— Чи з’явився шанс в української кiнематографiї?
Сергій МАСЛОБОЙЩИКОВ, режисер:
— Стало на шанс більше. Але я думаю, що держава не здатна вирішити проблем кіноіндустрії. Адже нинішня кіноіндустрія повинна розвиватися самостійно, а держава може підтримувати окремі культурні проекти. Але вона не може забезпечити потоку нового кіновиробництва і зрушити з мертвої точки сам процес розвитку кіноіндустрії. У всьому світі вже давно устоялася продюсерська система кіновиробництва — цілий комплекс економічної діяльності. І як тільки українська кіноіндустрія почне розвиватися самостійно як особлива економічна діяльність, — будуть зрушення. Ганна ЧМІЛЬ, заступник держсекретаря Міністерства культури і мистецтв України:
— Я маю велику надію, що цей шанс з’явиться. Адже загальнодержавна програма передбачає врегулювання цілої низки проектів і законів, пов’язаних із стимулюванням розвитку національного кіновиробництва, переоснащенням кінотеатрів. Вона передбачає також вкладання частини державних коштів у переоснащення матеріально-технічної бази кіновиробництва. Сьогодні глядач сам визначає рентабельність галузі. Середньостатистичний мешканець відвідує кінотеатри 0,2 разу на рік. Тобто говорити про рентабельність кінопоказу поки що не випадає. Крім того, сьогоднішній глядач перебірливий. Він хоче подивитися фільм в належних для цього умовах. І в Україні вже почався процес переоснащення кінотеатрів. Ці кінотеатри (більше нiж 60) засвідчили рентабельність свого існування тільки за рахунок кінопоказів. Наприклад, в середньому по Києву в переоснащених кінотеатрах наповнюваність залів сягає більше як 80 відсотків. Ясно, що це є однією з форм рентабельного існування кінопоказу. Але як зробити так, щоб український фільм став доступним в тому ж селі, де фактично вся соціально-культурна інфраструктура звернена і, за останніми статистичними даними, практично третина сільських клубів не функціонують? Тому ця програма передбачає перехід на нові технології показу з допомогою відеопроекторів. Ці відеопроектори дозволять показувати українські фільми на відеокасетах і таким чином розширити доступ до них. Також передбачено розширення контактiв між телебаченням і кінематографом, присутності українського фільму в українському інформаційному просторі. На мій погляд, в цій програмі одним із основоположних законопроектів, який буде розглядатися на наступній сесії, є законопроект про збір на підтримку національного кіно. Цей закон допоможе вирішити одну з кардинальних проблем — проблему «малокартиння». Для того щоб глядач відчував присутність вітчизняного фільму на українському екрані, треба виробляти принаймні близько 50 художніх телевізійних фільмів щорічно і майже 500 документальних, науково- просвітницьких, анімаційних фільмів. Тоді можна буде говорити про повноцінне відчуття глядачем присутності цього фільму в інформпросторі. Я маю надію, що нам вдасться за допомогою цієї програми реалізувати і вирішити глобальні проблеми українського кінематографа.
Іван МАЩЕНКО, незалежний експерт з питань телебачення та радіомовлення:
— Тривалий час цей закон блокувався, і все залежить від того, як спрацюють телевізійники. Бо вони ж мають величезну силу впливу, зокрема й на Президента! (Приклад — блокування прийнятої Верховною Радою норми про заборону переривання фільмів рекламою, навіть так званою іміджевою.) В цьому законі також «проходяться» по телеканалах. 30 відсотків часу, який відводиться на кінопоказ в кінотеатрах і на телебаченні, мають бути відведені на показ українських фільмів. Ясно, що це зараз нереально, бо немає такої кількості фільмів. З другого боку, за використання цього національного екранного часу, про що йдеться в законі про кінематографію, кінотеатри і телекомпанії повинні будуть сплачувати збір у спеціальний фонд. Ще років сім тому, коли витав цей проект, за моїми підрахунками, вартість податку з телебачення складала приблизно 150 млн. гривень. З кінотеатрів — копійки. І якщо телекомпанії в це вчитаються, почнеться буря, бо це ж колосальні гроші.
