«Скільки хабарів дав ти?» Під такою назвою декілька років тому проводили збір підписів під листом до телеканалу, який звинуватив Острозьку академію у хабарництві, обурені наклепом студенти і викладачі. Під текстом, в якому стверджувалось, що ніхто жодного разу в академії не брав і не давав хабара, тоді було зібрано понад дві тисячі підписів (в Острозькій академії не більше двох тисяч студентів). Після цього Братство спудеїв ініціювало анонімне анкетування за участю представників ЗМІ, міліції та прокуратури, де запитувалось: «Чи доводилось вам хоча б один раз давати хабар при вступі чи навчанні в Острозькій академії?» Жодної позитивної відповіді. Цей випадок в Острозі пам’ятають і досі, а ЗМІ більше не наважуються давати неправдиву інформацію про університет. Та справа в іншому. Мені тоді запам’яталась фраза одного студента, який емоційно сказав: «Уявіть, наскільки корумповане наше суспільство, якщо вони не можуть повірити, що хтось може жити інакше!»
Сьогодні, в Міжнародний день боротьби з корупцією Представництво Світового банку в Україні спільно з Проектом «Сприяння активній участі громадян у боротьбі з корупцією в Україні «Гідна Україна» нагороджуватимуть переможців конкурсу есе молодих людей віком від 15 до 25 років з проблем подолання корупції у вищій школі. Організатори ставили перед молоддю задачу відповісти на запитання для суспільства і, в першу чергу, для себе: чи корупція впливає на цінність і якість знань? Чи можливе подолання цього явища? І що я можу зробити для протидії корупції? Із вересня цього року на адресу організаторів надійшло понад сто есе, з яких компетентним журі було відібрано 14. Ці 14 текстів — свідчення того, що молоде покоління, хай навіть виховане в суспільстві з великим ризиком корумпованості, цю проблему усвідомлює. Чи знайде воно в собі сили її побороти?
Часто зі словом «хабар» український школяр знайомиться, напевно, в молодших класах, разом із табличкою множення засвоюючи ще одну «необхідну» в наших реаліях істину: вчительці треба подякувати (обов’язково в матеріальному вираженні), школі треба допомогти (якщо не фарбою, то краще грошима). А далі — життя знову дає свої уроки: від військкомату можна «відмазатись», диплом можна купити... А потім, всім віддячивши за таку успішну соціалізацію, іде фахівець на робоче місце, де, найчастіше, повертає собі все витрачене раніше з дивідендами. Ось тільки якість його послуг від того не покращується.
І можна було б у відчаї констатувати безвихідь українського суспільства, якби перед очима не було прикладів іншого життя — «нонконформістського» і «нонхабарного». Є в країні університети, установи, організації, де хабарі не просто не прийняті, і навіть не заборонені — про них там думки не виникає. І не тому, що там всім так легко, чи всім немає чим платити. Достатньо створити відповідне середовище. Знаючи, що тут «не візьмуть», ти й не подумаєш «давати», а усвідомлюючи, що тобі ніхто «не запропонує», ти ніколи «не попросиш». Так вчилася я, так вчилися мої друзі, так ми будемо вчити своїх дітей. Елементарно. Але, як виявляється, не так просто...
Питання в тому, як ми пояснимо явище корупції самі для себе і як будемо його викорінювати зі своїх голів, сімей, колективів..?
Закінчення на стор. «С У С П I Л Ь С Т В О»
