Експерти, між іншим, ще кілька років тому припускали можливість «націоналізації по-українському», коли довгожданий інвестор, приватизувавши напівживе підприємство, доводить його до стану банкрота, заздалегідь вимиваючи обігові кошти й на свій розсуд вирішуючи долю соціальної сфери (дитсадків, дитячих таборів, санаторіїв, будинків відпочинку тощо), приватизованої «на додачу» до підприємства. Не виключено, що саме так і вийшло.
Тепер про найцікавіше, тобто про механізм повернення підприємств. Його, схоже, немає. Якщо, звичайно, багатоступінчастим механізмом не вважати заяву прем’єра Валерія Пустовойтенка: «все буде проводитися згідно із законодавством, через Арбітражний суд».
Тим часом у своєму травневому інтерв’ю «Дню» в. о. голови ФДМУ Олександр Бондар заявив, що націоналізація «можлива лише за умов компенсації власнику всіх його затрат на підприємство, котре повертається у відання держави». Тоді ж керівник Фонду зазначив, що грошей у держави немає, а про реприватизацію підприємств-боржників можна говорити лише після прийняття відповідного закону, якого, природно, досі також немає. Очевидно, тому експерти настійно радять ознайомитися зі списочком «засуджених» до повернення підприємств (якого також поки що немає) і передбачають, що в ньому можна буде відшукати немало об’єктів із дуже цікавим минулим. Словом, прозорості реприватизації нічого й чекати, а в обіцянки зробити «все чесно» — вже не віриться.