У вас не буває відчуття, що ви часом пропускаєте щось важливе із життя своєї країни? Здавалося б, і за новинами стежите, і з друзями спілкуєтесь, і в кіно ходите, а якщо спитати, чим жила країна останній рік... Здається, з таким відчуттям живе велика частина українців, що загубили один одного в однотипних сюжетах серіалів та в безкінечній шоубалаканині. Та на щастя, є люди, які мають надтонке відчуття часу, настроїв і влучний погляд, щоб заповнити прогалини з мало відомого, проте, як виявляється, насиченого життя країни. Саме таких людей з року в рік збирає разом наша газета, організовуючи Фотоконкурс «Дня». Дванадцять років поспіль фотопрофесіонали та фотоаматори надсилають свої роботи редакційному журі, яке з них складає фотовиставку-мозаїку українського життя — радісного, сумного, романтичного, часом до болю чи до сміху прозаїчного, проте незмінного нашого... Яке пізнавати і пізнавати!
На відкриття Фотовиставки «День-2010» багато хто з наших друзів і партнерів чекав майже на інстинктивному рівні, адже щороку наприкінці вересня — на початку жовтня «День» незмінно запрошує гостей до Українського дому відсвяткувати річницю створення газети та поглянути, як Україна прожила минулий рік, через фотооб’єктив конкурсантів. Та найбільше, напевно, на відкриття фотовиставки, чекають самі організатори, бо кожного року вона має свої родзинки, якими дуже хочеться поділитися з глядачами.
Минулої п’ятниці в Українському домі відбулася церемонія нагородження ХІІ Міжнародного фотоконкурсу «День-2010». Із понад двох тисяч робіт, надісланих до редакції, журі відібрало 300 (це рекордна кількість за всю історію проведення фотовиставки). Вибрати для нагородження когось одного було надскладною задачею, зізнавалися партнери фотоконкурсу, тому часто нагороджували по кілька робіт. Приємно, що до наших постійних партнерів щороку приєднуються нові, завдяки чому наші конкурсанти мають чимало нагород. Хоча, звичайно, головний приз — це визнання публіки і вдячність за творчість.
Загалом церемонія вручення тривала майже три години (бажаючі могли стежити за дійством у прямій трансляції в інтернеті завдяки компанії «Адамант»). Понад півсотні нагороджених, оголошення несподіваних і вже відомих імен, бурхливі оплески — так відбувається вручення «українського фотооскара». Проте, звичайно, найбільша інтрига — Гран-прі Фотоконкурсу та Приз Призів «Золотий День». Отже, Гран-прі-2010 (депозитний договір від «Промінвестбанку») здобув київський режисер Юрій Іванов за роботу «Без «Довженка»...». А заснований три роки тому головним редактором газети «День» Ларисою Івшиною Приз Призів «Золотий День» (цю нагороду з дорогоцінних металів та каменів щороку виготовляє дизайн-студія Гарарук) присуджено Владиславу Мусієнку за його роботу із неповторним поглядом «Сестри-жалібниці».
«Можливо, це один із найбільш демократичних конкурсів, адже не лише фотографи-професіонали, а й ті люди, які не займалися професійно фотографією, але мають глибокий внутрішній світ, можуть поділитися власним поглядом на країну. Крізь призму представлених робіт ми показуємо, якою ми бачимо Україну, як ми її любимо, як ми можемо зі своєї громадянської позиції створювати такі довгоживучі народні фотогалереї. Минулих років фотовиставку «Дня» побачили у багатьох містах України. Мабуть, немає іншого способу, окрім як через фотографію, побачити й осмислити всю країну», — сказала, оголошуючи Фотогалерею «Дня» відкритою для перегляду, Лариса Івшина.
Нагадуємо, що фотовиставка перебуватиме в Українському домі, вул. Хрещатик, 2, до 10 жовтня (вхід вільний). Не гайте часу — шостий том відгуків вже розпочато. Також ми із нетерпінням чекаємо на ваші голоси за найбільш вподобане вами фото (бланки для голосування знайдете в залі), адже нас цікавлять не тільки думки експертів, а й ваші враження. А поки ви не встигли переглянути світлини, пропонуємо вам відгуки перших відвідувачів.
КОМЕНТАРIІ
Рікарда РІГЕР, директор програми розвитку ООН в Україні:
— На цій виставці я побачила значно більше, ніж за рік життя в Україні! Я живу в Києві, але до інших міст чи навіть місцевих спільнот подорожую мало. А стільки кольорів, вібрації, щастя, а також печалі, які відображені в цих фотографіях, я не побачила навіть за рік свого життя в Україні!
Зіна КАЛАЙ-КЛАЙТМАН, Надзвичайний і Повноважний Посол Ізраїлю в Україні:
— Я кожного року приходжу на цю виставку. Я її люблю і вважаю, що вона одна із показних фотовиставок, які існують в Україні. Цього року вона більше побутово-описова, ніж минулого. Фотографії дуже професійні, серед них є зворушливі й просто красиво зроблені. Чудова виставка!
