Доктор наук Ніна Навалихіна не отримує і, здається, ніколи
вже не отримає докторської пенсії, оскільки свого часу виявила принциповість
і вірність своїм науковим поглядам. Формально ніхто не винен у тому, що
коїться така несправедливість, тож і виправляти її немає кому.
1941 року Ніна Костянтинівна мала нещастя закінчити Ленінградський
університет на кафедрі генетики. На превеликий жаль, її вчителями були
всесвітньо відомі вчені, корифеї радянської та світової генетики. І зовсім
уже трагедією стало те, що після війни генетик Навалихіна закінчила аспірантуру
в Московському університеті в академіка Серебровського. Це було 1947 року,
а наступного, 1948 року відбулася знаменита сесія Всесоюзної академії сільськогосподарських
наук, де було визнано, що генетика — не наука, а генетики — не вчені.
Згодом натхненники й організатори вікопомної сесії доповіли
товаришеві Сталіну i всьому радянському народові, що корифеї радянської
науки, в яких вчилася Навалихіна, насправді ніякі не корифеї, а агенти
американського імперіалізму, після чого ворогів народу знищили, а таким,
як Ніна Костянтинівна, дали на вибір два шляхи: або покаятися i засудити
своїх вчителів, або піти з науки геть.
Ніна Костянтинівна зробила ще одну принципову помилку:
вона не покаялася.
Аспірант Навалихіна була надто малою фігурою у великій
грі, де на кону стояла доля науки i доля... Трохима Лисенка. Лисенко одержав
Зірку Героя і славу великого соціалістичного вченого, а генетика зникла
з радянських наукових теренів. Що ж до самої Навалихіної, то в органів
боротьби зі шпигунами й диверсантами просто руки не дійшли до молодої аспірантки.
Ніна Костянтинівна залишилася живою i на волі, але про дисертацію годі
було й думати.
Годі було й думати також про наукову діяльність, і багато
років Ніна Навалихіна працювала в якихось непомітних сільськогосподарських
станціях Луганщини та Кіровоградщини. Фактично це було заслання.
Після смерті Сталіна в долі генетики та генетиків мало
що змінилося. Хрущов за традицією вважав Лисенка великим вченим, і тільки
1966 року 49-річна Ніна Костянтинівна захистила, нарешті, кандидатську
дисертацію, яку мала захистити двадцять років тому.
Через сім років вона захистила й докторську. Проте затвердити
її було значно важче, ніж кандидатську. Науковці, які після 1948 року зайняли
місця репресованих учених, не надто були зацікавлені в реабілітації як
самих генетиків, так і їхньої науки. Ніні Костянтинівні довелося чекати
затвердження своєї дисертації і звання доктора наук аж до 1976 року.
За весь час своєї наукової діяльності Ніна Навалихіна опублікувала
45 наукових праць і чимало робіт залишила неопублікованими — не зі своєї
вини.
У «засланні» вона написала велику монографію, де науково
обгрунтувала створення принципово нового сорту конюшини та виростила насіння,
яке навіть направили на державні випробування. Але тему було закрито, випробування
припинено, дорогоцінне сортове елітне насіння знищено, хоча з фуражними
кормами у країні завжди було сутужно.
Згодом Ніна Костянтинівна домоглася все ж таки свого і
вперше розробила науково обгрунтовану теорію створення високоврожайних
та високопродуктивних сортів конюшини, без якої, як відомо, не можна одержувати
великі надої молока.
Реабілітація генетики тривала занадто довго. І хоча Ніну
Навалихіну та її діяльність високо оцінювали провідні радянські селекціонери,
на пенсію її провели швиденько, 1977 року, тобто через десять років після
захисту докторської дисертації.
А для того, щоб отримувати пенсію доктора наук, треба пропрацювати
15 років.
Доктор Навалихіна, хоч і тяжко хворіла на астму, продовжувала
наукову діяльність, працювала в Українському товаристві генетиків і селекціонерів,
стала почесним членом товариства, була нагороджена почесною медаллю імені
Миколи Вавілова, а у жовтні 1990 року одержала орден Трудового Червоного
Прапора — «за мужність у відстоюванні наукових поглядів та виховання нового
покоління радянських генетиків». В Україні з таким формулюванням було нагороджено
лише трьох учених.
Та саме мужність у відстоюванні своїх поглядів і стала
причиною того, що докторської пенсії доктор Навалихіна не одержує. Треба
було захищати обидві дисертації бодай на п'ять років раніше. Щоправда,
для цього довелося б зрадити своїм поглядам. Але за вірність науковим поглядам
пенсію не дають. Пенсію дають за стаж.
