Яке найінтимніше місце в домі? Спальня? Далеко не завжди. Туалет? Можливо, але нецікаво, та й бувають там із необхідності. Не так на кухні. У дитинстві все те взагалі до запаморочення захопливо, схоже водночас на партизанський похід і на забаву в індіанців. Вислизнути якнайпізніше з кімнати. Навшпиньки оминути батьків з телевізором. Пройти стежкою випробувань по коридору. Далі, при вимкненому світлі, намагаючись нічого не зачепити — справжнє мистецтво! — відкрити холодильник. І вмочити руку в банці з солоними помідорами — ммм… Або цапнути та одразу проковтнути шматочок недоїденого за вечерею біфштексу. Або швиденько, не лишаючи крихт, поласувати рештками яблучного пирога. А якщо вже зовсім пощастить і коробка з шоколадними цукерками буде відкрита… тут слова зайві.
Нині в мене своя квартира і своя кухня, де, зрозуміло, стоїть чималенький холодильник, набагто огрядніший за батьківський. Житлові умови змінилися, але ці кілька квадратних метрів все одно сяють провідною зіркою серед мороку буденних турбот. Тут можна знехтувати правилами етикету, сьорбаючи щось просто з каструлі. Зімпровізувавши, ні сіло ні впало випити сире яйце. Вимастити хлібом якусь малозрозумілу, але надзвичайно спокусливу підливку. Та що там і казати. Те, що діється ввечері на кухнях, — найдивніше з див. Там можна не боятися виглядати смішним або бідним, або невихованим чи не надто охайним. Бути самим собою. І навіть більше.
У лимонному прямокутнику вікна, яке ти забув заслонити фіранкою, ти задумливо вилизуєш тарілку. Нікого поруч, усі сусіди зникли, нікого над чи під тобою, і жодних зайвих думок. Тиша. Ти робиш ці прості кругові рухи, і кожний новий виток невимовної спіралі є ще одним кроком до неба. Бо насправді не має значення, що ти їв з тої тарілки, неважливий навіть смак, чи консистенція з’їденого, усе те наносне, другорядне і розчиняється у неквапній величі моменту. Важиво лише це — усамітнення, урочиста медитативна мовчанка, зрозумілі, але насправді незбагненні рухи, що робить твій язик, котрий наговорив за твого життя стільки брехні, стільки відвертих дурниць, а тепер коло за колом вимальовує на фаянсі цю вологу мандалу, котра врешті-решт укаже тобі шлях до істинної мудрості, в якій вже не буде ані добра, ані зла, ані народження, ані смерті, а лишень справжнє всеосяжне просвітлення… І янголи з виделками стоять…
Яка там спальня.