Христина ДЕМКОВИЧ, міжнародний журналіст, викладач, дослідник:
— Виставка просто «вау»! Головне враження від українських фотографів — вони справді талановиті! Я можу уявити, в яких умовах вони працювали перед цифровою ерою і, все одно, робили чудові фотографії! Я не забуду один портрет старого гуцула. Він мав багато зморшок на обличчі, але його очі були яскравими. Чомусь це фото було дуже сильним. Я проходила всі зали, але цього обличчя не забуду.
Гаральд ГЕРРМАНН, керівник відділу культури, освіти та меншин Посольства Федеративної Республіки Німеччина в Україні:
— Ця фотовиставка показує багатство України в картинах! Варто її відвідати! Я гадаю, що важливо не тільки для Києва, але й для всієї України побачити тут те, що реально відбувається в країні. Також важливо те, що фотографії показують не лише позитивні, але й певною мірою негативні сторінки України, закликаючи таким чином суспільство та людей змінювати життя на краще.
Віктор КОСТЮК, заступник декана факультету журналістики ЗНУ:
— На фотовиставці я побачив таку Україну, якою її і уявляв. На мій погляд, тут все є: те, чим можна пишатися, те, що складає славу сьогоднішньої України. Навіть ось ця фотографія — «Яблуко примирення» Олега Нича, яка одержала приз від Запорізького національного університету, у якій майстерно поєднано минуле й сучасне — є показником того, який наш народ талановитий. Адже дивіться: скільки фотографів було! Тут же й ціла рубрика дитячих фото. Навіть ті люди, які займаються фотографією не професійно, представили чудові світлини! Це свідчення того, що громадяни нашої країни талановиті, небайдужі, вони здатні бачити цю красу, відділяти зерно від полови.
Сергій ГЛУЩЕНКО, постійний читач «Дня», Запоріжжя:
— Ми побачили справжню Україну — ту, яка живе своїм життям. Незалежну від якихось політиків, якихось економічних труднощів. Хоч як би там було, найголовніше, чим живе людина, це — духовність. Ця виставка показує, що ми можемо жити абсолютно іншим світом, незалежно від політиків чи тих труднощів, які вони нам нав’язують.
В’ячеслав ЮТКІН, перший заступник голови правління «Промінвестбанку» — багаторічного партнера фотовиставки (призи за роботи «Без «Довженка»...» Юрія Іванова, «Хрещення» Євгена Чорного):
— Цьогорічна фотовиставка — одна з найкращих. І наступного року, напевно, потрібно вводити два Гран-прі: один для редактора газети «День» за організацію такої чудової суспільної акції, і другий — для переможця фотоконкурсу. Спеціальний приз отримав Євген Чорний за роботу «Хрещення», а Гран-прі — Юрій Іванов за фото «Без «Довженка»...». Світлина з номінації гран-прі за змістом дуже символічна, особливо для киян, які знають і пам’ятають зображений на ній кінотеатр, який зараз перетворився на руїни. Ця картина дуже яскраво ілюструє те, що панувало в Києві останні п’ять років.
Загалом уже всі представлені на фотовиставці роботи просто вражають своєю майстерністю та змістом. На мій погляд, цьогорічна виставка дуже незвична: в роботах поменшало політики, натомість додалося повсякденного життя. Виставлені роботи малюють реальну Україну, яку всі ми бачимо, відчуваємо і творимо своїми руками кожного дня.
Приємно також відзначити, що й рівень майстерності авторів зростає з року в рік. І знаєте, презентуючи щороку подарунки переможцям, я вже й сам поступово стаю фотографом, навчаючись секретів цього ремесла у справжніх майстрів. Тобто фотовиставка «Дня» має ще одну унікальну особливість — вона не тільки розповідає про Україну та її мешканців, а й поширює фотокультуру серед населення. Тож без перебільшення можна сказати, що започаткований вашим виданням фотоконкурс народить ще не одного професійного фотографа. І така справа варта підтримки та уваги суспільства. Адже сьогодні в Україні не так багато мистецько-культурних подій справді високого рівня, які очима самого суспільства формують інтелектуальний дух нації. На жаль, розуміють це поки що не всі впливові діячі, які мають стосунок до української культури. Однак від того позитивний вплив фотовиставки на культурні процеси в Україні не зменшується. І це не дивно, адже підтримувати та розвивати незаполітизоване та незаангажоване мистецтво — це головна ідея, яку колектив газети «День» з року в рік втілює в життя все краще й краще.
