Відбулася презентація Фонду підтримки вільних журналістів і преси України імені В’ячеслава Чорновола
Фонд, президентом якого став відомий журналіст, прес-секретар Народного руху України з десятилітнім стажем Дмитро Понамарчук, офіційно діє з листопада минулого року. Але голосно заявити про себе вирішив тільки тепер, презентуючи конкретну роботу — книгу Марічки Галабурди-Чигрин «Україно, моя Україно...»
Пані Марічка народилась у Бельгії, але є справжнісінькою українкою, можливо, на заздрість багатьом в Україні. За 25 років активного громадсько-політичного життя пані Марічка багато в чому прислужилась Україні: писала як кореспондент «Вільної думки» в Сіднеї, виступала з промовами, співала. А відвідала Україну вже в дорослому віці. Приїхала, щоб чимось їй зарадити, а опинилась у вирі Історії. Вона не тільки споглядала революційні події, а й допомагала становленню незалежності. Від весни 1990 до осені 1991 років пані Марічка робила записи, рвалась у точки найбільшої напруги: Майдан Незалежності, голодування студентів, участь у перших партійних з’їздах, подорожі Україною. Й писала не на замовлення. Гостя з Австралії фіксувала почуття й емоції через власну призму оцінки подій. Її описи — це, хай суб’єктивний, але погляд людини, закоханої в Україну, про яку все життя мріялось. Усе ретельно записане згодом зібралося в акуратний зшиток, який пані Марічка дарувала знайомим, учасникам тих подій. Цей зшиток потрапив на очі Дмитру Понамарчуку під час гостювання в австралійських українців. Виникла ідея — видати спогади книгою.
На презентації в Києві зібралося багато героїв книги Марічки Галабурди-Чигрин — люди різних фахів, доль і уподобань: тележурналісти Сергій Набока та Юрій Пінський, один з перших організаторів неформальних музичних фестивалів Микола Кунцевич, професор медицини Федір Дахно, багатолітній редактор журналу «Україна» Анатолій Михайленко, переможець «Червоної Рути» і хрещеник авторки книги Олег Павлишин... Сама пані Марічка приїхати не змогла через хворобу чоловіка. Але були тато — Іван Галабурда, сестра пані Надія з восьмирічним сином Назаром.
Ось що каже про книжку її видавець Дмитро Понамарчук:
— Книжка Марічки Галабурди- Чигрин унікальна тим, що докладно розповідає, дослівно по днях і годинах, про події, які стали історичними. Про Україну тих часів ніби достатньо згадано й написано, зокрема тими, хто претендує на провідне місце в історії. Особливо це стосується діячів, які пішли з політичної арени, але хочуть нагадати про себе, як героїв славного минулого. А тут книжка пані Марічки — мов дзеркало, в якому можна побачити, хто й наскільки різниться від себе оригінального, як виглядав насправді, хто був, може, й не на видноті, але справді в перших шерегах.
— Як створювався фонд, які його цілі й завдання?
— Це ініціатива, яка виникла знизу. Можна сказати, що журналісти, які відвідували мене в лікарні після трагічної аварії минулого року, самі її породили. Гроші, які передавали мені на лікування, стали першим внеском у підвалини фонду.
Зараз фонд збирає друковані, аудіо- й відео, фотоматеріали про В’ячеслава Чорновола, які будуть у його кабінеті-музеї в будинку Народного руху України по вулиці Гончара, 33 (тут він працював як голова Руху). Багато журналістів відгукнулося на підтримку ідеї, і майже всі безкорисно. Фонд уже забезпечив ілюстративним матеріалом книгу — найбільший збірник статей про В’ячеслава Чорновола, яка вийде друком за сприяння Асоціації народних депутатів України. Фонд сприяє також публікаціям молодих журналістів. Зокрема, ми ініціювали першу наукову публікацію Ярослави Гресь на дуже складну тему польсько-українських відносин часів Другої світової війни.
