Цьогорічні ХХІХ Олімпійські ігри в Китаї принесли Україні неочікуваний успіх: на нашому рахунку рекордне число медалей — 27 із прогнозованих 14, а в командному рейтингу наша збірна посіла 11-е місце, утримуючи десяту сходинку майже до останніх днів змагань. Такі високі результати роблять наших спортсменів справжніми героями, а для України ця висока планка — досить почесна.
Коли минула радісна ейфорія, з’ясувалося, що Олімпіада-2008 виявила низку проблем українського спорту: відсутність матеріально-технічної бази для тренувань, недостатнє фінансування галузі, застарілий спортивний інвентар та обладнання, незначна кількість тренерів-професіоналів тощо. По суті, наші спортсмени змагаються і перемагають лише завдяки власному ентузіазму.
Які плюси й мінуси Олімпіади в Пекіні повинна врахувати Україна і як зробити професію спортсмена престижною не лише в період Олімпійських ігор — на ці та інші питання «Дню» відповів президент Федерації фехтування України Сергій МІЩЕНКО.
— На цьогорічній Олімпіаді Україна здобула високий рейтинг у командному заліку. З одного боку, це почесно, а з іншого, виявило низку проблем. Який же урок з Олімпіади повинна винести Україна?
— Для України це надзвичайно високий результат, у пергу чергу — це подвиг спортсменів. Відверто кажучи, ніхто не сподівався й не планував отримати таке високе місце у командному заліку. Для нас позитивом було б і те, що Україна ввійшла у двадцятку кращих. Але реалії перевершили наші сподівання. З іншого боку, треба розуміти, що на наступній олімпіаді Україна повинна тримати цю високу планку. Якщо не вирішувати проблеми спорту нині, не мати державної програми і не вкладати у неї кошти, то наступної олімпіади такого результату нам ніхто не подарує, а самі ми його не зможемо завоювати.
Отримати рекордну для України кількість медалей допомогло те, що кращими показали себе ті спортсмени, від яких ніхто цього не очікував. Здебільшого високі результати показали спортсмени у тих видах спорту, де важливе значення має індивідуальна майстерність та морально-психологічний стан. У тих видах спорту, де від спортсменів очікували на високе місце завдяки попереднім результатам, сталося якраз навпаки. Річ у тім, що багато видів спорту, на які не звертали увагу і не вважали пріоритетними, якраз і показали високі результати. Можливо, це сталося через те, що спортсмени тренувалися спокійно, без пресингу того, що вони обов’язково повинні вибороти медаль і привезти додому знакову нагороду. Адже коли спортсмен виходить на поєдинок і знає, що без нагороди його не ждуть, це створює високий моральний тиск. У таких умовах дуже важко змагатися.
— Перше «золото» для України здобула жіноча збірна з фехтування на шаблях: Ольга Харлан, Олена Хомрова, Ольга Жовнір та Галина Пундик. Чи сподівалися їхні тренери на такий високий результат?
— Шаблістки розуміли, що вдома їх чекають тільки з медаллю. Таку настанову тренери давали жіночій збірній України з фехтування перед виходом на змагання. З іншого боку, усі усвідомлювали, що перед нами серйозні суперники — команда з Росії, США та Китаю. Тому завдання — завоювати золото — ніхто не ставив, але дівчата виступили надзвичайно потужно, їм вдалося знайти ту психологічну форму, яка їм допомогла перемогти усі найсильніші збірні світу й отримати таку очікувану й бажану для України в той момент золоту медаль.
— З якими труднощами боролися дівчата під час Олімпіади?
— Основна перепона — це відбірковий процес. Як відомо, на Олімпіаду відбираються тільки найсильніші команди — із тих десятків, які беруть участь у чемпіонатах світу та Європи. По-друге, національна та олімпійська збірна України не має постійної власної бази тренування, навіть на базі у Кончі-Заспі вони тренуються разом зі спортсменами, що займаються різними видами спорту, що значно ускладнює перебіг тренувань (вони просто один одному заважають). Проте не останню роль відіграє й психологічна підготовка спортсменів, тут уже ніякі тренування не допоможуть — треба розраховувати лише на власні сили та керувати своїми емоціями. Наші фехтувальниці впоралися із цим завданням на всі сто.