Коли проходиш фотовиставкою, то відчуваєш, що вона створена волею та любов’ю простих людей, які віддають свій вільний час, вміння та роботу на олтар фотомистецтва. В день народження видання бажаю, щоб «День» не згасав і ставав ще яскравішим. Для мене «День» — це газета, яка виражає й вирощує суспільну та інтелектуальну мудрість.
Віталій ГАЙДУК, відомий меценат, член наглядової ради «МІМ-Київ»:
— Я не виділяю окремі роботи, бо цьогорічна фотовиставка загалом просто фантастична. На ній можна побачити нашу країну, її людей у всій їхній глибині, у всій широті їхніх характерів. Людина показана від народження й до похилого віку, а країна — від центру й до глухого села. Словом, усю Україну зібрано в одному залі. Вийшла така яскрава й надзвичайно барвиста палітра. Менше політиків, більше оптимізму, повсякденного життя, позитиву, світла та тепла. Фотохудожники подали різні моменти життя людей та суспільства. Тобто Україна з їхніх робіт постає сонячним теплим літнім днем, сповненим оптимізму. Дуже цікаві роботи дітей, які традиційно сприймають цей світ інакше, ніж дорослі. Життєвий позитив проступає крізь кожну фотороботу, піднімаючи настрій та даруючи світлі відчуття. Отже «День» своєю виставкою робить корисну для країни справу. З одного боку, до людей іде високе мистецтво, відзначене великим талантом та професіоналізмом, а з іншого — будь-хто може до цього мистецтва долучитися — адже тут не лише твори майстрів, а й любительські фото. Але від цього якість виставлених робіт не втрачається. Навпаки, світлини різноманітні, тому припадають до смаку різним людям. І це важливо, бо справжнє мистецтво знаходить шлях до серця кожного. «День» все робить правильно.
Олександр РЯБЧЕНКО, голова Фонду державного майна України:
— Я прийшов на фотовиставку «Дня» за гарним настроєм та живими враженнями. В підсумку отримав потужний емоційний заряд позитивної енергії. І головне, що цей заряд сформували не якісь анекдотичні вірші — його створили світлини, на яких зафіксовані окремі миті життя нашої рідної України. Знаєте, часто буває, що ми проходимо повз якісь традиційні і, здається, навіть деколи банальні речі. Але, коли на них зупиняється око фотомайстра, то відкривається багато нового. На таких світлинах починаєш помічати якийсь особливий зміст речей. Я не кажу, що це вигаданий зміст. Просто фотограф відкриває глибоку філософію буденного життя, яка ховається від пересічних українців під ковдрою повсякденної круговерті. Фотовиставка очима художників демонструє відкриту правду життя, яка інколи може просто шокувати. І це дуже добре, бо суспільству потрібно хоч інколи дивитися в очі реальності. Я бажаю «Дню», щоб він відчував себе потрібним, щоб колективу ще краще писалося, працювалося, думалося, планувалося, а все задумане, щоб утілювалося в життя.
Віктор ЛИСИЦЬКИЙ, екс-керівник групи радників голови НБУ, економіст:
— Я вперше відвідав фотовиставку. Це просто бомба. Емоції ллються через край — і всі позитивні. Дуже сподобалося, бо всі роботи демонструють різнобарвну Україну. Якщо уважно роздивитися фотографії, то одразу ж помічаєш, що життя дає нам багато підстав для оптимізму. Найбільше мені сподобалися роботи, на яких зображено молодь, — вони не втрачають оптимізму та надії на світле майбутнє. І дуже приємно, що мало негативу в роботах. Це свідчить про те, що 2009 рік був хорошим. «Дню» бажаю й надалі тримати конструктивну позицію та не втрачати незаангажованості у висвітленні суспільно-політичних подій. Ви не боїтеся відстоювати свою інтелектуальну думку — і це просто чудово.
Владислав МУСІЄНКО, переможець ХІІ Міжнародного фотоконкурсу «День», володар Призу Призів «Золотий День» за роботу «Сестри-жалібниці»:
— Цього разу на конкурс я надіслав дев’ять робіт на різні теми, зокрема на політичні та соціальні. Фото «Сестри-жалібниці» я зробив під час візиту патріарха Кирила в Україну, у Печерській лаврі. Тоді мою увагу привернула група черниць. Вони були всі різного віку — від дуже юного до похилого. Одна дівчина виділялася поглядом, що я, власне, і спробував передати. Це дуже важко, тому можна сказати, що мені просто пощастило. У вашому конкурсі беру участь уже не перший раз, бо для мене це можливість показати, що зроблено за минулий рік, можливість зустрітися з колегами та друзями у неформальній обстановці. Насправді велика подяка організаторам, бо, по суті, це єдиний загальноукраїнський конкурс фотографії. Тому участь у ньому для мене надзвичайно престижна. А якщо є перемога — то взагалі чудово. Особисто для мене це ще й нагода подивитися роботи інших авторів, поспілкуватися з ними. Судячи з цієї виставки, ще раз переконуюсь: фотографія тим цінна, що вона не прикрашає, а показує дійсність, якою вона є насправді: різною та цікавою.
