Які завдання потрібно буде вирішити уряду Віктора Ющенка, щоб відстояти інтереси України в нафтогазовій «війні», яка розпочалася з Росією?
Iгор КИРЮШИН, народний депутат:
— Ситуація, що склалася у взаємовідносинах України з Росією, насамперед пов'язана зі створенням Союзу Росії й Білорусі. Щоб це утворення набуло статусу наддержави, а прагнення до цього неважко простежити, треба зовсім небагато — приєднати до нього ще й Україну. З цим і пов'язані, за великим рахунком, проблеми, що виникли у нафтогазовому комплексі нашої країни. Сьогодні навіть не потрібно офіційного приєднання України до цього Союзу, оскільки російські компанії ведуть активну роботу з економічного проникнення, тобто захоплення стратегічно важливих об'єктів. Купівля таких об'єктів є нормальною справою у всіх демократичних країнах: у японців — заводи в Америці, у американців — в Японії. Однак у нашій ситуації це може закінчитися тим, що, залишаючись політично вільними, економічно ми можемо вже найближчим часом стати частиною Росії.
Звідси й випливають завдання уряду. 18 млрд. куб. метрів газу, що добуваються в країні, цілком достатньо, щоб утримувати соціальну сферу. Додатковий газ потрібний лише для виробничих цілей. От нехай самі заводи і займаються його купівлею, якщо вони спроможні платити. А якщо ні, то їм і не треба працювати. Таку ж політику необхідно виробити й щодо нафти. Російський капітал сьогодні чітко освоїв свій ринок, і його погляди звернені до нас, до наших нафтопереробних заводів, які переробляють здебільшого російську нафту плюс трохи нашої — 2,1 млн. тонн. Одеський НПЗ практично належить «Лукойлу», Кременчуцький працює як СП з «Татнефтью», Херсонський уже також став російським. Залишився Лисичанськ, Дрогобич, Надвірна. Коли й туди проникне російський капітал, проблема буде вирішена остаточно — нафта піде...
А от транзит нафти через Україну виявився для Росії невигідним. Тому що за рахунок його вартості ми ухитряємося будувати нафтопровід Одеса — Броди, що дозволяє транспортувати каспійську нафту до Європи. Якщо не помиляюся, залишилося побудувати 250 кілометрів. Це Росію не влаштовує. Якщо вона доб'є нас і у цьому плані, то про енергетичну незалежність нічого буде мріяти — ми стаємо повністю залежними.
Засуджувати за це Росію не випадає. Вона захищає інтереси свого капіталу. А наш новий уряд орієнтуватиметься переважно на Захід — для розв'язання проблем, пов'язаних із боргами міжнародним фінансовим організаціям. Це для нього — завдання № 1. Та Росія не хоче, щоб ми повністю орієнтувалися на Західну Європу. І вже сьогодні нас ставлять на місце.
Тому першим віце-прем'єром має бути людина, яку сприймає Росія і яка готова до діалогу з нею. Я не знаю, наскільки на цю роль підходить Анатолій Кінах та інші претенденти. Вибирати з їх числа повинен Президент. Я вважаю, що це має бути досить відома людина, що працювала в уряді чи очолювала якийсь державний орган. У неї повинна бути популярність і авторитет, як на Заході, так і в Росії, вона має розбиратися в структурі економіки, причому реальної, сьогоднішньої, а не тієї, яку ми ще тільки хочемо побудувати шляхом реформування. Кандидатур не дуже й багато, однак я б не хотів їх називати.
Нинішній Кабмін виглядає «білою вороною» на фоні нашого нового прем'єра. Реформаторський блок на чолі з Віктором Ющенком, Ігорем Мітюковим, Сергієм Тигипком працюватиме переважно на запобігання дефолту. І я не впевнений, що у найближчі три місяці йому вдасться далеко просунутися у реформах. Структура управління країною поки що залишається колишньою. Чинитимуть опір реформам чотири структури: апарат Кабміну (перейменований на секретаріат. — Ред. ), апарат міністерств, а також губернатори (вони теж повинні визнати прем'єра як силу, що дуже важливо, адже Валерію Пустовойтенку довелося цього домагатися не менше року) і райони, які живуть таким економічним життям, про яке у Києві і гадки не мають. Це буде глибоко ешелонована оборона. І прем'єру доведеться зарекомендувати себе не тільки людиною, яка спрямовує, але й такою, що може примусити працювати.
Тому завдання уряду розділяться на дві частини: перший віце-прем'єр здійснюватиме внутрішню політику, прем'єр її дещо коригуватиме, бо насамперед йому доведеться зайнятися зовнішньою політикою у межах можливого дефолту. Тому кадрові рішення, на які піде Президент, можуть бути дуже несподіваними. Щоправда, за інформацією, яка є у мене, можливі дві крайності: і логіка, і антилогіка. Та у будь-якому разі перший віце-прем'єр-міністр прямо підпорядковуватиметься Президентові, який навряд чи «відпустить» внутрішню політику, яку так складно реформувати. Цей процес, як хворобу, доведеться пережити. А от чи вистачить на це у нашої країни сил — це вже інше питання.
Записав Віталій КНЯЖАНСЬКИЙ, «День»
ДО РЕЧІ
Президент російського «Кредитімпексбанку» Дмитро Катая в інтерв'ю УНІАН заявив, що «причиною обвального зниження товарообігу між Росією та Україною і негативного впливу на співпрацю ділових кіл наших країн є не стільки загальна економічна криза й ідеологізація відносин між Москвою і Києвом, скільки відсутність волі у політиків, які відповідають за ці процеси». Він вважає, що затвердження Віктора Ющенка на посту прем'єр-міністра України стане позитивним чинником розвитку фінансово- економічної російсько-української співпраці. Дмитро Катая переконаний, що при новому главі українського Кабміну стратегія ділової співпраці, визначена «Договором про дружбу, співробітництво і партнерство між Росією та Україною», буде наповнена конкретним змістом».
