Так ось, правда полягає у тому, що багатовекторно керована держава напозичалася до того, що лише в наступному році по зовнішніх боргах має виплатити $3,3 млрд. (тобто 16,5 млрд. грн. згідно із закладеним у кабмінівському проекті бюджету-2000 курсу $1=5 грн.), що становить більшу частину дохідної частини кабмінівського проекту бюджету (27,1 млрд. грн.). При цьому варто пам'ятати, що в бюджетних доходах наступного року, крім «букета» додаткових зборів, які посилюють податковий тиск на легально «засвічені» гроші (збори на купівлю- продаж золота, коштовного каміння, валюти, послуги мобільного зв'язку), урядом враховані майбутні доходи(!?) від держпакетів акцій (які нерідко передано у «правильне» управління, а не продано реальним інвесторам, заради приватного господарювання з подальшим зростанням виробництва і, як наслідок, збільшенням податкових надходжень від нього ж) і надходження від приватизації практично нереальної суми — 2,5 млрд. грн. (на початок вересня, нагадаємо, Фонду держмайна вдалося зібрати трохи більше від 400 млн. грн.). Якщо у фіскальних здібностях держави (привіт платникам податків!), особливо після внесення до проекту бюджету спеціального механізму залежності фінансування податкових органів від наповнення бюджету податками, ніхто не сумнівається, то виконання останніх складових дохідної частини — вельми сумнівне. У той же час, проект нового бюджету сформований так, що його дохідна частина перевищує витратну (це і називається бюджетним профіцитом) на 554 млн. грн. Різниця ж між витратною і дохідною статтями проекту бюджету в $100 млн., офіційно сформована заради погашення зовнішнього боргу (нагадаємо — $3,3 млрд.!), виглядає як чергова відписка заради збереження уявного спокою іноземних кредиторів.
Таким чином, у держави наступного року є три варіанти розв'язання зовнішньоборгової проблеми: оголошення дефолту (тобто визнання себе банкротом), подальша реструктуризація зовнішніх боргів (тимчасова відстрочка виплат із зобов'язанням погашати, але меншими порціями) і... нові позики, а значить — нові борги заради погашення старих... (Леонід Данилович, правда, минулого тижня щось мрійно розповідав про те, як Польщі колись списали $15 млрд. зовнішніх боргів. Подібний монолог глави держави, особливо на фоні не такого вже й давнього висловлювання прем'єра про те, що, мовляв, Україна позитивно оцінила би подібні «кроки назустріч» з боку кредиторів — своєрідний тест на рівень державного мислення. І можна навіть сказати — діагноз для суспільства, що вибрало собі таку владу).
На що б не зважилася Україна, практика показує, що крайнім у результаті виявляється платник податків. Особливо за найвірогіднішого і вже знайомого сценарію подальших подій — погашенні старих боргів новими (міністр фінансів Ігор Мітюков, наприклад, пару тижнів тому заявляв, що уряд дуже хотів би запозичити у зовнішніх кредиторів додатково $1,4 млрд.). У той же час слід пам'ятати, що Україна як держава, що вже заробила собі репутацію ненадійної, може отримати позики лише на нових, жорсткіших умовах з високопроцентними ставками. Тобто зовнішні борги будуть зростати, провокуючи посилення податкового пресу (цілком можливі чергові додаткові збори), здешевлення гривні, а значить — подальше падіння рівня життя тих, кого уряд не питав: «А чи треба позичати у зовнішніх кредиторів?». Недавнє ж висловлювання міністра фінансів на закритому засіданні Кабміну про те, що, незважаючи на введені додаткові збори, не забезпечене належне поповнення дохідної частини, красномовно свідчить про намір влади і далі залізати в кишеню до тих, хто до влади (читай — боргів уряду) не має ніякого відношення. За винятком того, що вони цю владу обирають.
