Напевно, це дивне і доволі неприємне відчуття — жити поблизу катастрофи. Теплі літні дні, які змінили затяжну сльоту та зливи початку липня, вселяли оптимізм. Відпустка, хоча б в частині метеорологічних показників, буде вдалою. На подвір’ї у своїх забавах діти, не дає спокою вірний пес Макс. Думки, як для нормального українського професора — щось зробити на подвір’ї, заманливо кличе майбутнім врожаєм город, та й затишне озерце в сусідньому селі манить прохолодною і чистою водою. Звуковим фоном цьому гамору та роздумам є «колгоспник» — проводове радіо, цей винахід радянської пропагандистської системи. Все чинно і спокійно.
І раптом цей розмірений темп та настрій перериває явно не професійний, але щиро знервований, а від того — настрожуючий голос диктора: «Увага! Увага! Говорить районний штаб Цивільної оборони». Спершу подумалось — «навчання йдуть». Але ж ні — повідомлення повторюються, та й такі жахливі мовні помилки, яких допускався диктор, ніколи б не звучали в заздалегідь приготовленому повідомленні у разі справжніх навчань. «На залізничному перегоні Красне — Ожидів сталася аварія. З рейок зійшло шість цистерн з фосфором. Один цистерн (!) загорівся. Населенню рекомендується...»
За дивним збігом обставин проживаю саме в Радехівському районі, якого торкнувся білий хвіст ожидівської трагедії. Повідомлення прозвучало ввечері, а весь наступний день був уже незмінно запланований — поїздка на Волинь; не львівська за якістю, але теж в ямках дорога, уважні та не дуже лікарі, втомлені пацієнти, такі собі справи неприємні. Нестерпна спека, виснажливі черги, людська біда, яка переплітається з бідністю людей та медицини. Але скрізь запитання, як у часи Чорнобиля: «Що там сталось на Львівщині?». Людям небайдужа чужа біда. Зрештою, ця біда легко могла стати не чужою й для волинян — надто близькі ми сусіди, а фосфор возили — як колись бавовник: багато і безпечно.
Чи навчились ми чогось після Чорнобиля? Відповідей декілька. В чомусь навчились. Влада більш відверта, щиро прагне відгородити людей від біди, прагне поінформувати, застерегти. Але чи володіє ситуацією? Чи може протидіяти? Чи вміє працювати з населенням?
Перше, що впадає в очі, — різноманітність та суперечливість інформації. То цистерн три, потім шість, далі одинадцять, яких насправді було шістнадцять, а скільки всього в составі? Ви вжахнетеся правдивої відповіді. Цілий «ешелон смерті» рухався найбільш населеними регіонами України, і лише поблизу Красного «рушниця вистрелила». А що, якби ближче до Львова? Повна суперечливість повідомлень. Скільки постраждалих? Так, двоє, але в легкому стані, а вже пізніше — четверо, але поза загрозою, та чомусь в реанімації. Одне повідомлення суперечить іншому. Було нормально, якби хтось сказав: «За уточненими даними...». Ні, з плеча — моя інформація найповніша. Жодної загрози немає, все спокійно. Але хто хоча трохи вчив хімію чи мав приємність поносити в армії протигаз, мимоволі згадував ортофосфорну кислоту або, що жахливіше, — фосген. Чомусь коментарі в ЗМІ лише від чільників влади, а вершиною поінформованості «зірковий» міністр М. Рудьковський з його коронним номером — «хлопком», який «хтось» чув.
Друга очевидність — засоби масової інформації значно гірше, ніж влада, освоїли уроки Чорнобиля. Суцільний офіціоз, повтор ідентичної та, на жаль, неактуальної інформації, коментарі від одних і тих самих осіб.
Суцільне заспокоєння населення — все в нормі, все під контролем, немає жодної небезпеки. Здається, так треба почути голоси різних експертів, показати людям звичайну карту, вмістити перелік простих, але зрозумілих порад. Адже «книжні» поради часто треба перекласти на звичайну мову. Звичайній людині навіть важко уявити собі, що вони рекомендують. Наприклад: «утримувати худобу в щільно зачинених приміщеннях». Як це виконати, коли на дворі температура сягає понад 33 о С? За такої спеки худоба в селянському хліві стане вареною ковбасою. Що таке 2% розчин харчової соди? Як його має бабця приготувати?
