На наших очах сьогодні розгортається неймовірний сценарій. Головний свідок у кримінальній справі щодо екс-президента Леоніда Кучми — Микола Мельниченко через загрози своєму життю виїхав з України. «Його мета — дожити до суду над Кучмою, де він збирається виступити в якості свідка», — сказав в інтерв’ю «Комерсант-Україна» один із адвокатів Мельниченка Микола Неділько. Що відбулося? Який висновок має зробити український громадянин з цього? — Як себе не вмовляй співпрацювати з правоохоронними органами, не довіряй їм? Все одно віддадуть на розправу? Головне, про що це може свідчити — у розслідуванні вбивства журналіста Гонгадзе намітився розворот на 180 градусів.
Півроку тому в багатьох наших громадян з’явилася надія на справедливість. Адже нинішня влада, треба віддати їй належне, таки наважилася порушити кримінальну справу проти екс-президента України Леоніда Кучми (вчергове нагадуємо, що його підозрюють у причетності до незаконних дій та вбивства журналіста Георгія Гонгадзе і незаконних дій стосовно журналіста Подольського). Хоча, нагадаємо, першою людиною, що наважилася порушити кримінальну справу стосовно чинного президента України Леоніда Кучми, був у 2002 році суддя Апеляційного суду Києва Юрій Василенко. Але за часів президентства Кучми Генпрокуратура вирішила, що порушувати справу проти діючого Президента неможливо .
Як і під час першого періоду «касетного скандалу» (листопад 2000 року), цього разу, коли було порушено кримінальну справу (березень 2011 року), Кучма також виглядав дещо розгублено. Це фіксували всі відео- та фотокамери біля Генпрокуратури, куди він навідувався два-три рази на тиждень. Проте це тривало недовго. Мобілізувавши себе і своє оточення, екс-президент пішов у контрнаступ. Причому «по всіх фронтах». Можливості для цього він, поза сумнівом, має. Почалася потужна кампанія з «відбілення» образу Кучми. По-перше, з’явилися замовні листи культурних діячів на підтримку Кучми й заклики «пожалійте його!», по-друге, було знято «документальний» фільм відомого російського кінорежисера Андрія Кончаловського «Битва за Украину», по-третє, з’явилися замовні статті у деяких виданнях та зрежисований ефір на «Свободі слова», по-четверте, активізувалася кампанія із дискредитації свідків, зокрема головного з них — Миколи Мельниченка.
Проте сьогодні ми спостерігаємо перехід сценарію з «відбілення» Кучми в іншу якість. Кампанія із активної практично перейшла в завершальну стадію. Головного свідка у справі Кучми — Миколи Мельниченка — немає в Україні. У чому причина? Він неодноразово заявляв, що співпрацює зі слідством і відверто допомагає йому, тому що його головна мета — довести винуватість Кучми. Нагадаємо, що 29 липня цього року Апеляційний суд Києва залишив у силі рішення Печерського райсуду Києва від 23 червня 2011 року, яким було скасовано постанову екс-генпрокурора України Святослава Піскуна від 1 березня 2005 року, що закрив кримінальну справу проти Мельниченка (було порушено за розголошення державної таємниці, перевищення службових повноважень і використання підроблених документів). Що все-таки змусило Миколу Мельниченка покинути країну? Говорить один із адвокатів колишнього майора Павло СИЧОВ:
— Миколи Мельниченка дійсно немає в країні. До нього надійшли чергові погрози щодо його життя. Аби уникнути цих погроз і ризику, він був змушений виїхати. З міркувань безпеки, я не можу сказати, де він сьогодні перебуває.
— Відомо, що Мельниченко перебував під охороною.
— Обсяг і вид безпеки Микола Іванович визначить сам. Мабуть, він визнав, що ті заходи безпеки, які йому забезпечувалися та забезпечуються до сьогоднішнього дня, недостатні. За ним велося зовнішнє спостереження (я не знаю хто це): за його пересуванням, місцем мешкання, телефонними переговорами. Але адекватної реакції та протидії цьому спостереженню не було.
— Чи звертався Мельниченко до правоохоронних органів із тим, що на його адресу надходять погрози?
— Служба, яка забезпечувала йому заходи безпеки, була зобов’язана виявляти та попереджати ці погрози. Тим більше, що ми повідомляли про них службу охорони.
— На ваш погляд, чому Мельниченкові не дозволили перетнути українсько-польський кордон для участі в Економічному форумі в Криниці-Здруй (Польща)?
