Процес глобалізації торкнувся України з несподіваного боку. Як наголошується в доповіді, підготовленій Національним інститутом стратегічних досліджень (НІСД) і Нацагентством екологічних інвестицій, нинішні кліматичні зміни є невід’ємною частиною процесів економічної, політичної та гуманітарної глобалізації. Чи в змозі наша країна своєчасно відповісти на цей виклик, запитують учені та практики-екологи, і не лише врахувати відповідні рамкові умови, що обмежують виробничу та іншу діяльність, але й узяти активну участь у формуванні відповідних правил гри як у своїй країні, так і у світі?
На жаль, позитивні відповіді звучать дуже рідко, хоча перелік ризиків, з якими може в результаті кліматичних змін зіткнутися Україна, м’яко кажучи, вражає. Окрім прямих, є ще й непрямі загрози. До них в доповіді віднесена вірогідність появи «кліматичних біженців» (це неминуче, оскільки наслідки кліматичних змін в Україні, на відміну від деяких інших країн, не носитимуть катастрофічного характеру), а також негативний вплив на продовольчу безпеку. Тому головний висновок, до якого прийшли учасники обговорення доповіді, коротко формулюється так: «Забруднив — плати». І в доповіді, і при її обговоренні була порушена тема внутрішнього ринку парникових газів, який міг би стати дієвим інструментом скорочення небезпечних викидів.
Разом із тим, до неприємних наслідків можуть призвести і ризики, пов’язані з економічною безпекою держави та викликані саме заходами, направленими на запобігання змінам клімату. Найбільший ворог природи сьогодні — це парникові гази (ПГ), проти яких не на жарт озброївся весь світ і зокрема учасники Кіотського протоколу. А найефективнішим заходом, направленим на зниження їхніх викидів, є скорочення використання саме того виду палива, яким найбільше багата Україна, — вугілля. Тому вчені побоюються, що реалізація міжнародних політичних та економічних рішень про запобігання змінам клімату може помітно вплинути на фінансові потоки в Україні й призвести до зниження конкурентоспроможності країни на світовій арені.
Крім того, в сучасному світі вже з’явилося таке небезпечне для нашої країни явище, як вуглецевий протекціонізм. Зокрема, найближчим часом Україні, можливо, доведеться купувати викиди літаків, що літають до країн Європи. В результаті наші авіакомпанії можуть стати неконкурентними порівняно з європейськими, і будуть вимушені поступитися їм найвигіднішими рейсами. Про це при обговоренні доповіді з гіркотою говорили експерти авіагалузі.
Директор НІСД Андрій Єрмолаєв також приділив таким питанням, особливо в галузі сільського господарства, велику увагу. І журналісти запитали в нього: а чи не може й Україна також використовувати вуглецевий протекціонізм для відстоювання своїх позицій на міжнародних ринках? Відповідь була негативною. Адже країна зобов’язана пред’являти однакові вимоги як до своїх, так і до чужих суб’єктів господарювання. Якщо ж Україна підвищить свої екологічні стандарти і нормативи, то працювати в нас зможуть лише іноземці.
Чим пояснити екологічну безвихідь, в яку сьогодні прямує наша країна? Певну ясність у цю проблему внесла голова Української екологічної ліги Тетяна Тимочко. На її думку, всі ці проблеми існуватимуть доти, доки вони не стануть стержнем національної політики. Вона прогнозує, що під загрозою через збільшені екологічні вимоги найближчим часом можуть опинитися не лише авіація і сільське господарство України, а також металургія та хімічна промисловість. «Ми весь час на щось натикатимемося», — зазначає експерт. За її словами, в жодному документі за останні п’ять років не знайдеш свідчень того, що «питання виконання Кіотського протоколу — це питання національних підходів, розвитку всіх секторів економіки». Вона зауважує, що в програмі нинішнього уряду цьому питанню приділені півсторінки, але в жодному іншому документі про це не йдеться. Вона ставить Європу за приклад Україні: «У них протекціонізм побудований на високій позиції, що забезпечує найменший вплив на довкілля».
Один з українських екологів-практиків, екс-директор Національного агентства ефективного використання енергоресурсів (НАЕР), а в минулому директор Інституту проблем екології та енергозбереження Сергій Єрмілов у коментарі «Дню» вказав, що програми з виконання Кіотського протоколу в Україні практично не рухаються. Він навіть зауважив, що українська делегація на одному з самітів із Кіотського протоколу взяла на себе зобов’язання понизити викиди парникових газів на 15% проти рівня 1991 року (насправді це означає додаткове забруднення), тоді як програма підвищення енергоефективності, розроблена НАЕР, передбачає реальніші цілі: понизити викиди на 15-20% від рівня 2008 року. Єрмілов зазначає, що якщо на державному рівні Кіотська програма застопорилася, то в приватному порядку, українським бізнесом, вона все ж таки виконується.
