Євген ГОЛОВАХА, головний науковий співробітник Інституту соціології НАН:
— Я думаю, що це прямий наслідок та показник того рівня політичної культури, який наші політичні чиновники принесли з радянського часу до нашого. Подібна їх реакція свідчить, насамперед, про ту непереборно велику відстань, яку повинні пройти представники нашого політичного істеблішменту, щоб досягти мінімального цивілізаційного рівня. Адже з самого початку було відомо, що це не випадковість. Проведення таких навчань, до яких Україна технічно або організаційно була не готовою, — просто недопустиме. Я вважаю, що єдиною надією нашого суспільства у цій ситуації повинні стати не політики й чиновники, а громадськість та, насамперед, засоби масової інформації. Саме громадськість не повинна залишати подібні інциденти безкарними — не можна дозволяти політичним діячам ухилятися від відповідальності, не можна допускати формулювань типу «трагічна випадковість». Це очевидно, що українські політики і чиновники не готові до суду над самими собою, але вони не повинні уникнути суду громадськості.
Юрій ПРИВАЛОВ, директор Центру соціальних експертиз та прогнозів:
— Мені здається, що це пояснюється напруженою психологічною ситуацією, що склалася в країні, пов’язаною з подіями, які відбуваються у світі. Дуже велика кількість виниклих одночасно проблем: події у Сполучених Штатах, в Афганістані, — все це затуляє певною мірою інші випадки. Політики та чиновники також люди, і те, що вони номенклатурні працівники, не означає, що вони здатні швидше за інших перемикатися з одних проблем на інші. Трагедія з літаком сталася ж по суті не так давно, тому реакції, як такої, ще не видно. А щодо фінансових проблем, які могли б викликати ажіотаж, то вони швидше за все були сприйняті як належне.
Микола ШУЛЬГА, доктор соціологічних наук, заст. директора Інституту соціології:
— Я вважаю, що насправді все пояснюється таким соціально-психологічним феноменом, як звикання. Ми ще не до кінця усвідомили всю небезпеку звикання, яке призводить до певного типу поведінки. Люди звикають до свого приниженого соціального становища та поводяться відповідно. У цій ситуації зіграло свою роль наше звикання до повсякденної жорстокості. Політики і чиновники не є винятком: вони так само щодня бачать по телевізору масові вбивства, епідемії, війни — і як наслідок звикання — трагедія, що відбулася, була сприйнята як «щоденна вечірня казка» — чергова порція жорстокості, яку вони отримали цього разу. Не були шоковані не тільки політики, ніхто не був шокований.
Олена ДОНЧЕНКО, доктор соціологічних наук:
— Те, що жодної тривожної реакції чиновників та політиків не з’явилося, потрібно вважати аксіомою — інакше й бути не могло. Це питання глибокої моральності. Найбільшою складністю є визнання своєї помилки, і люди малодушні на це не здатні. Наша влада позбавлена етичних основ, які прищеплюються за довгі роки життя, заснованого на демократичних принципах. Політики і чиновники є носіями таких негативних універсалій як екстернальність — постійний пошук ворога з метою перенести на нього відповідальність за те, що трапилося. Панує принцип: «хто був ніким, той стане всім», згідно з яким формується влада маргіналів. На сьогоднішній момент не можна говорити ні про професіоналізм по відношенню до деяких представників політичної еліти, ні про здатність вести політику демократичного співіснування держав. Все, що сталося 4 жовтня і пізніше, просто ілюстративний приклад діяльності деяких українських чиновників.