На щастя, маємо з чим порівняти. Польське місцеве телебачення з Любліна одразу дало офіційне інформаційне повідомлення, яке прокоментували як представник воєводи, так і незалежні експерти: хімік та еколог. Навели приклади з історії. Показали можливі наслідки. Подали прості рекомендації та телефон «гарячої лінії». Були коментарі та повідомлення з усієї траси руху «фосфорного поїзду» — від Казахстану, з Росії, з кордону та польської фірми замовника.
Третє, що впадає в око, — це вже закид у свій «власний город». Колись знайомий хірург із золотими руками Роман Стеник сказав пророчі слова, знаючи, що я викладач ВНЗ, — справжнє задоволення від своєї праці ви тримаєте, коли ваші випускники- трієчники, заочники-підпільники та інші бездарності почнуть працювати й обіймати посади, належні сумлінним фахівцям. Ось тоді вони, мовляв, вас полікують, авто поремонтують і багато ще чого «насолять». Тепер чітко бачимо обриси початку «епохи трієчників»: пожежники без захисту, недолугі коментарі, непрофесійний підхід, компанійщина. Дехто з бездарних та не фортунних керівників і тут побачив політику, знайшов привід, щоб за прикладом Моськи полаяти Президента. Вже й маємо міністрів- заочників. Коли вже лікарі, льотчики, машиністи та музиканти заочної підготовки з’являться? Непрофесіоналізм — ось лютий ворог нашого щоденного життя, перепона на шляху нормального розвитку. Ось тут би згадати та включити у виборчі програми, а пізніше — в програму дій — кадрову політику. Щоб конкурси на державну посаду були конкурсами, щоб посади обіймали фахівці а не родичі, знайомі та політично коректні партійні діячі. Скажете, складно — абсолютно ні. Будь-який магістр, проаналізувавши конкурсну схему, вкаже, що треба зробити, щоб конкурс визначав кращих фахівців. Кожен високоповажний службовець скаже, як цьому протидіяти.
А поки що з острахом вдивляємось у напрямок Красного, з тривогою вдивляємось у кожен туман і очікуємо так необхідного дощу з похолоданням. Вслухуємось в інформаційні повідомлення та з тривогою думаємо за дітей. Ось таке воно життя поблизу вулкану, який проснувся.
ТИМ ЧАСОМ
Секретаріат Президента: Рудьковський повинен піти
Заступник голови Секретаріату Президента України Віктор Бондар вважає, що Микола Рудьковський сам повинен заявити про відставку з посади міністра транспорту й зв’язку після аварій на залізниці й, насамперед, аварії потяга у Львівській області. Про це Віктор Бондар повідомив учора на брифінгу для ЗМІ.
Він зауважив, що з етичних міркувань довго стримувався від коментарів роботи свого наступника на посаді міністра транспорту, але останні події примусили його все ж повідомити свою позицію. «Останні події в транспортній галузі мені почали навіть нагадувати хроніку 1941 — 1945 рр., хроніку воєнних подій на дорогах України — на залізничному транспорті, в авіації, на автошляхах», — зазначив Віктор Бондар.
Він вважає, що стан транспортної галузі за останній рік набув ознак критичної аварійності, критичної небезпеки для громадян України. Віктор Бондар помітив, що, на жаль, керівництво Міністерства транспорту не робить ніяких висновків щодо поточних причин аварій, нікого не притягує до відповідальності. За його словами, це свідчить про рівень компетентності керівництва Міністерства транспорту та «Укрзалізниці».
Говорячи про львівську трагедію, Віктор Бондар вважав, що це була «остання крапля», але після цього вже згорів локомотив у центральній Україні. Сьогодні в Прикарпатті загорівся вагон, одночасно розбився автобус. «Ця хроніка набуває катастрофічного характеру, винних немає, всі попередні аварії не розслідувані, покараних немає», — підкреслив він.
