Напередодні цього свята до редакції «Дня» надійшов лист від винахідника із Запоріжжя Германа Ізмалкова, в якому він описував тяжке становище своїх побратимів. Замість винаходів українські генії зайняті дедалі більше пошуком грошей. Для проведення досліджень уже придуманих проектів, для створення дослідного зразка, для оформлення відповідної документації та для впровадження винаходу в життя. З останнім, згідно з дослідженням авторитетного бюро Economist Intelligence Unit (США), туго — за інноваційним індексом Україна знаходиться на 38-му місці із ста країн світу. Цей індекс характеризує рівень взаємодії науки та бізнесу, а також швидкість впровадження наукових розробок в економіку. Світовими лідерами із впровадження інновацій є США, Тайвань, Фінляндія, Швеція та Японія. З бізнесом на винаходах, як показує індекс, поки не складається.
Окрема розмова — оформлення патента. Заявку потрібно подавати до Державного департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти та науки. Подача заявки обходиться в 12,50 гривні для фізичних осіб, і в 25 гривень — для юридичних. «Заявку подав — і три роки можна про неї не думати», — розповідає Г. Ізмалков. Протягом цих довгих трьох років спеціальна комісія, подібно комісії з «утилізації та раціоналізації» з «Казки про Трійку» Стругацьких, проводить експертизу «по суті». Оцінка дається за двома критеріями — новизною та позитивними якостями. Якщо комісія визнає винахід новим і соціально корисним, через... три роки йому видають охоронний документ. І тоді знову піднімається грошово-спонсорська проблема — винахід необхідно впровадити.
«Кожен новий високопоставлений чиновник або політик висуває свої тези «одужання» економіки країни, в кінцевому результаті логічно висвічується один шлях, — розповідає автор понад 200 винаходів у різних галузях Герман Ізмалков, — Це шлях високих технологій, вихід на міжнародний ринок з кінцевим продуктом, а не з напівфабрикатом».
Чому ж ми відстаємо? Говорити про брак наукового потенціалу не доводиться, проблема в іншому — в браку грошей та розуміння важливості науки. У нашій країні на науку відраховується 1,7% від ВВП. Для порівняння — у Швеції, наприклад, це число становить 3,6%, у Фінляндії — 3,4%, в Ісландії — 3,1%. Уряд сусідки Росії зобов’язався збільшити відрахування на науку вдвічі, а зарплату вчених — як мінімум до тисячі доларів. Наших учених поки не балують навіть обіцянками.
За період з 1992 року до 1 вересня нинішнього року зареєстровано 150 тис. 253 охоронні документи на об’єкти промислової власності. Це не так уже й мало, тим більше, що серед представлених розробок є й досить солідні. Нещодавно Інститут електрозварювання імені Є. Патона представив грандіозний проект — зварювання живих тканин, яке має блискучі перспективи для використання в медицині. Ще один привід для гордості — нові технології утилізації медичних та інших небезпечних відходів. Шприци та інше медичне начиння, яке використовувалося при лікуванні смертельно хворих, є серйозною проблемою. Українські вчені пропонують її вирішення. То чого ж не підвищувати відрахування на науку?
«Найближчим часом світ поділиться на тих, хто зможе розвивати науку, і відповідно на тих, хто ні, — вважає доктор біологічних наук, академік Віталій Кордюм. — Останні житимуть, але при цьому лише плавитимуть сталь або сіятимуть хліб».
