Андріївським узвозом можна для приємності спускатися згори донизу, діставши легку і, здебільшого, поверхневу насолоду від цієї затишної місцини. А можна підійматися знизу - від Покровської церкви до красуні-Андріївської, поруч з якою, подолавши схили Замкової й Уздихальниці, ніби й сам почуваєшся між землею і небом.
Але перед цим не один раз обітреш чоло. Найбільш наполегливим ця стрімка, викручено-примхлива вулиця щедро повертає силу, яка віками збиралася в її глибинах. Про це знає кожний, хто дібрався до свого "рубежу" на Узвозі (не в розумінні висоти, а в плані творчого ствердження), і осів тут, аби важким сумлінням викохувати його, відбудовувати понівечені віком будиночки, облаштовувати затишні двори, споруджувати східці на гори, робити Узвіз "своїм" для тих, хто приходить сюди завжди чи лише один раз на життя.
Одного з авторів сучасного Андріївського узвозу -Юрія Ненашева , директора науково-виробничої фірми "Монокон", ми запросили для інтерв'ю. Побудований ним готель "Андріївський" вносить додатковий відтінок до ландшафту Узвозу. І, мабуть, вже не так самотньо стало Замкові Річарда, котрому менше поталанило на турботливого господаря: щоночі він оповідає новоз'явленому сусідові про свою тугу і сподівається, що й для нього знайдуться дбайливі руки.