Віктор ЗАБЛОЦЬКИЙ, координатор із роботи з медіа Світового банку:
— Вражають обличчя простих людей, які значно красивіші, розумніші та колоритніші, ніж обличчя наших політиків. Досить багато яскравих образів, які запам’ятовуються та закарбовуються в пам’яті. До речі, це характерно й для стилю самої газети «День». Фотовиставка підтвердила: незважаючи на всі економічні та політичні негаразди, українці налаштовані оптимістично. З рук фотографів українська нація постає як така, що рано чи пізно стане успішною, а зараз вона радіє життю, кохає, будує світле майбутнє. Мені найбільше запам’яталося чорно-біле фото літньої жінки, якій приблизно 90 років. Зморшки на її обличчі та руках без слів розповідають про непросту долю. Очевидно, що ця жінка пережила Голодомор, Велику вітчизняну війну, колгоспні реформи і фінансову незабезпеченість сьогоднішніх пенсіонерів. Тобто події цілої епохи знайшли відображення на одному обличчі. Причому це обличчя уособлює багато наших літніх людей, які прожили непросте життя, щоб сьогодні всім нам було добре, щоб ми жили. Цікаво, що проведення фотовиставки збіглося в часі з оголошенням Конституційним судом вердикту щодо законності конституційної реформи 2004 року. І мені тепер дуже цікаво дочекатися фотовиставки 2011 року, щоб побачити, як же це рішення змінить обличчя людей та політиків. «Дню» бажаю зберігати та розвивати гарну традицію глибокої пропаганди українців як розумної нації. Ніколи не зраджуйте своєму стилю, хоча це й нелегко сьогодні. Бажаю, щоб, попри всі проблеми, які виникають сьогодні у відносинах влади та ЗМІ, бізнесу та ЗМІ, вам вдавалося відстоювати свій особливий стиль.
Жанна РЕВНОВА, керівник департаменту з корпоративних зв’язків компанії «Київстар» (призи за роботи «Висотний приз» Івана Черневого, «Темна ніч» Валерія Соловйова, «Уміння влаштуватися» Олега Нича, «Амазонка» Олени Шевченко, «Наречені» Юрія Дячишина):
— Фотовиставка «Дня» — подія, яка вже традиційно віддзеркалює всі важливі суспільні процеси українського життя. Ми приходимо на виставку, вирвавшись із певного інформаційного простору, обтяженого політичними, бізнесовими чи особистими подіями. А фотовиставка відкриває нам всю гаму суспільних емоцій: любов, сльози, весілля, діти, праця. Фотовиставка дарує розуміння того, чим живе кожен щодня. Тобто фотоконкурс «Дня» веде хроніку українського суспільного життя. І кожного року рівень представлених робіт тільки зростає. Інколи навіть складно уявити, що автор чергового фотошедевру не професійний фотограф. Цього року ми обирали переможців, спираючись на ті принципи, якими керується наша компанія: бути найкращими, надихати, розуміти, тримати слово, дарувати радість. Ми хочемо попросити «День» і авторів надати нам свої роботи, щоб показувати їх нашим співробітникам та надихати їх піклуватися про наших клієнтів все краще й краще. «Дню» бажаємо внутрішньої сили, щоб іще довго лишатися мудрим, цікавим та інтелігентним.
Олексій ЛЕВЧЕНКО, власник готельного комплексу «Залєскі» (призи за роботу «Без пари» Олександра Задирака, «Великдень» та серію робіт Миколи Тимченка, «Свіча пам’яті» Володимира Фаліна):
— Побачене на фотовиставці потрібно ще осмислити, але перші враження просто фантастичні... На мій погляд, цьогорічні роботи «піймали» найцікавіші миті життя України та її мешканців у різних ракурсах. Це така собі життєво-філософська фотоенциклопедія 2009 року. Тому обирати переможців було непросто, адже життя цікаве в різноманітності. Одна з відібраних робіт несе в собі мить великодньої святості. Інша відзначена нами фоторобота демонструє приховану правду риболовлі: там важливо не тільки піймати рибу, й від цього нікуди не подінешся. Тобто всі роботи мають цікавий підтекст, читаючи який, отримуєш естетичне та моральне задоволення. «Дню» бажаю процвітання і щоб його примірники почувалися як удома в усіх готелях України, як це сьогодні вже відбувається в нашому готелі.
