Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

ЗАПИТАННЯ «ДНЯ»

Чи пов’язана криміналізація суспільства із доступністю в ньому продукції, що культивує насильство?
30 грудня, 1998 - 00:00

— Відверто кажучи, я не вірю, що нині існує прямий зв’язок між спостереженням сцен насильства на екранах і рівнем злочинності в суспільстві. Гадаю, механізми криміналізації українського життя значно складніші і жорстокіші. Втім, саме звернення до цієї проблеми видається мені дуже слушним. Цього року західна преса жваво обговорювала жахливий випадок, що стався у Швеції: двоє хлопчаків п’яти і семи років убили свого чотирирічного товариша, який не давав їм велосипед. Можливо, ця трагедія спричинена, зокрема, й впливом кінонасильства. Сучасна дитина (й Україна — не виняток), трапляється, сім-вісім годин на день проводить біля телевізора, постійно бачачи криваві бійки. Безперечно, це руйнує психіку. Причому не так споглядання самих боїв та сутичок, як те, що герой пересічного бойовика виходить з них фактично неушкодженим. Його б’ють так сильно, що врятувати цього героя може хіба що реанімація, а він натомість бадьорий та впевнений продовжує свої «подвиги». Це формує абсолютно спотворену модель сприймання насильства, коли дитина звикає не просто ставитися до побитого людського м’яса як норми, а й психологічно впевнюється, що це «м’ясо» ніколи не відчуває жодного болю. Звісно, це об’єктивно дегуманізує особистість. Тому щиро кажучи про те, що криміналізація України аж ніяк не пов’язана сьогодні із експансією голлівудської продукції певного штибу, а має значно глибші й системніші причини, я водночас із жахом думаю, що за кілька років, коли підросте покоління, чия психіка щодня підгодовується тележорстокістю, ми справді матимемо серйозні суспільні проблеми. Напевно, й кримінальні.

№251 30.12.98 «День»

При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»

— Відверто кажучи, я не вірю, що нині існує прямий зв’язок між спостереженням сцен насильства на екранах і рівнем злочинності в суспільстві. Гадаю, механізми криміналізації українського життя значно складніші і жорстокіші. Втім, саме звернення до цієї проблеми видається мені дуже слушним. Цього року західна преса жваво обговорювала жахливий випадок, що стався у Швеції: двоє хлопчаків п’яти і семи років убили свого чотирирічного товариша, який не давав їм велосипед. Можливо, ця трагедія спричинена, зокрема, й впливом кінонасильства. Сучасна дитина (й Україна — не виняток), трапляється, сім-вісім годин на день проводить біля телевізора, постійно бачачи криваві бійки. Безперечно, це руйнує психіку. Причому не так споглядання самих боїв та сутичок, як те, що герой пересічного бойовика виходить з них фактично неушкодженим. Його б’ють так сильно, що врятувати цього героя може хіба що реанімація, а він натомість бадьорий та впевнений продовжує свої «подвиги». Це формує абсолютно спотворену модель сприймання насильства, коли дитина звикає не просто ставитися до побитого людського м’яса як норми, а й психологічно впевнюється, що це «м’ясо» ніколи не відчуває жодного болю. Звісно, це об’єктивно дегуманізує особистість. Тому щиро кажучи про те, що криміналізація України аж ніяк не пов’язана сьогодні із експансією голлівудської продукції певного штибу, а має значно глибші й системніші причини, я водночас із жахом думаю, що за кілька років, коли підросте покоління, чия психіка щодня підгодовується тележорстокістю, ми справді матимемо серйозні суспільні проблеми. Напевно, й кримінальні.

№251 30.12.98 «День»

При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»

Газета: