Чи є ті, які перемогли в газовому протистоянні України та Росії? Президенти двох країн під час нещодавньої зустрічі в Казахстані, намагаючись уберегти свій авторитет, якраз спробували продемонструвати безхмарність відносин Києва та Москви. «Цей рік ми розпочали з успішного урегулювання серйозної проблеми в енергетиці та виходу на конструктивні домовленості», — вважає Володимир Путін. «Ми відійшли від феодальних відносин, зняли підозри одне із одного, що Росія за півціни продає газ, а Україна за півціни його прокачує», — сказав Віктор Ющенко. Чи насправді все так однозначно? На цьому тижні депутати Європарламенту відзначили незбагненність формування російською стороною цін на газ і підкреслили необхідність недопущення політичного шантажу в газовій суперечці з Україною. Депутати обговорили необхідність знайти фінансові інструменти допомоги Україні для впровадження технологій енергозбереження, зокрема через фінансові інституцiї Європейського Союзу. Також вони закликали країни Європи, які використовують російський газ, до диверсифікації джерел і шляхів газопостачання та до перегляду спільної політики використання газу. Про проміжні підсумки й найближчі наслідки газової війни між Росією та Україною — в коментарях експертів.
Арно ДЮБ’ЄН, експерт Iнституту міжнародних і стратегічних відносин, Францiя:
— Всупереч офіційним заявам, на мою думку, російсько-українська газова битва ще не закінчена. Багато що залежатиме від інтерпретації того, що насправді було підписано. У цій угоді чимало неясних пунктів. Я маю на увазі передусім згадку про те, що вказана ціна дійсна в першому півріччі 2006 року. Також чимало неясних моментів щодо обсягів поставок. Iснує песимістична інтерпретація, що насправді «РосУкрЕнерго» зобов’язалася постачати лише туркменський газ до 1 липня, а потім перед Україною може постати вибір: або далі отримувати виключно туркменський газ за 95 доларів, або — додаткові обсяги з Росії за вищою ціною. Тональність виступу Єханурова в Раді наводить на певні думки. Компанією «РосУкрЕнерго» на Заході досі мало хто цікавився. Зараз у Європі починають звертати увагу на відведену їй провідну роль, на те, що «Газпром» є її акціонером, але по суті вже не постачає газ в Україну. З іншого боку, Україна сама вирішила підписати угоду з такою не дуже прозорою структурою. Оскільки вас не дуже бентежить, хто постачає газ, а головне — щоб він був, отже, такий ваш вибір.
На Заході це питання буде обговорюватися, але навряд чи буде підійматися на дуже високий рівень. Реакції в Парижі, Берліні, Лондоні, Варшаві дуже різні. Як вплине ця криза на відносини в трикутнику Росія — Україна — Євросоюз у довгостроковій перспективі, доволі важко сказати. У короткостроковій перспективі, гадаю, все-таки Росія добилася свого. Але це швидше піррова перемога. Метою «Газпрому» було дискредитувати Ющенка в очах українців й Україну в очах Заходу — як країну, ненадійну щодо транзиту. Мені здається, що, застосовуючи цю зброю, Росія хотіла подати сигнал лише Україні, але інші теж отримали його. Країни Західної Європи дiйшли думки, що їм варто диверсифікувати джерела енергоносіїв і в кращій координації проводити енергетичну політику, чого досі не було: одні ставлять на атомну енергетику, інші — на теплову тощо. З іншого боку, всі розуміють, що в перспективі запаси Північного моря вичерпаються, газу в Норвегії залишилося мало, і, швидше за все, немає альтернативи збільшення поставок із Росії.
Мало того, що немає єдиної європейської політичної позиції. Є ще й інші гравці — це німецькі, італійські компанії, які теж виступають на боці «Газпрому». Вони дуже чітко заявили, що «Газпром» ніколи не порушував своїх зобов’язань. Західні енергетичні гравці більш проросійські, аніж західні уряди.
— Як на Заході розцінюють останні внутрішньополітичні події в Україні: голосування парламенту за відставку уряду, заяви про те, що треба відмовитися від вже підписаної угоди?
— Усі розглядають це як підготовку до виборів. Усі розуміють, що якби не було виборів, події розвивалися б інакше. Зараз усі ставлять запитання: чи є міцним альянсом антипрезидентська більшість, що сформувалася за участю Януковича, Тимошенко й Литвина? Це остаточно підриває сценарій примирення між двома гілками «помаранчевих» чи ні? Мені здається, що все можливо, хоча публічно Ющенко й Тимошенко заперечують можливість альянсу з Януковичем. Насправді все залежатиме від результату виборів.
Безумовно, імідж країни дещо зіпсовано: є нестабільність; є неясності щодо конституційної реформи, ніхто не розуміє, чи буде сформовано новий уряд, що відбуватиметься впродовж двох місяців, що залишилися до виборів. Через рік після інавгурації Ющенка дуже багато запитань і дуже мало відповідей.
Станіслав БЄЛКОВСЬКИЙ, директор Інституту національної стратегії, Росія:
— Я вважаю, що газова війна закінчена. Дискусії про те, що 1 липня розпочнеться її новий виток і ціни на газ буде переглянуто, не мають під собою підстав. Досягнуто домовленості, яка повністю задовольняє Володимира Путіна, і він не буде її міняти зi своєї ініціативи. Хто виграв? Переможцем є Україна як держава, тому що вона отримала вельми низьку ціну на газ — 95 доларів, а переговори, як відомо, розпочиналися з позначки 160 доларів, а потім — 230 доларів за тисячу кубометрів газу. 95 доларів — найнижча ціна в СНД після Білорусі. Наприклад, Вірменія отримує газ за 110 доларів. Виграло вище керівництво «Газпрому» й Росії, яке зацікавлене в діяльності компанії «РосУкрЕнерго». Фактично понад 2 млрд. доларів прибутку «Газпрому» перекачується «РосУкрЕнерго» в рамках схеми, яка на сьогодні затверджена як базова. Хто програв? Насамперед — «Газпром», який має збитки від цієї схеми, і Росія як держава. Але сьогодні в Росії немає суспільно-політичних сил, які могли б поставити це питання на обговорення.
Україна й Росія — дві країни, які віддаляються одна від одної. Газова війна внесла в це свій великий вклад. На сьогодні вже ясно, що немає ніякого єдиного геополітичного проекту України та Росії. Поки не відбудеться зміна політичних поколінь, поки не піде команда Путіна та покоління Ющенка, країни віддалятимуться одна від одної в геополітичному значенні. В економічній сфері держави якраз взаємодіятимуть, і газова війна тут, за великим рахунком, нічого не зіпсувала.
Для Росії наслідки газової війни суто негативні. Вона підірвала свою репутацію як надійного постачальника газу, хоча, можливо, зовсім не хотіла цього робити. Крім того, російська політична еліта ще раз показала, що приватний фінансовий інтерес для неї набагато важливіший за державний. Вона легко поступилася офіційними вимогами «Газпрому», тільки но булоукладено угоду за участю близької до нього компанії «РосУкрЕнерго». Щодо України, то вона, безумовно, укріпила свої позиції. Я переконаний, що українська опозиція не права, стверджуючи, що відбулася певна зрада національним інтересам. Українська опозиція просто ображена на Кремль, який не підтримав її у вирішальний момент. Москва, домовившись із Віктором Ющенком, позбавила Віктора Януковича та Юлію Тимошенко можливості експлуатувати тему газової кризи та виступати посередниками з її урегулювання. Ображена та розлючена українська опозиція кинулася в останній бій, безпідставно звинувачуючи уряд й ініціювавши його відставку. У цьому виявляється політична безвідповідальність опозиції, яка плутає власні дрібні тактичні інтереси з державними. Загалом як держава Україна виграла, і це визнає весь світ, окрім, звісно, офіційних кремлівських пропагандистів, які намагаються стверджувати, що виграла Росія.
Важливо розуміти, що Путін за психологією та системою життєвих цінностей — 100%-ий бізнесмен. Для нього важливий особистий прибуток. Ющенко, навпаки, політик. Там, де інтереси бізнесмена Путіна й політика Ющенка збігаються, там Україна й Росія домовляються. Остання газова угода — яскравий приклад. Там, де їхні інтереси розходяться, вони починають говорити як сліпий із глухим. Завдання полягає в тому, щоб знайти точки зіткнення й успішно працювати саме в цих точках, виводячи за дужки все інше. Немає жодних об’єктивних передумов для того, щоб Україна та Росія ворогували, навіть при нинішніх політиках. Тим більше ситуація зміниться за наступних політичних поколінь, які не будуть більше обтяжені тягарем взаємних образ, недовіри й у яких не буде апріорного уявлення про те, що Україна та Росія — противники.
Як вплине ця криза на парламентські вибори? Все залежить від того, наскільки Віктор Ющенко зможе переконливо показати, що газова угода реально вигідна Україні, а всі претензії опозиції мають абсолютно кон’юнктурний і безвідповідальний характер. Тут буде боротьба не стільки аргументів, скільки — харизми і переконаності. Я не впевнений, що Ющенко виграє цю війну, однак він має шанси для перемоги.