Алла ДМИТРУК, директор готельного комплексу «Залєскі»:
— Дуже щира, урочиста та особлива атмосфера панує в Українському домі. Все вказує на те, що цьогорічна фотовиставка цікава, яскрава й дуже доцільна. Кажуть, що мистецтво — це вино життя. Я хочу подякувати газеті «День», Ларисі Олексіївні та всім учасникам виставки за те, що вони додають нашому життю такого хорошого хмелю (в гарному сенсі цього слова). Знаєте, кожного дня ми намагаємося вихопити з повсякденного життя тільки щось приємне і зберегти його у своїй пам’яті. Втім, життя — не тільки свято. Деякі роботи із фотовиставки змусили мене замислитися над негативними моментами, про які часто забуваю. І це прекрасно, адже життєве полотно зіткане з червоних та чорних кольорів. На мій погляд, чудово, що люди можуть побачити водночас червоне й чорне, переосмислити це — і в майбутньому, можливо, їм вдасться уникнути темних кольорів на своєму життєвому шляху.
Олена ЯКИМЧУК, менеджер із корпоративних зв’язків компанії «Amway Україна» (призи за роботу «Чудовий ранок» Вероніки Борковської, «Два сонечка» Костянтина Гришина, «Перший забіг» Миколи Затовканюка):
— Фотовиставка «Дня» зібрала колекцію буденного життя українців із усіма радощами та негараздами. Всі фотографії різноманітні, тому наша Україна — як на долоні. Традиційно кожен із нас працює в одноманітному середовищі, яке заважає помічати довкола багато хороших речей та безліч соціальних проблем, які потребують втручання. Фотовиставка ж дає відчуття цілісного сприйняття життєвої картини. Виданню бажаю більше читачів, багато років стабільної роботи, дружної команди, прогресивного та успішного розвитку.
Тамара КУЦАЙ, начальник відділу прес-служби ДПА України:
— Дуже добре, що на виставці присутні різноманітні теми сучасного суспільного життя. Тобто, фотомайстри зобразили реальну Україну. Приємно, що поруч із уже відомими майстрами фотосправи своє місце знайшли молоді митці. Так, моя донька побачила кілька робіт своїх однокурсників і була приємно вражена. Загалом виставка просякнута духом позитиву. Це така собі духовна картина буденного українського життя. І навіть із облич відвідувачів видно, що це дійсно так. З усіх робіт найбільше запам’яталася картина, де зображена Ліна Костенко. Вона така велична! У ваш день народження бажаю такої прекрасної європейської традиції, як стабільність та процвітання. А ще побільше реалізовувати такі цікаві проекти, як фотовиставка, та дарувати людям позитивні емоції.
Костянтин БОБРИЩЕВ, переможець спеціального призу від телекомпанії «ТВі» та компанії «Кнауф» за роботу «На варті», м. Кобеляки Полтавської області:
— Я зараз у буквальному розумінні п’яний. П’яний від того, що я побачив. Мені довелося бути на багатьох виставках, але Фотовиставка газети «День» — це якесь диво. Про кожну роботу можна говорити по кілька днів. Мене дуже вразили роботи Олександра Харвата. А є такі роботи, про які думаєш — ну як людина могла таке помітити. Я ходжу, ходжу, дивлюся, дивлюся й думаю: о Боже, завтра треба їхати додому. Але завтра зранку, я все одно прибіжу сюди знову.
Я газетяр звичайнісінької районної газети. Свої матеріали завжди доповнюю фотографією. І от я вирішив кілька фотографій відправити на сезонні Фотоконкурси газети «День». В одному з сезонів перемогла одна моя робота, а в наступному — одразу три. Після чого мене розшукали працівники редакції і запропонували взяти участь у щорічному фотоконкурсі «Дня». Я буквально в останні дні відправив свої роботи, один із моїх знімків отримує відразу два призи.
Однозначно, без перебільшення, Лариса Івшина зробила подвиг. Кращого конкурсу фотографії, напевно, навіть у Європі немає. Свято фантастичне. Так що, слава газеті «День»!
Ірина ВАННІКОВА, громадський діяч:
— Я традиційно ходжу на фотовиставки газети «День». І кожного разу це абсолютно авторський унікальний погляд на життя. Це завжди дуже щиро, безпосередньо й красиво.
Іван ДРАЧ, громадсько-політичний діяч:
— Я був на книжковій виставці, що проходила у виставковому центрі на лівому березі Києва, де побачив фотовиставку газети «День». Я замість тієї книжкової виставки ходив годину чи півтори біля тих фотографій. Багато з них є тут. Я дуже люблю фото. Мені подобається культура фотографій, народне сприйняття світу, і тут воно відчувається. Для себе я знову виділив минулорічну фотографію «Весілля на все село», яка зворушує до глибини душі. На фото цього року я бачив багато своїх друзів, кримських татар. Наприклад, Мустафу Джемільова на одинці з Кораном. Цікава фотографія з ностальгійним рухівським лозунгом: «Рятуйте Україну, хлопці!». Для мене це близьке. Сподобалися багато інших фотографій.
