Днями Президент України підписав указ «Про серйозні недоліки у здійсненні заходів щодо захисту моральності та утвердження здорового способу життя в суспільстві». У ньому Леонід Кучма відзначає, що «до цього часу не вжито заходів щодо поліпшення моральності та зміцнення етичних засад у суспільстві, а відповідні центральні та місцеві органи виконавчої влади не виконують вимог відповідного Указу Президента України». Йдеться про Указ від 15 березня 2002 року № 258 «Про невідкладні додаткові заходи щодо зміцнення моральності у суспільстві та утвердження здорового способу життя». Першим пунктом постанови усіх керівників органів виконавчої влади попереджено про персональну відповідальність за «зволікання здійснення цих заходів». Документ обумовлює запровадження контролю за недопущенням пропаганди в ЗМІ та під час масових акцій насильства, жорстокості та бездуховності, розповсюдження порнографії та іншої інформації, що підриває суспільну мораль. Кабміну доручено у двомісячний строк утворити територіальні відділення Національної експертної комісії з питань захисту моральності та утвердження здорового способу життя в інформаційному просторі України та фінансово забезпечити їхню роботу. «День» запитав своїх експертів:
Михайло РЄЗНИКОВИЧ , генеральний директор, художній керівник Національного академічного театру російської драми ім. Лесі Українки:
— Треба захищати не суспільну мораль, а кожну людину, яка дивиться телевізор. Щоб на неї не було скинуто «ніагарський водоспад» паскудства, попси, естради третього гатунку, тобто псевдомасової культури, яка сьогодні цілком заполонила наш медіа-простір. На ній зростають цілі покоління, і ми вже бачимо це, дивлячись той же телевізор. Покоління, яке не має поняття про Лесю Українку, Івана Франка, Антона Чехова, Федора Достоєвського, Людвіга ван Бетховена. За прикладами далеко ходити не треба: широко розрекламований ЗМІ московський мюзикл «Нотр Дам де Парі» весь побудовано на трьох акордах. І цей «твір» подається як одна з кращих сучасних музичних вистав! Я був нещодавно абсолютно приголомшений, коли в одній комерційній телегрі запитали молодих людей: «До кого звертається Гаєв з чеховського «Вишневого саду»: «Дорогой, многоуважаемый...», запропонувавши чотири варіанти відповіді «дом, сад и т. д.». 65% глядачів студії сказали «сад», а не «шкаф»... Указ Президента — правильний. Але мені здається, не менш важливим є те, хто i як буде втілювати його в життя.
Юрій ІЛЛЄНКО , кінорежисер:
— Мораль не потрібно захищати. Її потрібно створювати і викохувати — це зброя захисту, а не нападу. Протягом свого життя я бачив багато різних способів запровадження цензури. Хоч сьогодні наполегливо стверджують, що вона у нас не існує, насправді, все це не так. Просто вона стала більш витонченою. Вона змінила свої звичні форми і набула іншого вигляду. Цензура, придушення свободи, обмеження інформації і правди дуже яскраво присутні в нашому суспільстві. Будь-які худради, комісії, експертні ради однаково трансформуються в одну функцію цензора. Так було у нас завжди.
Якось давно я перебував у США. Зі знайомим професором зайшли до магазину, де продавали відео. Я був здивований величезним обсягом продукції. На другому поверсі була ще одна кімната, до якої можна було увійти тільки з дозволу охорони. Я з’ясував, що там продається різноманітне порно. Я був приголомшений і спитав свого гіда: «Чому порнографію продають у магазині цілком вільно?». Він відповів: «Не зовсім вільно — охоронник не пустить сюди підлітків і дітей. Я проти заборон, тому що це посягання на свободу мого вибору. Я — людина моральна, етична. У мене така сама сім’я. Зроблю все, щоб мої діти ніколи не вдавалися до послуг цієї кімнати». У Америці по телевізору на жодному каналі ви не побачите порнографії. Її показують у спеціальних відеосалонах. Але є досить багато доступних місць, де ви можете грузнути в розпусті тощо. Але щоб по телевізору порно дивилися підлітки — виключено. З цього погляду регуляція суспільного поширення є скрізь. В Америці всі фільми отримують певну рецензію доступу. Там є категорії: «до 16 років», «з батьками», «до 21 року» тощо.
Специфіка українського законодавства настільки маразматична, що її практично не можна коментувати. Та кількість законів, яку прийняла наша Верховна Рада, просто не піддається обліку. Цих законів вистачить на країну середнього європейського розміру на кілька тисячоліть. На жаль, жоден із законів не працює повноцінно. По-перше, всі закони, що виходять із Верховної Ради, — травмовані. Приклад — податкове законодавство. У багатьох постановах явно вводяться різночитання для того, щоб чиновник податкової інспекції вручну міг маніпулювати цим законом так, як йому вигідно. У нас не закони, а інструменти для збагачення однієї частини суспільства за рахунок іншої.