— У нього було запрошення на участь у цьому форумі, але при перетині кордону з’ясувалося, що є лист від Генеральної прокуратури про те, щоб заборонити Мельниченкові виїзд із країни. Причому, про цю заборону ніхто його не повідомляв. Якихось підстав забороняти Миколі Івановичу виїжджати з країни не було. За даним фактом ми написали звернення до Генерального прокурора, яке досі ігнорується.
— Сьогодні ви контактуєте з Мельниченком?
— Так. Ми зараз готуємося до проведення слідчих дій у кримінальній справі, яку влітку цього року відновили проти нього.
— Чи робитиме якісь заяви сам Мельниченко з приводу виїзду з країни?
— Сьогодні ми дамо прес-конференцію з приводу всієї цієї ситуації. Можливо, буде телефонне включення з Мельниченком.
— Ви як адвокат, що рекомендуєте в цій ситуації вашому підзахисному?
— Йде процес підготовки до слідчих дій. Тут Миколі Івановичу робляться певні рекомендації. Як людина, виходячи з тієї ситуації, яка склалася сьогодні в Україні, я б йому рекомендував продовжити ті заходи безпеки, яких він зараз дотримується. Доки не буде з’ясовано всі обставини, на територію України йому не слід повертатися.
— На вас особисто здійснювався тиск?
— Так. Коли ми активізували роботу щодо кримінальної справи Гонгадзе, неодноразово невідомими пошкоджувалося моє майно. Про це теж були відповідні заяви до прокуратури, які досі аналогічно проігноровано. Такі ж протиправні дії були проти другого адвоката.
— Що це все, на ваш погляд, означає?
— Зараз іде закінчення ознайомлення Леоніда Кучми з матеріалами кримінальної справи, яку планується передати до суду. У мене є впевненість у тому, що справа до суду піде. Отже... Нещодавно стало відомо про те, що зять Кучми — Пінчук, використовуючи всі свої засоби та можливості, по-перше, почав кампанію з дискредитації Миколи Івановича — фільм Кончаловського, по-друге, він у травні-червні цього року робив спроби здійснити розшифровку аудіозаписів Мельниченка. Тобто він підшукував людей, які перебувають в оточенні Миколи Івановича, які могли б допомогти йому в чомусь, схиляв їх до співпраці. Після того, як із використанням судової системи (нахабно, всупереч всім вимоги закону) реанімувалася кримінальна справа щодо Мельниченка, щодо адвокатів також почалося свавілля. Тобто ці особи, зацікавлені в тому, щоб Леонід Данилович уникнув відповідальності, аби не було судової ухвали щодо його дій, які він вчиняв, будучи на посаді Президента України. Це вони створили таку ситуацію, щоб Микола Іванович виїхав із країни. Я сподіваюся, що все це припиниться і Мельниченко зможе бути в суді та свідчити під час розгляду справи Кучми.
— Як ви оцінюєте позов адвоката Мирослави Гонгадзе — Валентини Теличенко про порушення справи щодо осіб, які фігурують у справі Леоніда Кучми саме зараз?
— Це більше її піар-акція, аніж прагнення досягти мети. Я не можу жодним чином коментувати слова Теличенко, бо її поведінка та позиція викликають у мене подив. Вона начебто як представник потерпілої сторони — Мирослави Гонгадзе, але знаючи її не один рік, знаючи її вчинки, у мене складається враження, що вона адвокат Кучми.
— Як ви гадаєте, чому судовий процес над Пукачем є закритим?
— Я не учасник цього процесу, тому як адвокат, коментувати цей процес — не можу. Але як громадянина Україна, мене обурює те, що там відбувається. Там немає нічого такого таємного і секретного, чого не повинні знати громадяни України. Злочин дуже резонансний, причому, здійснений вищими посадовими особами, як держави, так і структур МВС. Тому, ми — платники податків — повинні знати, чому за наші гроші нас вбивають? Аргументація — державна таємниця, не відповідає дійсності. Просто є нюанси, які влада, як колишня, так і нинішня, не хоче зробити надбанням громадськості. Адже правда про те, як працюють силові структури, може довести людей до шоку. Усе це робиться для того, щоб громадськість не мала доступу до правди.
