«РНБО на своєму засіданні 10 лютого переконливо продемонстрував, що ахіллесовою п’ятою уряду є енергетична безпека, яку сьогодні політики віддали на заклання в боротьбі за посаду президента. Підписані в Москві газові угоди несуть великі ризики для національної економіки та об’єктивні причини ще більше посилити рецесію, девальвацію гривні», — наголошується у заяві секретаря Ради національної безпеки та оборони Раїси Богатирьової. Про зміст згаданого рішення СНБО та про деякі інші елементи безпеки нашої держави «День» розмовляв із уповноваженим Президента з міжнародних питань енергетичної безпеки Богданом СОКОЛОВСЬКИМ.
— На недавньому засіданні Ради національної безпеки та оборони українсько-російські газові контракти визнали такими, що не відповідають інтересам України. А що далі? Адже Президент обіцяв, що Україна їх не переглядатиме... Навіщо ж тоді скликали РНБО?
— Відповідно до Конституції України, до компетенції РНБО належать питання національної безпеки, однією із складових якої є енергетична безпека. Тож цілком логічно, що на згаданому засіданні було розглянуто, зокрема, питання про стан і перспективи забезпечення українських споживачів природним газом після підписання контрактів із російською стороною 19 січня 2009 року. РНБО підтвердила попередні висновки щодо цих документів, зроблені фахівцями-економістами та юристами Секретаріату Президента із залученням провідних українських експертів. Визнано, що ці контракти створюють додаткові виклики енергетичній безпеці нашої держави, а також державній компанії НАК «Нафтогаз України». Основну увагу на засіданні було зосереджено на визначенні шляхів мінімізації загроз і додаткових навантажень на національну економіку, що виникають внаслідок підписання згаданих документів. Зокрема, йшлося про заходи з метою упередження банкротства НАКу. Тому урядові, який відповідає за ці питання, поставлено завдання невідкладно затвердити баланс газу на 2009 рік (його поки що немає), а також розглянути й затвердити фінансовий план НАК «Нафтогаз України» на цей рік. За тими оцінками, які отримані від фахівців НАКу, а також за оцінками співробітників Секретаріату Президента, виходить, що цей фінплан може мати «дірку» в декілька десятків мільярдів гривень. Зокрема, лише для компенсації різниці в ціні між купівлею та продажем газу НАК має отримати близько 12 мільярдів гривень компенсації, у той час як у нинішньому бюджеті на цю мету передбачено лише 1,6 мільярда. Саме тому ці завдання й були поставлені перед урядом як невідкладні.
— Тобто, виходить, нічого такого, чого б мала сильно боятися прем’єр-міністр Юлія Тимошенко, рішення РНБО не містить?
— Сьогодні, на мою думку, треба боятися не рішень конституційних органів, а реальних загроз і викликів, які посилилися, зокрема, у сфері енергетичної безпеки України.
— Але ж саме в цій проблемі один із найбільших ризиків і для газового балансу України, й для державного бюджету.
— За наявною інформацією, НАК «Нафтогаз України» викупив у «Газпрому» право на вимогу в «РосУкрЕнерго» боргу в сумі 1,7 мільярда доларів США, а не газу в обсязі 11 мільярдів кубометрів. Зважаючи на те, що 50% «РосУкрЕнерго» належить «Газпрому», розрахунок української сторони на згадані 11 мільярдів, м’яко кажучи, ризикований.
— Чи маєте ви інформацію про те, де «Нафтогаз» взяв гроші, щоб сплатити російському «Газпрому» за газ, використаний Україною у січні цього року за ціною 360 доларів за тисячу кубометрів? Адже наші підприємства сплачували йому (за середньорічною ціною) лише по 228 доларів?
— Згідно з даними «Нафтогазу», в січні закуплено удвічі менше газу, ніж передбачалося за контрактом — приблизно півмільярда кубометрів, за який повністю розрахувалися. Звідки гроші? Вочевидь, від господарської діяльності компанії. Розплатилися і добре — це обов’язок споживача.
— А ви не допускаєте, що для цього могли отримати спеціальний кредит?
