звичайно ж, на щастя Україна — не Білорусь... Я просто веду до того, що подібні запрошення — це не повсякденна справа. Наскільки я розумію, ніколи не йшлося про те, щоб пан Янукович і пані Тимошенко виступали під одним дахом, в один день, тому я сподіваюся, що лідер Партії регіонів все ж таки приїде й розкаже нам, як він бачить майбутнє України.
— За яких умов, на вашу думку, перехід від президентсько-парламентської до парламентсько-президентської республіки в Україні буде спокійним і таким, що справді принесе користь державі?
— В Європі існують різні політичні моделі, і всі вони є стовідсотково демократичними. Існує французька модель, де президент є де-факто головою уряду, а прем’єр-міністр — другою людиною в державі. Президент персонально опікується всіма питаннями, пов’язаними з міжнародними відносинами, безпекою тощо. З іншого боку, існує британська модель, де роль парламенту є абсолютно всеохопною. Що безумовно було тривожним під час останнього періоду в Україні, це те, що адміністрація Президента перекопіювала урядову структуру. Напевно, для перехідного періоду це було важливо, але призвело до браку ясності, хто за що відповідає. Я особисто більше підтримую парламентську, а не президентську систему. Тому думаю, що Україна рухається в правильному напрямі.
— Ви думаєте, що наш новий парламент після виборів буде достатньо кваліфікованим, стабільним і відповідальним для того, щоб отримати повноваження, які надає йому конституційна реформа?
— Я сподіваюся, що українці ще раз доведуть політичну зрілість, яку вони вже довели під час помаранчевої революції, і система працюватиме. Побачимо, але я впевнений в українському народі, тому дивлюся в майбутнє досить оптимістично.
— Серед оцінок першого року президентства Віктора Ющенка лунає багато критики. Зокрема говорять про не сповна використані зовнішньополітичні шанси, інвестиційний потенціал країни. На вашу думку, які головні здобутки й прорахунки першого року правління Ющенка?
— Почну з оптимістичної частини. Насамперед, я гадаю, що в результаті помаранчевої революції та змін у київському президентському палаці ми в Європейському Союзі маємо набагато більше ясності стосовно головного напряму української зовнішньої політики. Раніше це було не дуже зрозуміло, бо президент Кучма з одного боку декларував орієнтацію на ЄС, а з іншого — підписував усі ці угоди з Росією, які безумовно суперечили попереднім деклараціям. Зараз у нас є ясність. Що ще є дуже важливим, на мою думку, у зовнішній політиці України, це не тільки загальне устремління, а й практичні заходи, наприклад, щодо проблеми територіальної цілісності Молдови. Також досить добре виглядає перспектива динамізації ГУАМ — групи, яка може стати дуже важливим елементом стабілізації в регіоні та кращого економічного й політичного співробітництва. Є багато гарних справ, і, напевно, на першому місці я повинен назвати справжню свободу мас-медіа, свободу слова, демонстрацій тощо — усе, що задавлювалося під час попереднього режиму.
Що розчаровує? Насамперед — розпад революційної команди. Крім того, я б назвав брак послідовних економічних реформ, всеохопного бачення цих реформ. Засмутили певні популістські тенденції, які особливо проявилися в період прем’єрства пані Тимошенко. Звичайно ж, ми хотіли би бачити остаточне розкриття справи Гонгадзе. Однак загалом Україна — не та держава, якою вона була раніше, скажімо, 2004 року. Я впевнений, що вона просуватиметься в правильному напрямі.
На жаль, парламентські вибори — не час для продовження реформ і формування стійких коаліцій. Це час іноді не дуже конструктивної риторики, суперництва тощо. Думаю, частково брак певних сміливих кроків у реформуванні країни, економіки, може бути приписаний цьому нещасливому політичному календарю з виборами на горизонті.
— Існують побоювання, що нинішні конфлікти України з Росією можуть завадити нашим відносинам із Заходом, зокрема інтеграції до НАТО. Адже Альянс може побоятися розвивати відносини з державою, що конфліктує з такою силою, як Росія. Крім того, серед західноєвропейських країн існує потужне проросійське лобі...
— Головна перешкода на шляху до членства України в НАТО — це брак в українському суспільстві розуміння того, чим насправді є НАТО. Тому й громадська підтримка вступу до Альянсу в Україні є відносно низькою. Ми справді сподіваємося, що це зміниться. Я абсолютно впевнений, що проблеми, які ви маєте з Росією, — не тієї природи, що могли б завадити вашому членству в НАТО. Але я сподіваюся, що ці проблеми буде знято. Якщо ви будете в НАТО, то зможете продовжувати переговори з Росією на абсолютно рівних позиціях як країна, належно вкорінена в серйозній трансатлантичній інституції.
— Чого нам чекати у найближчому майбутньому від Європейського Союзу? Якими ви бачите перспективи спрощення візового режиму, створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС?
— Боюся, що спрощення візового режиму не піде дуже далеко. Відомо, з якою критикою зіткнувся колишній міністр закордонних справ Німеччини Йошка Фішер, коли спробував піти на таке спрощення. Зважаючи на це, гадаю, буде певне формальне спрощення, скорочення бюрократичних процедур, але сама суть умов надання віз, напевно, не зміниться. Мене турбує проблема, яка стосується Польщі, зараз вона не є гострою, але через кілька років буде дуже критичною: коли ми увійдемо до Шенгенської угоди, наш візовий режим із Україною доведеться змінювати. Я думаю, ми повинні спробувати навіть у рамках Шенгену принаймні плату за візи для українців якщо не скасувати взагалі, то дуже зменшити. Такий крок вимагатиме від нас значних зусиль, і я сподіваюся, що нас підтримають інші країни.
Із зоною вільної торгівлі доведеться зачекати доти, поки Україна нарешті стане членом СОТ, а також будуть виконані інші умови. Звичайно, ми хотіли б мати хоча б певне полегшення торгових бар’єрів між Україною та Європейським Союзом, але, на жаль, у ЄС є великі гравці, які хочуть захищати свої національні інтереси. Питання поставлене на порядок денний, я сподіваюся, що ми швидко рухатимемося в цьому напрямі, але певний час буде потрібен.