— Поділіться планами на майбутнє наших фехтувальниць.
— Наразі завдання у них одне — активно фехтувати, працювати над тим, щоб успішно виступити на наступній Олімпіаді, яка відбудеться в Лондоні. Одним словом, плани досить оптимістичні — працювати й тримати лідерство, а також бути знову чемпіонками та переможницями.
— Які принципи є визначальними у фехтувальному спорті?
— Найголовніше у фехтуванні — хороша тренерська школа і конкурентна боротьба між спортсменами, лише в таких умовах народжуються справжні чемпіони.
— Що треба робити у першу чергу, щоб наші спортсмени отримали врешті-решт базу для спортивних тренувань?
— Перш за все, потрібне відповідне рішення влади про спеціальне приміщення або на олімпійській базі, або рішення про відведення ділянки землі, на якій можна побудувати спортивний об’єкт за кошти інвесторів, яких теж треба ще пошукати. Адже цей комплекс повинен бути самоокупним і повністю забезпечувати потреби нашої збірної. До речі, після повернення збірної з фехтування в Україну, міністр у справах сім’ї, молоді та спорту Юрій Павленко пообіцяв, що це питання буде вирішене найближчим часом. Сподіваюся, що під час зустрічей та урочистостей, присвячених поверненню нашої збірної з Олімпіади, ми ще не раз повернемося до цієї проблеми.
Нині ситуація трохи покращується, принаймні у фехтувальному спорті. Останнім часом держава виділяла кошти на підготовку спортсменів у повному обсязі, тобто вони могли вільно їздити на всі внутрішні та міжнародні змагання, щоб виборювати ліцензії, виступити на необхідній кількості змагань, які дають рейтинги та очки. Тож з точки зору поточного фінансування наразі таких гострих проблем не існує. Натомість існує проблема вкладання коштів у створення бази і придбання нового якісного обладнання. Федерації фехтування у цьому плані пощастило, оскільки на початку липня в Україні проходив чемпіонат Європи з фехтування (це право України виборювала надто довго та складно). Завдяки змаганням нам вдалося закупити комплекти фехтувального обладнання, які після чемпіонату лишилися в Україні й будуть використовуватися на внутрішніх змаганнях. Тому, щоб мати належний технічний рівень, кожна спортивна федерація повинна працювати й не сидіти склавши руки. Звісно, треба створювати й відповідні державні програми та залучати приватні інвестиції.
Приємно, що усі призери Олімпіади в Пекіні отримають від держави грошові винагороди, адже у багатьох країнах світу таких традицій не існує взагалі. Проте я переконаний, що значно більшим подарунком для них стало б створення потужної матеріально-технічної бази, придбання нового обладнання для тренувань та залучення у спорт новітніх технологій та сучасних досягнень науки. Це дуже важливо у плані фізичної та психологічної підготовки.
— Після скандалу, що розгорівся навколо позбавлення медалі Людмили Блонської, в Україні планують створити новий антидопінговий центр. Це перестраховка перед наступними олімпіадами?
— Якщо такий центр створять, то, без сумніву, буде активізована робота за контролем цих процесів, перевіряти спортсменів на допінг буде простіше і легше, а також це позитивно впливатиме на спортивний імідж країни. Щоб центр працював на повну силу, Україні потрібно отримати кваліфіковані кадри, у першу чергу, потрібно організувати стажування медиків за кордоном і отримати відповідну ліцензію. А з приводу ситуації з Людмилою Блонською, як на мене, якщо вона була діагностована як така, що використовувала допінг, то для всіх правила однакові — мусиш за це розплатитися.
— Які ж плюси та мінуси отримала Україна від участі в Олімпіаді у Пекіні?
