Три роки тому, коли вона мужньо пішла з трупи Київської російської драми, надавши перевагу гордій самотності Майстра над комфортним становищем першої акторки театру, котрий любить влада, Ада Роговцева не просто зробила неординарний вчинок, але й створила прецедент нової моделі поведінки Актора. Віднині вона мала сподіватися лише на власні сили, здоров'я, енергію, винахідливість, ініціативу. Й кредит власної слави-також. Кредит, можна сказати, безстроковий.
Мабуть, з приводу її ювілейного вечора знайдуться й охочі полихословити. Але, справді, всі організаційні огріхи сто разів спокутує та величезна любов до акторки, яку випромінював заповнений вщерть зал. І її аристократична витримка й бездоганна гідність, з якою вона може, не завагавшись, вислухати тривіальний текст казеної вітальної адреси з державного Олімпу, й без улесливості, по-царськи прийняти, як подарунок, авто від справжніх шанувальників її таланту.
Роговцева - дійсно, видатна акторка. Й, напевно, вона з повним правом володітиме врученим їй "від невідомого глядача, ім'я якому легіон" головою СТД України Лесем Танюком перснем, і феєричний Роман Віктюк, нарешті, закінчить з нею нову роль ("парадний" фрагмент відкритої репетиції маестро став одним з найбільш оригінальних епізодів в цілому еклектичного й, місцями, провінційного вечора), й будуть ще в її біографії роботи, гідні її таланту. Дай Боже!
