Хочеш ти того чи ні, любиш Україну чи прагнеш жити в іншій державі, вона змінюється. Ці зміни по-своєму зауважують представники різних поколінь, професій. Але для «Дня» особливо важливими є думки людей, діяльність яких реально формує обличчя України сучасної.
Ерік ФРАНКЕ, генеральний директор компанії мобільного зв’язку UMC:
— Не кожен відважиться приїхати працювати в Україну. Але я вже тут три роки і призвичаївся, мені тут навіть подобається. I тепер, коли говорю про дiм, маю на увазi своє помешкання у Києвi. В Україні дуже приємнi, щирi, емоцiйнi люди i дуже красивi жiнки. Подобається, що, незважаючи ні на що, українки мають гарний вигляд. I, незважаючи на новi реалії, жiнки не стають жорсткими, схожими на чоловіків у поведiнцi, ставленнi, цiнностях. Ви нiколи ось так посеред вулицi не познайомитеся з голландкою і не станете з нею говорити.
З року в рік я бачу позитивні зрушення. Найперше — в психології людей, яка раніше була споживацькою. Перед Україною я шість років працював у Росії. І там, і тут зіткнувся з так званим «радянським стилем керівництва»: працівники були позбавлені власної думки, а значить — творчого підходу, механічно виконували завдання дирекції. Я ж прихильних професійних відносин на рівних. Зауважую, що стосунки керівник-підлеглий змінилися, і не тільки в UMC.
За останні роки в Україні з’явилися величезнi супермаркети з широким вибором продукцiї. Вiдкрилося багато нових крамниць та бутикiв з одягом та взуттям вiдомих свiтових брендiв.
Побувавши у наших регiональних вiддiленнях, побачив, що життя в рiзних українських мiстах вiдрiзняється вiд столичного. Пройдiть центральними київськими вулицями: зранку люди метушаться, в обiд вони виходять перекусити в кафе, а вихiдного дня прогулюються парами, пiдлiтки роз’їжджають на роликах, дiти тiшаться повiтряними кульками... І все це типово для європейських мегаполісів. В iнших українських мiстах можливостi скромнiшi i нижчий рiвень сервiсу загалом. Також у Захiднiй Європi вiдчутно кращий стан дорiг.
Торiк зрозумiв, що менi подобається українська музика — вона самобутня. І моя численна колекцiя музичних дискiв поповнилася платiвками «Океану Ельзи» і «ВВ». Загалом життя в Українi робить з мене нетипового голландця. І коли приїжджаю в Голландію, кілька перших днів дивлюся на все очима українця.
Юрiй ЛОГУШ, генеральний директор компанiї Кraft Foods в Українi та Молдовi:
— Від 1992 року я переїхав з США жити і працювати в Україну. За ці роки відбулися зміни як на краще, так i на гірше. На початку 90-х я залучив чимало інвестицій в Україну, привів на вітчизняний ринок відомі міжнародні компанії — виробника торгових марок пива «Suninterbrew», бухгалтерсько-аудиторську фірму «KPMG», тютюнову компанію «RG Reynolds Tobacco» та інших.
У державі нині задіяно і працює понад 6 мільярдів доларів іноземних інвестиційних коштів. Очевидно, що ця цифра могла би бути більшою у десять разів, якби не пресловута «українська міжнародна багатовекторна політика». Це викликає іронічну недовіру в іноземних інвесторів. І коли постає питання вкладати гроші в Україну чи наших сусідів — Польщу, Чехію, Словаччину, вибирають котрусь із сусідніх держав, беручи до уваги їхню визначену міжнародну політику і стабільно сформоване бачення національної ідеї в її реальному повсякденному втіленні в культурі, політиці, промисловості.
Мої знайомі бізнесмени та комерційні аташе посольств, побувавши у Києві та інших містах, питають, мовляв, то, власне, Україна чи Росія — мова російська, культуру представляють російські співаки, актори, письменники, видання...
Нещодавно я став свідком випадку, коли іноземець попросив свою дівчину-перекладача пояснити ще раз, чим Україна відрізняється від Росії? Зауважте — ще раз.