Володимир ПАНЧЕНКО, доктор філологічних наук, професор Національного університету «Києво-Могилянська академія»:
— Перше слово, яке спадає мені на думку для характеристики цьогорічної фотовиставки, — це «симфонічна», тобто поліфонічна. На цій фотовиставці відчувається багатозвучність українських реалій: від повсякденних, побутових, житейських до олімпійсько-політичних. Мені, до речі, сподобалося, що цього разу порівняно з минулим роком стало менше політиків. Я завжди мріяв, щоб не було жодного, але якщо вони й з’являються, то саме в такому іронічному ракурсі. Гадаю, це правильно. І взагалі, така особливість погляду автора фото на нашу реальність, яка часом може здаватися і драматичною, і набридливою, і трагічною, мені дуже імпонує, тому що вона свідчить, як і всяка іронія, про здоровий дух.
Ось поруч з нами номінація «Світ очима дітей». Ви знаєте, тут є кілька речей, які мені запали в думку. Мене здивувало те, що тут є цикл фотографій, які називаються «Кадети». Я вважав, що це якась образна формула. Але якщо в Україні вже є кадетський корпус, то тоді я дуже здивований. Виявляється, що ми копіюємо навіть в такому. Серед інших фоторобіт, які мені сподобалися, а одна навіть дуже близька — це фото під назвою «Букініст». Це мій, можна сказати, колега сидить, обкладений книжками так, що його там ледь-ледь видно. Це категорія людей, які знають, що таке книжка, і яких нічого з цього шляху не зіб’є. Також мене зворушила робота, яка називається «Сходи в небо». Там показано, як Юрій Іллєнко піднімається сходами, але всі розуміють символіку цієї фотографії. Крім того, вираз обличчя, сама постать мають такий прощальний вигляд.
Загалом фотовиставка життєрадісна, але, мені здається, драматизму цього року стало більше. Мабуть, це символізує стан нашої реальності. Це дзеркало, в яке дивишся і бачиш те, що без фотокорівського ока можеш і не побачити. До речі, я ще минулого року помітив: коли після фотовиставки повертаюся додому, то ще кілька днів моє око шукає кадр. Це теж симптоматично, бо призначення таких речей — це загострювати зір фізичний і душевний.
Петро КРАЛЮК, доктор філософських наук, професор, проректор із наукової роботи Національного університету «Острозька академія»:
— Враження від фотовиставки позитивні, але в цьому позитиві є якісь елементи суму чи навіть образи за те, що ми так і не стали повноцінною європейською країною. Наша глибинка продовжує жити майже патріархальним життям. Принаймні мене вразила одна картина, де зображені дві старі жінки, які збирають картоплю. В такому поважному віці так важко працювати для європейської країни, очевидно, не зовсім правильно. Також мене вразила фотографія, де стоїть реклама відомої фірми «Lady speak stick» — подвійний захист, а під цією рекламою сидить стара жінка й просить милостиню. Про який подвійний захист ми можемо говорити? Але, крім таких сумних фотографій, є й інші, які вселяють оптимізм. Зокрема, нашою академією було відзначене фото, яке називається «Могутній рід». З одного боку, здавалося б, є якісь нотки песимізму, навіть безнадії — білим полотном завішена Конституція України, але на передньому плані стоять жінки, молода дівчина, які є своєрідним символом продовження роду. Тобто політика нехай залишається політикою, Конституція, яка не виконується, теж нехай залишається на задньому плані, а на передньому — повинен стояти рід, який тримається своєї лінії.
Ігор ЛОСЄВ, доцент, кандидат філософських наук:
— Ця фотовиставка газети «День», як і всі попередні, негайно й заслужено стає непересічною подією в житті країни. Це пов’язано з тим, що всі люди, які робили ці фотографії, хоча не всі вони є однозначно оптимістичними — є й дуже сумні, вірять в Україну й українців, і цю оптимістичну впевненість передають іншим. Ми знову переконались в тому, що Україна дуже різна, що вона переживає не тільки світлі, а й сумні моменти, але все одно залишається життєздатною. Такою, що може подолати будь-які проблеми, негаразди, всі ці фотографії надають великі життєві сили, заряджаєшся цією позитивною енергією. Я не можу щось виділити. Для мене ця виставка становить цінність у сумі всього того, що я тут побачив. Не якісь окремі фотографії, а така собі фотоенциклопедія життя сучасної України.