Поки головний свідок рятує своє життя за кордоном, головний підозрюваний сидить у VIP-ложі під час відкриття НСК «Олімпійський», як і раніше, подорожує світом. На початку цього місяця Кучма злітав у Кейптаун (ПАР) на 62-й Міжнародний конгрес астронавтики. Це в той час, коли Юрій Луценко і Юлія Тимошенко, яких, на відміну від Кучми, не підозрюють у діях, що призвели до вбивства людини, перебувають за ѓратами.
Симптоматично змінилася й поведінка Володимира Литвина, нинішнього спікера Верховної Ради. Раніше, з появою справи щодо Кучми, він виглядав пригнічено, а у відповідь на заяву Мельниченка про причетність Литвина до вбивства Гонгадзе подав до суду про захист честі й гідності та відшкодування моральної шкоди. Тепер Литвин знову активізувався. Судовий процес він виграв, суд навіть зобов’язав Мельниченка вибачитися. Нині Володимир Литвин веде переговори про приєднання до Партії регіонів, ставить умови щодо присутності членів Кабінету Міністрів на засіданнях у парламенті, він перманентно присутній в ефірі тощо. Це також свідчить про успішність сценарію з «відбілення» замовників.
Тим часом знову з’явилася заява європейців. Представник ОБСЄ з питань свободи ЗМІ Дунья Міятовіч закликає українську владу забезпечити повну прозорість у судовому процесі за звинуваченням екс-генерала МВС Олексія Пукача у вбивстві Гонгадзе. «На жаль, процес, що поновився сьогодні, залишається закритим для ЗМІ. Це викликає занепокоєння щодо ступеня його прозорості. У листі українській владі 13 вересня я наголосила на важливості вільного висвітлення цієї «справи десятиліття». Усі обставини, пов’язані з жорстоким убивством Георгія Гонгадзе, має бути обнародувано, а причетність до нього офіційних осіб не повинна ховатися під приводом секретності. ...Безплідні зусилля останнього десятиліття з пошуку замовників цього вбивства вимагають від суду на цьому завершальному етапі максимальної відкритості, щоб його результатам можна було довіряти», — цитує сайт Організації з безпеки і співпраці в Європі слова Міятовіч.
Чому влада вирішила зробити закритий судовий процес над Пукачем? Із цим питанням ми звернулися до учасника процесу — потерпілого у справі, громадського діяча, журналіста Олексія ПОДОЛЬСЬКОГО:
— Насправді жодних секретів там немає. Можна було зробити лише кілька закритих засідань, коли в них брали б участь чинні працівники міліції або розглядалися б питання щодо оперативної діяльності. До того ж Пукач — досвідчена людина, він знає, що є таємницею, а що ні. Тому аргумент, мовляв, підсудний у будь-який момент може сказати таємну інформацію, — дурниця. Те, що говорить Пукач на процесі, не містить нічого скандального чи таємного. Чому вони все-таки не хочуть відкритого засідання? На мій погляд, тому що не хочуть судити систему. Це не пов’язано з особою Подольського чи обставинами смерті Гонгадзе. Ще з радянських часів влада незаконно використовувала співробітників міліції у власних інтересах. Міліція була головним інструментом у руках влади. Вона доручала їй скоювати злочини. На сленгу це називається «заказуха». Міліцію використовували й використовують у рейдерстві, тобто в економічних злочинах для залякування опонентів, ворогів тощо. Це і є сьогодні головною таємницею, яку вони не хочуть оприлюднювати. Вони не хочуть, щоб цей процес перетворився на суд над системою.
— У якій атмосфері проходить сам процес?
— Усе, що сьогодні відбувається в суді, це формальність. Тому що ставляться практично ті ж самі питання, які ставили слідчі Генпрокуратури під час розслідування справи. Пукач тримається. Ви знаєте, я б його порівняв із персонажем Іудушки Головльова з роману Салтикова-Щедріна, який дуже довго й нудно говорив одне й те ж саме своїм співрозмовникам, так що у всіх від цього дибки ставало волосся і мерзли ноги. На кожне запитання Пукач починає розповідати про агента ЦРУ, який начебто робив наклеп на тодішню владу. Гонгадзе він називає шпигуном, який передавав компромати іноземцям і називав владу Кучми бандитами. Як приклад він наводить те, що Гонгадзе зустрічався з прес-аташе американського посольства. І в цьому він вбачає кримінал. Але ж Гонгадзе не зустрічався з американцями для того, щоб передавати державні таємниці. Чому? Тому що він їх не знав. Пукач каже, що це його обурювало, і він у стані афекту задушив Гонгадзе. При цьому він навіть не замислюється над тим, коли каже, що наказ про вбивство він отримав від Кравченка. Пукач намагається нас переконати, що діяв як герой, просто трохи помилився і випадково задушив Гонгадзе. А те, що йому Кравченко дав наказ вбити Гонгадзе, а потім спалити тіло, він також називає випадковістю. Тобто в людини взагалі немає ніякої логіки. У мене виникає запитання — то хто бандит? Той, хто каже, що ця влада бандити, чи ті, хто давав наказ вбити Гонгадзе?
