Учора триденна криза влади дійшла до своєї розв’язки. Президент, з’явившись перед журналістами, офіційно оголосив про шквал відставок.
«Ми стали свідками того, як при владі з’явилися багато нових облич, але парадокс — обличчя влади не змінилося. Країну знову обвинувачують у корупції, країну знову обвинувачують у тому, що відсутні публічні процеси в економіці, в тому числі приватизаційні». «І сьогодні, хай як би це було важко, я повинен цей гордіїв вузол розрубати в ім’я України». Так Президент Віктор Ющенко пояснив учора своє рішення відправити у відставку Кабінет Юлії Тимошенко та секретаря РНБОУ Петра Порошенка. Свого першого помічника Олександра Третьякова Президент усунув від виконання обов’язків на час розслідування обвинувачень, висунених екс-держсекретарем Олександром Зінченком. Пішов у відставку і голова СБУ Олександр Турчинов, який назвав рішення Президента про відставку уряду «загрозою національній безпеці України». Наступником Турчинова став його заступник Ігор Дріжчаний.
Петро Порошенко, до речі, заявив про те, що подав у відставку, за кілька годин до появи президентського указу. За іронією долі, вчора колишні колеги по парламенту позбавили П. Порошенка і депутатських повноважень, проігнорувавши висловлене ним учора ж вранці бажання повернутися в депутатське крісло.
І навпаки, гірку пілюлю підсолодила новина про те, що Юлію Тимошенко вчора на XV Міжнародному економічному форумі в польському місті Криниця Гурська визнали Людиною року Центральної і Східної Європи — «за видатний і найбільш значущий позитивний внесок у політичний і соціально-економічний розвиток регіону та за досягнення у своїй країні в 2004—2005 роках»...
До того як розрубати гордіїв вузол, Віктор Ющенко протягом трьох днів намагався його розв’язати, тобто примусити своїх конфліктуючих соратників «простягнути одне одному руки». Закріпивши таким чином «м’якший варіант урегулювання теми з відставкою осіб, які відповідають за боротьбу з корупцією в цій країні...». Оскільки висунені обвинувачення вимагали від Президента, за його словами, політичної реакції. Очевидно, Президент не врахував, що має справу не з дітьми, а із, за словами Леоніда Кравчука, досвідченими політичними «вовками». Забув, імовірно, Віктор Ющенко й те, що «ломка досягнутих домовленостей», на яку він нарікав у своїй учорашній заяві, — в українській політиці звичайна практика...
Загалом ситуація, що виникла сьогодні в країні, стала наслідком процесів, які розпочалися задовго до помаранчевої революції. А також — застосування в політиці підходів, що позношувалися ще за колишнього режиму. Колишня опозиція, а нинішня влада від чогось відмовилася і чомусь навчилася, але Володимир Литвин, коли говорив, що всі вони — «діти» Кучми, був, за великим рахунком, не такий уже й далекий від істини. Принаймні, ніхто з них цього не спростував, і діяти вони — «приєднавшись», за словами Миколи Томенка, «до народу, який робив революцію», — збиралися приблизно так само. Тільки їм бракувало для цього й апаратного досвіду, й професійних кадрів. У результаті, як заявив учора Віктор Ющенко, «основа відносин, яка існувала протягом останніх восьми місяців, давайте говорити щиро, і вас, і мене, і 48 мільйонів почала розчаровувати». Президент, за його словами, «сподівався на те, що, якщо кожен одягне своє ярмо, бракуватиме часу для взаємних інтриг, на формування піару або антипіару між певними політичними силами єдиної коаліції». Він був переконаний, що його друзі, «наділені такою унікальною довірою людей і такими небаченими повноваженнями, могли унікально використати цей ресурс на благо своєї роботи».
Але чи багато було шансів, що команда, сформована за «квотно-родинним» принципом, «працюватиме виключно на громадянина, на державу як найвищу преференцію для державного службовця», а не займатиметься самопіаром і піаром своїх політичних сил? Тим часом кредит довіри нової влади після Майдану був настільки великий, що збирати воєдино «лебедя, рака і щуку» не було жодної необхідності. Як і роздавати портфелі «як вдячність за заслуги перед революцією». Яка може бути вдячність ціною економічного падіння?.. Президент же сам говорив, що головне — моральність і професіоналізм, тобто можна було брати кадри з Заходу, зі Сходу, з Центра, професіоналів з колишньої влади — і повністю розв’язати собі руки. Але Президент здійснив безпрецедентний — і про це вчора говорив нам Л. Кравчук — вчинок: віддав силові відомства політичним попутникам. Наділив їх, за його ж власним визнанням, надзвичайними повноваженнями, яких не мали їхні попередники... Після всього цього чекати від цих людей — із різними бізнес- і політичними інтересами, амбіціями та потребами — злагодженої роботи було щонайменше наївно.
У День Незалежності Віктор Ющенко знову «викликав дух» Майдану, — а виявилося, що плодами цього зараз користуватиметься команда Тимошенко. Невипадково Микола Томенко вчора на прес-конференції, присвяченій його відходу у відставку (вона, до речі, також пройшла до того, як стало відомо про відставку всього уряду), оголосив про готовність розпочати другий етап оранжевої революції. Скептики можуть провести аналогію з Лютневою та Жовтневою революціями 1917 року. Адже немає жодного сумніву, що цей «досвід» — популізму та піару, про які говорив Ющенко, — використовуватиметься в майбутній виборчій кампанії. Як і гасла про антиолігархічну війну та справу Гонгадзе... До речі, спроба Ющенка, виправдовуючись, полемізувати з Томенком, який обвинуватив владу у зволіканні з оприлюдненням результатів розслідування вбивства журналіста, була найслабшим місцем його виступу. І свідчила радше про те, що влада справді має з цією справою великі проблеми...
Розчарувавшись у «багатовекторній» квазікоаліції, Президент перейшов в іншу крайність: нову команду він, схоже, формуватиме як «суперсвою», черпаючи кадри з найвужчого кола. Тому — Олег Рибачук, тому — Юрій Єхануров. Та й призначення ці стали аж ніяк не результатом широких політичних консультацій.
Абсолютно очевидно, що основна боротьба між головними політичними гравцями сьогодні розгорнеться за те, щоб (особливо, якщо набуде чинності політреформа) зібрати якнайбільший ресурс до виборів-2006. А чим закінчиться нинішня політична криза? Це залежить від того, чи має Президент бачення кінцевої мети цього струшування.