Ігор КОЦАН, професор, доктор біологічних наук, ректор Волинського національного університету ім. Лесі Українки:
— Я б виділив те, що цього року стало менше політики. Мені дуже сподобалися фотографії «Світ очима дітей». Вони відповідають дійсності, тому що діти — вони безпрецедентні, на них не впливає навколишнє середовище. Звичайно, дуже приємно, що ця фотовиставка відбувається, тому що вона дозволяє пізнати Україну з іншої сторони. В повсякденному житті ми часто не помічаємо тих речей, які можна побачити на цій фотовиставці. Тут ми бачимо, що все-таки є щось інше. Адже в чому буде відбуватися подальший прогрес? Ми вважаємо, що все те, що відбувається на свідомому рівні — це основне. А я гадаю, в майбутньому основним стане те, що ми дізнаємося — що відбувається в суспільстві на несвідомому рівні. Навіть є такі дослідження, які доводять, що перші люди на землі спілкувалися більше на десвідомому рівні, а коли виникла мова, вони втратили цю можливість. Тому сьогодні ми повертаємося до нового етапу розвитку людини.
Володимир СЕМИНОЖЕНКО, голова Державного комітету з питань науки, інновацій та інформатизації, радник прем’єр-міністра України:
— На всіх цих фотографіях я бачу різні шляхи розвитку України. Тому що на фотокартках зібрані люди, які творили, творять і будуть творити історію України. Від того, які умови ми створимо для цих людей, буде залежати майбутнє України. Фотовиставка «Дня» — це більше філософська виставка, ніж просто розвага, краса. Безумовно, я захопився багатьма фото, їх майстерністю, оригінальністю, але більше я бачу в них глибоку філософію майбутнього України. Виділив би для себе просто незабутню фотокартку старої людини, а також другу роботу — це дівчина, «Амазонка» на коні. Дуже оптимістична фотографія.
Юрій ІВАНОВ, володар Гран-прі за роботу «Без «Довженка»...»:
— За фахом я не фотограф, а сценарист. Живу неподалік від кінотеатру Довженка, поруч із будинком живуть кіношники, які пов’язані з цим кінотеатром усією своєю долею. Однак усе гарне і трагічне відбувається несподівано. Одного страшного дня я вийшов і побачив, що кінотеатр наш, у який ми ходили десятиліттями і самі, і з нашими дітьми, і з усіма найвідомішими українськими акторами, режисерами та операторами, почали зносити. Я тоді зателефонував сусідці — народній артистці України Ларисі Кадочниковій — і попросив її прийти на місце злочину. Ларису Кадочникову усі знають, це акторка, яку знімали і Параджанов, і Іллєнко, всесвітньо відома Марічка з «Тіней забутих предків». Навіть у страшному сні не снилося, що Ларису може бути знято на тлі кінотеатру, де були прем’єри її фільмів і фестивалі. Мені довелося це зняти, бо це мій моральний обов’язок. Мені було тривожно, Лариса плакала, вона не могла зрозуміти, що це робиться. Сьогодні, коли зорове мистецтво пригнічене, коли фотографії бувають зовсім пустими, газета «День» на високому зображувальному рівні веде свою фотополітику найвищого ѓатунку.
Євген ГОЛОВАХА, заступник голови Інституту соціології НАН України:
— Тематика виставки залишається приблизно такою ж, як і в минулі роки. Хотілося б бачити деякі зміни. Автори хочуть вразити глядачів контрастом, і так було завжди. Все ж таки виставка має бути більш технологічною, як на мене, містити побільше моментів, які б привертали увагу. Взяти ті ж самі політичні мотиви: вони популярні завжди, але минулого року вони були цікавіші, бо тоді й політика була цікавішою, а нині вона одноманітна. Може, трошки гумору зараз не вистачає. Як завжди, діти просто чудові: і на фото, і самі їхні роботи. Наприклад, у фотографії «Поема про море» є певний психологізм, бо для когось життя — це можливість бути разом біля моря, а для когось — це можливість про щось подумати, будучи біля нього. Але в цілому фотографії свідчать про те, що суспільство нині почувається нормально. Раніше було більше фотографій, які висвітлювали гострі соціальні проблеми, а тепер вони спрямовані на те, щоб просто зачепити глядача незвичайністю. Судячи з фото, суспільство стало більш нормальним, але менш цікавим. І це добра ознака, бо люди, які фотографують, у сукупності віддзеркалюють суспільство. Життя стає стабільнішим, а з другого боку — менш різноманітним, менш цікавим і менш демократичним. Не знаю, як це оцінити. Але як на мене, представника професії, де свобода і демократія — один з головних чинників моєї самореалізації, це не дуже добре. Але для пересічних людей це нормально, адже суспільні зміни все-таки є.
