У понеділок стартував Рік Російської Федерації в Україні. До нашої столиці прибула велика делегація не тільки вищих посадових осіб сусідньої держави на чолі з Президентом РФ Володимиром Путіним, а й чималий десант діячів мистецтва. Міністри культури Михайло Швидкой і Юрій Богуцький підписали Програму співробітництва між Росією і Україною на 2003—2007 роки, а також Протокол про проведення Фестивалю російського мистецтва.
Чи знаємо ми сучасну Росiю? Що або хто для вас є символом сучасної російської культури? — з таким запитанням кореспонденти «Дня» звернулися до експертів.
Вадим СКУРАТІВСЬКИЙ , мистецтвознавець:
— Сучасна російська культура для мене означає дуже мало. Але в цієї культури є тил, ретроспектива. Російська культура, умовно кажучи, — це культура російсько-імператорського періоду: приблизно з середини XVIII століття до початку ХХ. Для мене — це одна з найсильніших культур всіх часів і народів. І сучасна російська культура мене цікавить остільки, оскільки вона може резонувати з тією культурою. Особливого резонансу я, на превеликий жаль, не помічаю.
Олексій КУЖЕЛЬНИЙ , режисер, художній керівник театру «Сузір’я»:
— Символи і символічність для мене полягають у тому, що сучасна російська культура має дуже бойовий і наступальний характер. У Росії розуміють, яку роль призначено мистецтву. У них культура йде першим ешелоном у презентації країни у всьому світі. Це те, чого мені дуже хотілося навчитися у своїй роботі, і те, чого дуже бракує нам в українській культурі.
Володимир СІРЕНКО , художній керівник Національного симфонічного оркестру України:
— У музиці для мене гігантською фігурою був вже, на жаль, покійний великий диригент ХХ сторіччя Євген Федорович Свєтланов, що залишив у спадщину прекрасні записи, зокрема, унікальну «Антологію російської симфонічної музики в грамзаписі».
На жаль, сьогоднішні реалії такі, що в нас фактично розірвано культурні зв’язки між країнами. Ми щось там довідуємося, що ж відбувається в сусідів, а вони про нас знають ще менше. Немає гастрольної діяльності серйозних колективів, а відбуваються лише масові набіги представників їхнього естрадного цеху і театральний репризний час драматичних акторів. Маскульт править бал. Тому антисимволом сучасної російської культури я вважаю Бориса Моїсеєва.
Андрій ЄРМОЛАЄВ , директор Центру соціальних досліджень «Софія»:
— На мою думку, символом сучасної російської культури є Віктор Пелевін. Це суміш геополітики з новим російським езотеризмом.
Євген ГОЛОВАХА , головний науковий співробітник Інституту соціології НАН України:
— Основною характеристикою російської культури завжди вважалася якась амбівалентність, діалектичність.
Якщо говорити про позитивні символи сучасної російської культури, то це, насамперед, пов’язано з російською музикою.Такі імена, як Ростропович і Співаков, значною мірою символізують сьогоднішню російську культуру. Є там справдi блискучі виконавці, як, наприклад, Алла Пугачова, яка вже багато років уособлює російську естраду. До речі, для нас російська естрада досі є домінантною, про що красномовно свідчать новорічні концерти та «вогники».
На жаль, гірша ситуація з російською літературою. Ті кумири, які в сьогоднішній російській літературі в усіх на слуху, не можуть бути для мене такого роду символами. Більше того, найпопулярніших нинішніх літераторів Росії я б зарахував, швидше, до числа негативних культурних символів. Проте є ще люди, які все-таки виконують інтегративну функцію для об’єднання інтелектуалів, духовно розвинених людей. Серед правозахисників — це Ковальов. Прикро, що таку функцію не зміг свого часу виконати Солженіцин, і це пов’язано з деякими його соціальними помилками. Тобто ця подвійність, яка виявляється і в матерній цинічній російській літературі, і в пресі, найбільш характерна для сучасної російської культури. Хоча зараз про Ковальова і Сахарова в Росії із охоче забувають.
Стосовно негативних символів, які втілюють все найгірше, то в російській культурі є всебічно розвинений Володимир Жириновський. Він зіграв ще по-справжньому до кінця не оцінену роль у моральному занепаді сучасного російського суспільства. Фактично він повернув російську демократію, що зароджувалася, зі шляху нормального природного розвитку на шлях кентавра з демократичною головою і шовіністичними копитами. Ось цей кентавр досі крокує Росією. Потім він став ще й діячем культури — ось що жахливо. Він ніби показав, що можна в будь-якій сфері бути зухвалим і при цьому найбільш запитаним. І це не тільки російський феномен.
