Вже через кілька годин після катастрофи під генеральне консульство Республіки Польща у Львові городяни почали приносити квіти і жалобні стрічки. Між квітів і лампадок журналіст «Дня» побачила аркуш у прозорому файлику: «У цей час глибокої жалоби львів’яни поділяють важкий біль утрати дружнього польського народу і спільно сумують із родинами загиблих».
— Ми дуже засмучені цією звісткою, — говорить, покладаючи білі й червоні, кольорів польського прапора, гвоздики молодий львів’янин Іван Гаврилів. — Єдине, що зараз можемо зробити, — покласти квіти біля польського консульства.
— Дуже тяжко про це говорити, — витирає сльози літній Петро Савчак. — Такий випадок може бути один на тисячу років... Дуже тяжко...
Цього ж дня у головному храмі Львівської архідієцезії Римо-католицької церкви — Катедральному соборі Успіння Пресвятої Діви Марії відбулися поминальні богослужіння. Живі квіти та запалені лампадки й при вході до храму. Біля них постійно моляться люди. Як і на площі Ринок, 17, — біля офісів суспільно-культурних товариств «Надсяння», «Холмщина» і «Гуцульщина» та Всеукраїнського товариства «Лемківщина», де під портретом подружжя Марії та Леха Качиньських також хрест із лампадок і букети. Відслужили молебень за загиблими й у Вірменській церкві Львова.
Вчора у генеральному консульстві Республіки Польща у Львові виклали «Книгу смутку», де всі охочі могли висловити співчуття у зв’язку із трагедією.
Відразу ж після катастрофи співчуття польському народові у зв’язку із загибеллю президента висловив від імені громади Львова та від себе особисто львівський міський голова Андрій Садовий: «Ця страшна подія стала великим ударом і для львів’ян. Нехай Бог посилає вам силу у цей складний час», — йдеться у телеграмі міського голови. Телеграми співчуття від міського голови надіслано в канцелярію президента РП, прем’єр-міністру, генконсулу РП у Львові, Надзвичайному та Повноважному Послу РП в Україні, а також міським головам міст-побратимів — Любліна, Вроцлава, Перемишля, Рюшева, Лодзі, Кракова, Гданська, Хожува, Познані та Щеціна.
Лист-співчуття на ім’я генерального консула Республіки Польща у Львові Гжегоша Опаліньського надіслали голова ЛОДА Микола Кміть та голова обласної ради Мирослав Сеник. «Передчасна смерть такої кількості знакових для Польщі осіб тим більше трагічна, що вона відбулася під Катинню — місцем масового вбивства польських офіцерів 1940 року. Катинь знову, через сімдесят років, стала для Польщі місцем болю та пам’яті», — говориться в листі.
Трагедійним відлунням минулого та застереженням майбутньому назвав катастрофу під Смоленськом поет і громадський діяч, заслужений діяч культури Республіки Польща Роман ЛУБКІВСЬКИЙ:
— Не тільки Польща сьогодні у скорботі — і поза її межами кожне польське серце оплакує загиблих співвітчизників як продовження катиньської трагедії, через 70 років після нелюдського душогубства, вчиненого сталінськими катами під Смоленськом. Ті сімдесят років поляки вперто і послідовно добивалися визнання одного з найбільших злочинів проти людства. Офіційна делегація Польщі загинула за крок до могил невинно убієнних — за крок до правди. Чи це випадковість, відповість історія. Але невипадковим є те, що трагедія відбулася в атмосфері політичної фальші, сатанинського шабашу за участю вчорашніх адептів сталінізму. Закатовані в Катині й загиблі біля Катині — кровно споріднені жертви, і вони застерігають від розгулу неосталіністського шалу, котрий загрожує потьмарити свідомість не лише росіян, але білорусів і нас, українців. Дивлячись трансляції з Польщі, глибоко переживаючи трагічну загибель справді національно свідомої влади, діячів культури, працівників Інституту національної пам’яті, всіх об’єднаних смертю в жертовній посвяті батьківщині, розумієш, що то плаче і страждає єдина родина — від прем’єра і глави парламенту до інтелігента і робітника, від духовенства до молоді, від літніх людей до маленьких діточок. Боляче і незрозуміло, чому «наша» влада так сухо і стримано висловилася з приводу трагедії народу, з яким українці мають так багато близького і навіть спільного, хоч і нелегкого в своєму співжитті. Чому не висловлено співчуття громадськими організаціями? Чому масово не кладемо квіти до пам’яток історії та культури Польщі, які знаменують шляхетність польської душі у ставленні до України та українців? То зробімо це зараз. Боротьба за справедливість та людяність не знає меж — ані часових, ані політичних. Українська співчутливість — рідна сестра польської скорботи.
Звернутися з молитвою до Бога у ці скорботні дні просить правозахисник, віце-ректор Українського католицького університету Мирослав МАРИНОВИЧ:
— Дуже важко спрогнозувати, як спрацює в ментальності поляків оцей жахливий символізм — друга Катинь. Весь світ про це говорить. І всі, хто знає польську історію, просто вражені тим символізмом — і тоді, і зараз загинула польська еліта. Дуже важко спрогнозувати, коли і як польський народ опам’ятається від того шоку, того болю, які історичні асоціації, які історичні болі це викличе. Я це кажу з почуттям великої симпатії до польського народу, оскільки ми знаємо, який слід залишають трагедії у пам’яті людей, як на десятиліття закарбовуються і часом дають несподівані результати. Так і тут — це трагедія, яка закарбується в історії Польщі і свідомості поляків. Тому зараз треба молитися, щоби ця трагедія, з одного боку, повернула людей до Бога, повернула до відчуття того, що не ми керуємо історією, а Господь Бог. А з другого боку, я чомусь хочу вірити — я просто переконаний, знаючи польський народ, що ця трагедія об’єднає його, сконсолідує його, оскільки в останній період там були значні внутрішні протиріччя, суперечки... Думаю, що на тлі тієї трагедії суперечки відійдуть далеко в тінь, не лишатимуться у центрі уваги. І в тому сенсі, можливо, пройшовши через цю трагедію, польський народ вийде із неї сконсолідованим, мобілізованим на нові звершення.
