У США армія контрактна вже понад 30 років. За цей час накопичено великий досвід її формування й комплектування. Не обійшлося без труднощів, особливо на перших етапах. Уже війна у В’єтнамі показала, що можливості призовної армії практично вичерпані. Надходження на озброєння складної бойової техніки суперечить системі підготовки військовослужбовців, які за термін служби не встигали її повною мірою освоїти. Уже на початку 70-х р. стало зрозуміло, що у військовій техніці назріває чергова науково-технічна революція, що потребуватиме принципово інших підходів до навчання й підготовки як рядового, так і офіцерського складу. Без переходу на контрактну армію, на думку військових теоретиків і армійських цивільних менеджерів, вирішити ці проблеми було неможливо.
2002 р. конгресмен Чарльз Ренгел у газеті The New York Times заявив, що в збройних силах США служать лише найбідніші громадяни Америки, а багатші вважають за краще оминути армію. Він навіть запропонував законопроект, що поновлює призов, але його не ухвалили. Висловлювання парламентарія мало великий резонанс не лише в США, а й у інших країнах. Виникла стійка думка, що армійська служба — доля бідних і невдах, тих, хто не зміг знайти собі застосування в цивільному житті, здебільшого представників національних меншин. Противники контрактної армії використали це для обгрунтування збереження призову й неприйнятності професійної армії. Цікаво, що військові фахівці ніколи так не висловлювалися, Пентагон продовжував набирати до армії контрактників і не відчував проблем із претендентами, які прагнули вступити до збройних сил. Аналогічне становище й у європейських країнах, що перейшли на контрактну армію. Хоча, наприклад, у Німеччині й Нідерландах діє призов при загальному скороченні терміну служби.
Дослідження неурядової організації Heritage Foundation (Спадщина) показали, що заява Чарльза Ренгела була поспішною й абсолютно необгрунтованою. Експерти з’ясували, що, наприклад, новобранці 1999 року мали більший освітній ценз, ніж середній американський громадянин, і дійшли висновку, що частка представників національних меншин Америки в армії не дуже велика. З’ясувалася цікава деталь, що кількість вихідців із сімей середнього достатку в збройних силах перевищує кількість військовослужбовців із найбідніших верств населення країни. Після подій вересня 2001 р. і початку глобальної війни із тероризмом у лавах військовослужбовців побільшало представників середнього класу, до якого належать американці з щорічним прибутком, що перевищує $40 тис.
2005 р. 98% військовослужбовців у США мали середню й вищу освіту, 78,5% були англосаксами, трохи більш як 11% — афроамериканцями, решта належала до інших національностей. Більша частина американських військовослужбовців — городяни. При цьому майже половина рядових — уродженці південних штатів. Експерти дійшли висновку, що знедолені американці вважають за краще не воювати. А за зброю беруться їхні заможніші білі співгромадяни. 2007 р. лише 1,4% новобранців не мали середньої освіти. Причому цей показник серед цивільного населення США віком від 18 до 24 років дорівнює 20,8%. А 95% офіцерів маюють, як мінімум, ступінь бакалавра. Пентагон вимагає від служб вербування контрактників, аби 90% з них закінчили середню школу. Але й ті, хто не отримав відповідного атестата, мають усі можливості для підвищення своєї освіти.
Причин такого явища досить багато, але головна, й не лише в США, а й у інших країнах, та, що відставних військових із задоволенням беруть на високооплачувані технічні й адміністративні посади до великих компаній. Цьому сприяє вельми продумана й добре функціонуюча система підготовки та перепідготовки вищого й середнього офіцерського складу. Служити в армії на початку не так вигідно матеріально, хоча на хліб з маслом вистачає. Але таких можливостей здобути висококласну освіту поза армією часто просто немає або це досить складно.
В американській армії вважається, що оптимальною системою професійної підготовки офіцера є чергування служби у військах із навчанням у спеціальних військових ВНЗ. Офіцери, які відслужили 10–15 років, йдуть на курси при командно-штабних коледжах (КШК) свого виду збройних сил для перепідготовки. Усього функціонують три КШК: сухопутних військ у м. Карлайл-Беррекс (штат Пенсильванія ); ВПС в м. Монтгомері (штат Алабама); ВМС у м. Ньюпорт (штат Род-Айленд). На цих курсах офіцери готуються для використання на командних посадах у ланці бригада-дивізія й відповідних ланках авіації й флоту. Термін навчання п’ять місяців. Після курсів триває обов’язкова служба на командно-штабних посадах у військах, в авіації та на кораблях.
Найбільш гідні кандидати на вищі офіцерські звання проходять підготовку в Університеті національної оборони (УНО) у Форт-Макнейр (штат Північна Кароліна). Призначення офіцера сухопутних військ або авіації на високі командно-штабні посади у військах або адміністративні — в апараті Пентагона можливе лише за наявності диплома про закінчення УНО. Цікаво, що в університеті проходять підготовку й цивільні фахівці. Тут навчалося багато вищих державних чиновників, сенаторів, дипломатів, керівників спецслужб.
УНО об’єднує чотири вищі військові коледжі, Інститут національних стратегічних досліджень і Центр вивчення глобальних проблем оборони, що підпорядковується безпосередньо Пентагону. У Центрі немає навчальних програм, він займається науковими розробками у сфері військової політики та стратегії.
У Національному військовому коледжі готують офіцерів і працівників федеральних адміністративних органів з питань національної безпеки та військової стратегії. Випускникам коледжу присвоюється ступінь магістра, а в окремих випадках — доктора наук.
Об’єднаний командно-штабний коледж спеціалізується на комплексному плануванні військових операцій, оптимізації сил і засобів для ведення бойових дій великими підрозділами військ і мобілізаційних заходів.
У військово-промисловому коледжі вивчаються питання планування й управління ресурсами, що визначають військову потужність держави в мирний і воєнний часи. Випускникам присвоюється ступінь магістра й доктора наук у сфері стратегії національних оборонних ресурсів.
Коледж управління інформаційними засобами готує військових і цивільних фахівців з управління найбільш передовими інформаційними технологіями й застосування державних інформаційних ресурсів для реалізації стратегії державної безпеки США.
Ще престижнішим є Військово-морський університет в Монтереї (штат Каліфорнія). Його офіційне найменування «Школа військово-морської ад’юнктури». Тут морський офіцер може стати і магістром, і доктором наук. «Школою» ВНЗ зветься традиційно: так його назвали 1909 р. Основні програми університету розраховані не лише на роботу його випускників у ролі командирів великих з’єднань ВМС і морської піхоти, а й керівниками важливих галузей військової науки. У цьому університеті вивчається те, чого немає в інших ВНЗ Америки.
При такій підготовці армійський або морський офіцер, коли виходить у відставку після 20–25 років служби, має всі шанси продовжити свою кар’єру в цивільних галузях. При тому, що він забезпечений вельми пристойною пенсією й іншими видами соціального забезпечення. От і виходить, що до американської армії та флоту йдуть не через відчай, а цілком свідомо – за знаннями, кваліфікацією й подальшою кар’єрою. Тому не дивно, що в ній служать досить заможні й освічені люди, яким можна довірити захист країни й дедалі складнішу бойову техніку.
