Довгий шлях з районів Крайньої Півночі до Москви наші
«остарбайтери», як правило, долають безперешкодно. Небезпека чигає на них
по приземленні літака у російській столиці, де до зустрічі українців готові
міцні парубки з важкими кулаками. Інформацію про виліт вони отримують своєчасно
і, діючи за наводкою, вимагають «відкупних».
Часто до вилучення «кревних» на перонах столичних вокзалів підключаються
правоохоронці, які під виглядом перевірки документів, у тому числі проїзних,
встановлюють номер поїзда і вагона. Решта вже справа техніки для «бійців».
Лише після перетину російсько-українського кордону українці можуть розслабитися.
Хоча не варто забувати, що з Росії можна вивезти незадекларованими лише
$500.
Українські робітники, котрі приїжджають у Росію, головним чином зайняті
в видобувній індустрії (вугільна й нафтова), будівництві, сільському господарстві,
а також на транспорті. За російськими даними, Україна поставляє 90—95 відсотків
сезонних робітників для цих галузей. Наші співвітчизники роблять відчутний
внесок в економічний розвиток сусіда, працюючи в північних регіонах Сибіру
й Центрально-Чорноземному районі. Ясна річ, на заробітки в Росію виїжджають
переважно молоді здорові люди віком 25—45 років.
Набором робочої сили найчастіше займаються невеликі фірми. Перш, ніж
звернутися до них, слід переконатись у їхньому легальному статусі, наявності
ліцензії, а також у компетентності. Варто перевірити договори з відповідними
підприємствами Росії.
Українські робітники можуть розраховувати на такі заробітки: у середній
смузі Росії — 1000—1500 рос. руб. ($160—235), на Крайній Півночі — до 3000
руб. ($470). Оплата значно відрізняється залежно від галузі. Високу зарплату
мають водії та будівельники в Москві: вона у 2,5 рази більша, ніж, приміром,
у Бєлгородській області. До речі, будівельники, працюючи за договором,
отримують $500. Зарплата українських «гастарбайтерів», переважно, не залежить
від освітнього рівня, позаяк більшість мігрантів працюють не за фахом.
Особливо обережними нашим краянам слід бути при влаштуванні на роботу.
В державних чи акціонерних підприємствах зарплату, як правило, виплачують
регулярно. Труднощі при розрахунках нерідко виникають в організаціях, працюючих
сезонно. Відомі випадки, коли в день завершення робіт роботодавці зникали
разом із грошима. Часто труд оплачують за мінімумом, хоча в регіонах віддалених
від Москви в принципі можна і роботу знайти, і заробити. Рівень оплати
праці в деяких галузях Росії істотно вищий, ніж в Україні.
Сьогодні процес міграції між сусідніми державами набрав більш-менш цивілізованого
характеру. Україна й Росія підписали угоду, яка передбачає взаємне вирішення
питань, пов’язаних із працевлаштуванням і соціальним захистом громадян.
Зокрема українські й російські громадяни, котрі виїхали на заробітки, мають
рівні права.
І все-таки, сезонний робітник у жодній країні не має таких самих прав,
як і постійний місцевий. Йому не варто сперечатися з начальством — на його
захист не стане профспілка. Йому не заплатять за лікарняним листом. Він
не може страйкувати. Йому кажуть: приїхав за довгим рублем — терпи. А той,
хто не хоче терпіти, добивається, аби його права було обумовлено в договорі.
Проте таких «принципових» на роботу, найчастіше, не беруть...
