А впродовж післявиборної ночі чимало політиків, серед яких передусім назву віце-спікера Держдуми та одного з лідерів Союзу правих сил Бориса Нємцова, висловлювали думки, що проведення виборів у два тури було б доцільнішим політично. Пояснювалося це можливістю широкого громадського діалогу в період між першим і другим турами. І дійсно: три тижні перед другим туром примусили б команду Путіна діяти під антикомуністичними лозунгами, звернути більше уваги на тих же лібералів з СПС, дещо зменшити пихи й самовпевненості, які — якщо враховувати непросту політичну та економічну ситуацію в Росії — нерідко виглядають шапкозакидуванням недосвідчених новаків. Але тепер ми знаємо, що другого туру не буде. Володимир Путін може відчувати себе переможцем, з яким пов’язані надії більшої частини російського суспільства. Як він буде ці надії виправдовувати?
За ніч після виборів російські виборці цього не дізналися. Володимир Путін з’явився перед пресою у вельми зручний для себе момент, коли було зрозуміло, що він ось- ось набере 50 відсотків, але офіційно це оголошено ще не було. Тому на всі запитання, пов’язані з його подальшими планами та намірами, Путін відповідав надто невизначено, посилаючись на те, що ще не знає остаточних підсумків голосування. Як головний критерій своєї майбутньої політики Володимир Путін назвав чесність — важлива риса, яка, однак, ще не характеризує політичного й економічного курсу нового лідера Росії. Путін відмовився говорити про можливі кадрові перестановки в уряді та адміністрації президента, хоча саме ці перестановки сьогодні жваво обговорюються в кулуарах влади. Путін нічого не сказав про свої перші кроки як новий президент Росії, зазначивши лише, що 27 березня в нього буде звичайний робочий день, нарада із заступниками голови уряду.
Проте відповіді на всі ці запитання доведеться давати вже найближчими тижнями. Новому главі російської держави доведеться вирішувати, що робити з руйнівною для його країни чеченською війною: зіткнення, що тривають у кавказькій республіці, стали не надто сприятливим тлом для президентських виборів в Росії, як і повідомлення світових інформаційних агентств, що «вибори Путіна» в самій Чечні проходять під жорстким тиском військової та призначеної Москвою місцевої влади. Чеченська війна виявилася єдиною ефективною передвиборною акцією команди Путіна, однак те, що було вдалим для кандидата в президенти, навряд чи допоможе в перших кроках новому президентові Росії. Путіну доведеться визначитися, як йому поводитися з «олігархами», які були важливою опорою єльцинського режиму та сприяли передачі влади від Єльцина до Путіна. Напередодні виборів Борис Березовський, якого багато хто в Росії вважає автором «ідеї Путіна», дав докладне інтерв’ю газеті «Ведомости». В цьому тексті Березовський дав відповідь на нещодавнє зауваження Путіна про те, що «олігархи» мають бути віддалені від влади: «йому важлива перемога в першому турі, боротьба триває. Як нормальний політик, він діє прагматично. Він сказав, що олігархи повинні бути дистанційовані від влади, так само, як усі інші. Нормально, правильно абсолютно. Тільки це не можна реалізувати. А слова правильні. Для виборця».
Проблема в тому, що каже Путін, якого одне із західних видань назвало «людиною з обличчям ватажка вуличного злочинного угруповання, якому ви можете довіритися», і тим, що він може зробити, якраз і буде перевірятися на його взаємовідносинах з недавнім єльцинським оточенням, з тим же Березовським, з господарями російських енергетичних монополій. Якщо Путіну вдасться встати над олігархами, тоді ми будемо розуміти ситуацію в Росії краще за всіх: адже саме в нашій країні здійснилася модель розвитку економіки, за якої перша особа не стільки радиться з впливовими підприємцями, скільки віддає їм розпорядження. Росія-2000 на наших очах перетвориться на Україну- 1999, а Путін — на лідера, котрий спирається на власних висуванців та силові структури, що готові беззастережно забезпечити виконання волі глави держави. Але якщо виявиться, що Путін вимушений враховувати думки людей, які допомогли йому отримати владу й тягне час зі створенням власної команди, тоді ми матимемо перехідного, зручного для еліти керівника, який, скоріше, завершує епоху Єльцина, ніж відкриває новий час у російській політичній історії.
Прогнозувати, який шлях виявиться найбільш прийнятним для Путіна, важко, оскільки ми досі не знаємо, якими саме чинниками керувалося оточення Єльцина, передаючи Путіну владу з рук старіючого президента, який прийшов, між іншим, на вибори й пообіцяв, що його наступник обов’язково залишиться. І наскільки сам Путін готовий рахуватися з цими чинниками.
Головне, однак, сталося — російське суспільство проголосувало за людину, з якою воно пов’язує свої надії, але про наміри якої — та про можливості якої — знає небагато. В Росії починається один із найцікавіших періодів її історії: ми перегорнули сторінку з цифрами голосування й виявляємо далі лише чисті аркуші паперу…