— До речі, Кучма також розповідає, що у всьому винні іноземні спецслужби.
— Пукач — це носій інформації не тільки про епізоди Гонгадзе і Подольського, він знає про десятки інших злочинів. Кожна його інформація може бути бомбою. Тому його і тримають у тюрмі СБУ в ізоляції. Але ці злочини не можуть бути таємницею, тому що люди мають знати правду. Пукач, на жаль, не розуміє, що після цього процесу він стає особливо небезпечним для певних кіл. Тому цілком ймовірно, що його може спіткати доля Кравченка. Зараз «прибрати» його вони не можуть, тому що до цієї справи прикута міжнародна увага. Єдиним захистом для Пукача може бути розповідь про все, що він знає. Тоді не буде сенсу його чіпати. Він повинен розповісти про всі інші вбивства системи на чолі з Кучмою. Чому він цього не робить? Мабуть, йому пообіцяли: якщо будеш гарно поводитися, то матимеш гарантію безпеки. Але ж такі обіцянки ніколи не виконуються. Він потрібен тільки для того, щоб зіграти роль «цапа-відбувайла» для міжнародної спільноти. Він її зіграє, а далі нікому не буде потрібний.
— Як ви вважаєте, чому був вимушений зникнути Мельниченко?
— Тому що система не вибачає зрадників. А для їхньої системи Мельниченко — зрадник. Вони йому цього не пробачать. Мельниченко це зрозумів, тому і був вимушений тікати. Кримінальна справа проти Мельниченка точно буде.
— Чи не означає зникнення Мельниченка зміни сценарію у всій цій історії?
— Скажу вам чесно, я великий скептик, що в нинішніх умовах справа проти Кучми дійде до суду. Тому що я давно і неодноразово казав, що поки не будуть названі речі своїми іменами — нічого не зміниться. Тільки розслідувавши справу Кравченка, а це було не самогубство, а вбивство, можна вийти на замовників вбивства Гонгадзе. Тож поки не завершиться розслідування справа Кравченка, ніхто не збирається притягати Кучму до відповідальності.
— Який вихід?
— Єдиний вихід — це розвиток громадянського суспільства.
Система, про яку каже пан Подольсьский, справді зародилася ще в радянські часи. Але відвертий кланово-олігархічний характер вона отримала в 90-х — під час першої каденції Леоніда Кучми. В результаті, до президентських виборів 1999 року країна підійшла не просто з кланово-олігархічною системою, а й із чіткими ознаками авторитарної моделі влади. Попри це, Україна вдруге обирає Кучму. Звичайно, не без допомоги політичних технологій з боку влади, коли виборцям запропонували штучне протистояння Кучми з комуністом Симоненком. Як результат, механізм вседозволеності набрав ще більших обертів, який, зокрема, призвів до трагедії із журналістом Гонгадзе (за словами Подольського, таких трагедій було десятки). Режим Кучми, як ми всі знаємо, логічно завершився помаранчевою революцією. Плодами якої скористалися не ті, що стояли на майдані, а ті, що стояли на сцені. Тому за часів президентства Ющенка (який, між іншим, 1999 року працював у штабі Кучми, про що дуже швидко забули) замовників убивства журналіста так і не було знайдено.
Зникнення Мельниченка свідчить, що ця система живе й досі. Причому не просто живе, а й процвітає. Ті ж самі прийоми: шантаж, підкуп, залякування... Але щось не спрацьовує. Про це свідчить нещодавня акція, присвячена одинадцятій річниці зникнення Гонгадзе, коли сотні молодих людей, які, можливо, ніколи особисто не знали Георгія, вийшли на вулиці, вимагаючи від влади знайти та покарати замовників.
«День» уже неодноразово підкреслював, що справа Кучми — це тест і для влади, і для опозиції, для журналістів і всього суспільства.