У школах, в університетах діти вивчають українську мову. Але поза навчальними закладами вони її не почують ні по радіо, ні по телебаченню, не прочитають українських книжок чи журналів... Українські FM-радіостанції не транслюють пісень українських співаків, гуртів, бо це — «не формат».
У багатьох випадках можна часто-густо дорікати конкретним особам, керівникам, лідерам, але очевидним є відсутність патріотичного виховання. Чи не тому, наприклад, Ірина Білик почала співати російською? Зрозуміло, я радію, що у нас є «ВВ», «Океан Ельзи», Ані Лорак, Марія Бурмака, Дмитро та Назарій Яремчуки...Але це крихти у величезному культурному просторі, заполоненому усім російським.
Безумовно, зміни є і на краще. Зросла заробітна платня, щоправда, переважно у великих містах, а значить, і зросла купівельна спроможність українців. Зростає обсяг виробництва. Так, зміни на краще відбуваються, але чи не занадто поволі? А могли би відбуватися значно швидше, якби здійснювався повністю фантастичний інвестиційний потенціал нашої економіки. Потрібно активно розвивати, залучати вітчизняні та іноземні інвестиції. Для цього Україні треба стати повноціннішою та виразнішою державою.
Ольга БОГОМОЛЕЦЬ, доктор медичних наук, координатор Європейської асоцiацiї лазерної дерматологiї у Схiднiй Європi, головний лiкар клiнiки лазерної медицини:
— Мені здається, що раніше усмішок перехожих було менше, а тепер — значно більше. Ми навчилися радіти, гарно одягатися, планувати бюджет, обачно довіряти рекламі, страхувати майно і життя.
В Україні помітна різниця між рівнем життя у великих містах, містечках і селах. У мегаполісах зросла фінансова спроможність українців. Щоправда, вона ще не змінилася настільки, щоб людина могла себе почувати комфортно, забезпечуючи зі своєї зарплатні собі і родині медичні послуги, харчування, культурний розвиток, відпочинок, навчання дітей.
Зросла межа і між рівнем життя та медичним забезпеченням. Поява численних клінік естетичної «медицини», орієнтованих на специфічний соціальний прошарок, контрастує з мінімальними можливостями та спроможностями сільського населення у поліпшенні власного здоров’я. Я часто буваю на виставках медичного обладнання, де інколи пропонуються зразки ідейно застарілого обладнання іноземних фірм- виробників або невдалі спроби вітчизняного копіювання. Трапляються випадки, коли закордонні виробники пропонують на клінічне випробуваня препарати, які ще не дозволені для використання у країні-виробниковi, і наслідки їхньої дії та побічних ефектів до кінця не з’ясовані.
Якщо говорити про рівень професійної медичної освіти, то зараз у Європі та США він вищий. Раніше наші медичні фахівці високо цінилися. Тепер, коли навчання платне, не всі стають лікарями за покликанням. Коли оголошуємо конкурс на посаду медсестри у клініку, проходить відбір iз понад 300 осіб. І ми щасливі, як знаходимо одну, яка нас задовольняє: має добру професійну освіту, високий загальнокультурний рівень, вміє поводитися, розмовляти, буде відданим працівником і є порядною людиною, також готова постійно вчитися. Ми би розгорнули достатню для задоволення потреб сьогодення мережу клінік, але бракує лікарів відповідної кваліфікації та сумлінного ставлення до праці.
Зараз українці живуть у гострий, цікавий час морального формування (сподіваюсь, дозрівання) держави.
Загалом у країні, особливо у Києві, відбувається блискучий будівельний бум. Але впадає в око нехтування власною історією і архітектурною цілісністю столиці. Триває формування та виховання свідомого почуття гідності за власну державу при відсутності поваги до політичних лідерів. Продовжується маніпуляція масовою свідомістю без прогнозування її наслідків. Найгірше, що може відбуватися в державі, — це коли люди нищать своє коріння. Якщо вирує вітер, зриваючи листя, то воно потім виросте, якщо дерево має міцне глибоке коріння.