— Перша перевага — це об’єднання мільйонів українців, які протягом двох тижнів уболівали за свою команду, тим більше, що команда не підвела своїх уболівальників і показала дуже високий результат. А мінус — Олімпіада виявила наші проблеми у плані підготовки спортсменів з матеріально-технічного боку. Цей мінус треба використати як урок і зробити певні висновки. Проте, окрім цієї проблеми, нам треба вирішувати проблему тренерів — підвищувати їм зарплати. Як би це банально не звучало, але ніхто не хоче йти навчатися, а потім працювати тренером і отримувати за це мізерну зарплатню. Тому нині варто піднімати престижність тренерської професії та запускати відповідну систему підготовки таких фахівців в інститутах та університетах фізкультури.
— Чи престижно нині бути спортсменом?
— Доки триває ажіотаж навколо олімпійських ігор — так. Через рік-два про цей престиж можуть усі забути.
— Що означає для спортсмена участь в Олімпіаді?
— Це надзвичайно велике життєве досягнення, адже, перш ніж поїхати на Олімпійські ігри, спортсменам треба перемогти не в одному змаганні й отримати заповітну ліцензію. А участь в Олімпіаді назавжди ввійде в спортивну історію країни, адже екс-чемпіонів не буває, усі вони залишаються героями назавжди.
ДОВIДКА «Дня»
Нагадаємо, що на всіх попередніх Іграх українці незмінно завойовували по 23 медалі, а в Пекіні вибороли 27 нагород. Ось імена українських призерів Олімпіади-2008.
«Золото» нам завоювали: Галина Пундик, Ольга Харлан, Олена Хомрова, Ольга Жовнір — фехтування, шабля (команди), Артур Айвазян — кульова стрільба, Віктор Рубан — стрільба з лука, Олександр Петрів — кульова стрільба, Наталя Добринська — багатоборство, Інна Осипенко-Радомська — веслування на байдарках, Василь Ломаченко — бокс (категорія до 57 кг).
«Срібло»: Ольга Коробка — важка атлетика, Юрій Сухоруков — кульова стрільба, Василь Федоришин — боротьба, Андрій Стадник — боротьба, Ірина Ліщинська — біг на 1500 м.
А також «бронзові» призери: Роман Гонтюк — дзюдо, Ілля Кваша/Олексій Пригоров — стрибки у воду, Наталя Давидова — важка атлетика, Армен Варданян — боротьба, Іріні Мерлені — боротьба, Леся Калитовська — велотрек, Олександр Воробйов — спортивна гімнастика, Олена Антонова — метання диску, Тарас Данько — вільна боротьба, Вікторія Терещук — сучасне п’ятиборство, Денис Юрченко — стрибки з жердиною, В’ячеслав Глазков — бокс, Юрій Чебан — веслування, Наталя Тобіас — біг на 1500 м і Ганна Безсонова — художня гімнастика.
ДО РЕЧI
Китай вшановує паралімпійців
Учора в Пекіні урочисто запалили вогонь Паралімпійських ігор-2008, повідомляє Лігабізнесінформ. Церемонія відбулася в Храмі Неба, де в давні часи китайські імператори здійснювали обряд жертвоприношення вищій силі. Факел було запалено від сонячних променів із допомогою параболічного дзеркала. Естафета стартує сьогодні (29 серпня) й триватиме дев’ять днів. У загальній складності за цей час 850 факелоносців пронесуть факел через 11 міст Китаю по маршруту протяжністю 13 тис. км, який складений так, щоб відобразити унікальність древньокитайської цивілізації та продемонструвати успіхи сучасності. Естафета пройде одночасно за двома маршрутами — «Древній Китай» і «Сучасний Китай», які 5 вересня з’єднаються в Пекіні, а наступного дня вогонь Паралімпіади-2008 буде запалено на церемонії відкриття в чаші на стадіоні «Пташине гніздо». Символами естафети, відображеними на емблемі нинішніх Паралімпійських ігор, стануть «небо, земля та людина». На ХIII літніх Паралімпійських іграх у Пекіні Україну представлятимуть 126 спортсменів у 11 видах спорту. Спортсменів супроводжуватимуть 55 тренерів, лікарів і масажистів. До складу офіційної делегації входять 17 осіб, її керівником призначено президента Національного комітету спорту інвалідів України Валерія Сушкевича.