Всеволод ЛОСКУТОВ, радник-посланець Посольства Російської Федерації в Україні:
— Враження від виставки яскраві! Кожного разу знаходжу для себе щось цікаве, що залишається в пам’яті. Цю виставку можна назвати фотолітописом країни, в якій немало сторінок зберегли історію взаємин між нашими країнами. Добре, що експозиція не замикається лише в стінах Українського дому, а її можна побачити в різних містах. Ставши «на колеса», фотовиставка розширила коло своїх глядачів, даючи можливість ознайомитися з роботами не лише киянам і гостям вашої столиці, а й жителям різних регіонів. Нам приємно, що фотокореспонденти згадують наших політиків і дипломатів (так, два роки тому Гран-прі отримала робота «День Росії. Тост контрольний») і що неодноразово героєм виставок і публікацій газети був Віктор Степанович Чорномирдін, який пропрацював у ранзі посла Росії в Україні вісім років. Я захоплююся послідовністю організаторів фотовернісажу, і попри фінансові труднощі (кризу), коли нині багато творчих проектів згортається, вам удається знаходити спонсорів, меценатів і просто друзів газети «День», аби провести виставку. На цю акцію чекають, приходить багато людей не лише в день відкриття, а й у всі подальші дні. Хочу побажати всьому творчому колективові газети успіху. «День» змінюється: з погляду тем і форм, на мій погляд, на краще.
Михайло РЄЗНИКОВИЧ, художній керівник Театру російської драми ім. Лесі Українки:
— На цій виставці поганих робіт немає! Представлені фотографії — це справжнє мистецтво. Це не менш серйозне, глибоке й об’ємне мистецтво, ніж живопис або інший вид мистецтва. Газета «День» робить велику справу, демонструючи роботи не лише своїх фотокореспондентів, а й надаючи можливість професіоналам та любителям із різних регіонів України показати свої фотографії. Це картина життя нашої країни з різних поглядів, а об’єм робіт такий, що через вернісаж можна зрозуміти нас і відчути пульс всієї країни. Мені важко виділити якусь одну фотографію, але мене сьогодні приваблюють більше гумор і зворушливість, ніж політична спрямованість робіт. Я б виділив три фото: діти на горщику — це грандіозно, і кожне маля — індивідуальність; «Амазонка» — дівчинка на коні (у ній є те, що дуже любив мій вчитель Р. Товстоногов: логіка життєвих закономірних несподіванок); паломник в Єрусалимі (дуже настроєва, психологічна робота). Обрадувало, що Гран-прі отримала фотографія «Без «Довженка»...», на якій зображена провідна актриса нашого театру Лариса Кадочникова.
Василь ВІТЕР, режисер, засновник студії «ВІАТЕЛ»:
— Я вперше відвідав фотовиставку газети «День» і отримав дуже сильне позитивне емоційне враження від представлених робіт. На мій погляд, ця виставка цінна тим, що тут майже немає постановочних кадрів. Це своєрідний жанр, коли фіксується момент, неочікувано вихоплений з життя. І це дуже цікаво, тому що таким чином фотографи розкривають людську сутність. Якби я був іноземцем, у роботах цієї фотовиставки я б побачив духовно багатий народ — у всьому: в очах малих дітей, у сумних поглядах старших людей. Взагалі, за своїм настроєм це надзвичайно здорова виставка. У ній відчувається велика повага до людини, у ній є ось ця найвища людська цінність. І мірило цієї виставки — людська духовність — тут зашкалює. У мене таке враження, що я одночасно побував у кількох музеях світу — в Прадо, Луврі, Празькому музеї. У мене таке враження, що я прослухав величезний курс лекцій високохудожніх майстрів з естетики. Виставка справді дуже естетична. Я бачу, що ті люди, які отримали призи, не завжди є професійними фотографами, але вони бачать у цьому житті свою тему. У цьому і є своєрідна відмінність цієї виставки. Я сьогодні побачив дуже багато любові до своєї країни, дуже багато любові до людей. Безумовно, кілька робіт мені подобаються найбільше — «Без «Довженка»...», «Хрещення». Але фактично кожну роботу можна розглядати надзвичайно довго, як картину; в кожній зашифровано надзвичайно багато смислів та зосереджено велику кількість спостережень. Дуже цікава особливість — я не побачив тут пейзажів. А це означає, що автори й ті, хто відбирали роботи, зосередили свою увагу, в першу чергу, на людях, на їхніх емоціях, духовному переживанні. І це дуже великий позитивний заряд — я давно такого не бачив ні в кіно, ні в театрі. Тому ця виставка є знаковою подією для нашого суспільства.
Анна БЕЗУЛИК, тележурналіст, ведуча ток-шоу «Я так думаю» на «5 каналі»:
— Представлені роботи — це погляд на країну без рожевих окулярів. Власне, чіткий, адекватний, такий, який притаманний «Дню» і тим, хто бере участь у його виставках. У цьому погляді є і скорбота, справжнє співчуття тим реаліям, які, можливо, доводиться переживати людям, з іншого боку, тут є справжня романтика й захоплення людьми, країною, ситуаціями. Власне, це погляд закоханої людини, як на мене. І це найкраще. Хоча, очевидно, дехто й каже, що роботи є песимістичними, вони пригнічують. Але, повірте, бачити і принади, і недоліки своєї Батьківщини — це, можливо, найпатріотичніший вчинок, який може зробити людина.