— За нашою інформацією, цього не було. У січні-лютому кредитів НАК, здається, не залучав.
— Хочу повернутися до контрактів. Чи не здається вам, що лояльна щодо росіян Тимошенко мала б більше шансів з часом переглянути контракти, які не задовольняють Україну, ніж будь-хто з посланців Президента, у якого нині в Кремлі майже жодних контактів на особистому рівні?
— У Президента України нема проблем із контактами заради українських національних інтересів. Варто нагадати, що в лютому 2008 року саме Президент Ющенко досягнув домовленості з Володимиром Путіним, який тоді був президентом РФ, про співробітництво в газовій сфері на основі прямої взаємодії НАК «Нафтогаз України» і ВАТ «Газпром» без будь-яких посередників і на основі економічно обѓрунтованих взаємоузгоджених цін на газ і транзитних тарифів. У цьому легко можна переконатися, прочитавши директиви Президента від 26 лютого 2008 року, які, на жаль, стали публічними. Через декілька днів після згаданих переговорів керівництво українського уряду без пояснень оголосило про незгоду з домовленостями президентів і, взявши всю відповідальність на себе, розпочало переговори з російською стороною «з чистого аркуша». При цьому, всупереч вимогам глави держави, уряд не поспішав відмовлятися від послуг посередника — «РосУкрЕнерго» протягом всього року аж до 31 грудня 2008 року. Очевидно, що результатами роботи із цього «чистого аркуша» стали, зокрема, січневі події в газовій сфері і невигідні для України контракти й утаємничені додатки.
Стосовно можливих змін до згаданих контрактів, то хотів би лише коротко зауважити, що насправді окремі їхні положення вже змінюються. Наприклад, за січень, відповідно до контракту, планувалося закупити приблизно мільярд кубометрів російського газу, а насправді закупили вдвічі менше. І це частково врегульовано на рівні господарюючих суб’єктів — «Газпрому» і «Нафтогазу України». Крім цього, не виконується, наприклад, пункт 7.1 транзитного контракту.
Такі зміни можна розцінювати насамперед як доказ недосконалості документів. З іншого боку, зміни і доповнення в договірних документах — це нормальна практика в міжнародних відносинах.
— Але ж принцип «купуй або плати», який записано у контракті, мав би бути непорушним...
— Так, такий принцип, на жаль, закладено в контракті про купівлю-продаж газу. Все було б зрозуміло, якби аналогічний принцип «качай або плати» було закладено і в транзитному контракті. Тоді було б дотримано принципу паритетності в українсько-російському газовому співробітництві. Цього, на жаль, немає.
— Чи розбиралися на засіданні РНБО з таємними переговорами про російський п’ятимільярдний кредит?
— Про все сказано в рішенні РНБО. Зрозуміло, дефіцит бюджету на 2009 рік дуже значний. Президент, як ви знаєте, вимагає невідкладно внести до бюджету зміни й зробити його реалістичним, оскільки ухвалений документ не відповідає новим внутрішнім і зовнішнім реаліям. Країні гроші потрібні. Тому провадяться переговори з Міжнародним валютним фондом щодо подальшого співробітництва та надання другого траншу кредиту. МВФ також вимагає перегляду бюджету. Тут вимальовується цілком логічна схема. Спочатку треба отримати реалістичний бюджет із чітким визначенням обсягів дефіциту і лише після цього ухвалювати рішення щодо доцільності і джерел запозичень, серед іншого й зовнішніх.
Хотів би наголосити, що в Україні є чітка процедура і значний досвід щодо формування бюджету і покриття його дефіциту. Згадаємо хоча б 2000 рік, коли уряд на чолі з прем’єр-міністром Ющенком зумів і погасити багаторічну заборгованість із зарплат та пенсій, і скоротити зовнішній борг, і мінімізувати державні запозичення при далеко не найкращій економічній динаміці наприкінці 1999 року. Очевидно, урядові було б доцільно сьогодні використати цей досвід, зокрема шляхом консультацій з Президентом. У всякому разі, будь-які консультації і переговори про зовнішні запозичення мають проходити відповідно до процедури, прозоро і з відома українського народу, якому доведеться повертати борги впродовж багатьох років.
Ситуація, про яку ви запитуєте, виглядає по-іншому. Спочатку нам говорять, що переговорів немає, пізніше вносять поправку: ведуться, але не переговори, а лише консультації. Потім повідомляється про начебто направлені наприкінці минулого року до шести чи одинадцяти країн письмові звернення, над якими начебто працювало МЗС України. Невдовзі все це спростовується, в тому числі й російською, європейською й американською сторонами. Виникає банальне запитання: це лукавство високопоставлених урядовців чи їхній непрофесіоналізм, чи щось інше, що аж ніяк не стикується з українськими національними інтересами?
— Ви вже якось відповідали на моє запитання щодо долі нафтопроводу Одеса-Броди. Про нього йшлося й на РНБО. Кажуть, Тимошенко не дозволила йому запрацювати у проектному напрямі. А тепер, коли Президент наполягає на тому, щоб аверс став дійсністю, вона, на вашу думку, дозволить це зробити?
— Так, відповідний указ Президента не виконано, хоча ця позиція є у зобов’язаннях, які брали політичні сили, включно з БЮТ, при укладанні ще першої коаліційної угоди. Незважаючи на це, влітку минулого року було зірвано виконання домовленостей про роботу нафтопроводу в аверсному режимі, над чим три роки працювали й Президент, і його команда, а також — уряд. І раптом з невідомої причини буквально протягом доби все це було заблоковано Кабміном. І досі зрозумілого пояснення цих дій не отримали ані Президент, ані суспільство, ані наші партнери, які розраховували на реалізацію домовленостей щодо нафтопроводу, маючи на увазі певні свої вигоди, які збігаються з українськими.
Та все ж робота в цьому напрямі сьогодні продовжується, хоча й не без ускладнень.
— А урядову заборону на ведення будь-яких переговорів із цього питання для всіх державних організацій вже знято?
— Наскільки мені відомо, але в цьому я можу мати неповну інформацію, офіційного скасування доручення прем’єр-міністра, виданого в липні минулого року, здається, не було. Формально воно залишається в силі. Але з іншого боку, наскільки нам відомо, переговори щодо функціонування нафтопроводу в аверсному режимі зараз тривають. І що тут має вищу юридичну силу — заборона чи дозвіл, однозначно сказати не можна. А що стосується перспектив, то вони зрозумілі кожному: якби ще влітку минулого року нафтопровід почав працювати в аверсному режимі, то за нинішніх нафтових цін в Україні не було б жодних питань з ціною нафтопродуктів, що сьогодні дуже актуально. І рентабельність роботи наших нафтопереробних заводів була б достатньою. Ми були б гравцями на власному ринку. А нині там хазяйнують імпортери, тоді як власна нафтопереробка перебуває у стагнації. Отже, ми створюємо, навіть в умовах кризи, робочі місця не вдома, а за кордоном.
— Як просувається створення резерву нафтопродуктів?
— Достатнього резерву все ще немає. І кожного року постає питання про забезпечення весняної сівби. У державах з розвиненою ринковою економікою це вже давно не є предметом розгляду уряду. Про це мають турбуватися господарюючі суб’єкти. А держава має встановлювати для них зрозумілі правила діяльності та контролювати в законний спосіб.
— Тим не менше, до цієї справи сьогодні залучають ще й міністерства, які мають забезпечувати аграріїв...
— Це все ще діє інерція радянської планової економіки. Повторюю, у країнах з ринковою економікою ані уряди, ані міністерства такими рутинними питаннями не займаються. Інша справа — державний резерв, який створюється для того, щоб мати можливість регулювати ціни ринковими методами.
— На такій ноті не хотілося б закінчувати нашу досить проблемну розмову. А що могло б додати надії нашим читачам?
— Я взагалі стійкий оптиміст. І навіть у нинішні кризові часи можу запевнити наших громадян, що така складова національної безпеки, як енергопостачання, незважаючи на нинішні проблеми, не дасть відчутних збоїв. Для цього у нашої держави є достатньо можливостей.
