Мабуть, у жодній іншій країні не живе стільки вихідців
із України, які аж ніяк не намагаються забувати країну свого народження.
Тимчасовий повірений у справах Ізраїлю в Україні Зеєв Бен-Ар’є в інтерв’ю
«Дню» нарікав, що подальшому розширенню співпраці поки заважають українська
нестабільність і відмінності в менталітеті, тоді як Ізраїль міг би своїми
«штучками» — технологіями — вдихнути життя в українського промислового
гіганта.
— Що саме послужило причиною заяв прем’єр-міністра Нетаньягу
про можливість припинення виведення ізраїльських військ із територій, що
передаються Палестині?
— Позиція уряду Нетаньягу така: мир без безпеки не може
бути встановлено, просуватися до нього не можна, якщо на цьому шляху нас
підстерігає терор. Підписаний при посередництві США меморандум довів, що
з палестинцями можна досягти результату, коли ситуація здавалася вже майже
безвихідною.
Нині, коли ми віддаємо певні території під контроль палестинців,
ми повинні покладатися на їхню поліцію, владу, і тому ми повинні добитися,
щоб узяті на себе при підписанні меморандуму зобов’язання, принципи якнайсуворішої
взаємності виконувалися. Мирний процес у ситуації підбурювання тривати
не може, тим паче, що ситуація досить вибухонебезпечна. Досить муедзину
на п’ятничній проповіді розпалити публіку, закликати її, і це знайде відгук,
візьмуться за каміння й серйозніші речі.
А палестинці примудряються «розмити» свої зобов’язання.
Приміром, із відомою палестинською хартією, в якій є параграф, який закликає
до прямого знищення Ізраїлю. Вони начебто його скасували — але органом,
який на це не вповноважений. Арафат останнім часом заявляє, що органи Палестинської
автономії повинні вести боротьбу з терором і ведуть боротьбу з терором.
Проте слів замало. Ми подали список 30 підозрюваних. За умовами меморандуму
палестинці зобов’язані вжити заходів, але цього не відбувається — тож уряд
Нетаньягу заявив, що так більше тривати не може.
Для прогресу переговорів необхідне загальне поліпшення
умов, і в цьому нам можуть допомогти арабські країни, які заморозили економічні
відносини з нами (хоча наша економіка від цього не вельми потерпає). Ізраїль
вітає участь усіх країн, зокрема й України, у процесі багатостороннього
врегулювання, у проектах на Західному Березі річки Йордан, у секторі Газа
— електрифікація і таке інше. Могли б бути тристоронні українсько-ізраїльсько-арабські
(зокрема й палестинські) проекти — оцим можна допомогти врегулюванню.
— Чи може Ізраїль погодитися на створення держави Палестини?
— Зараз про це говорити рано, це питання, яке може обговорюватися
після врегулювання через багато років. Ми не проводили останнім часом таких
опитувань, але я думаю, що реакція населення була б переважно негативною.
Ми не бачимо такої можливості — схвалити створення держави, яка мала б
армію, коли нині в палестинській поліції знаходять притулок ті, хто, за
ізраїльськими даними, підозрюється в тероризмі. Зі списку 30 підозрюваних
у тероризмі 12 служать у поліції, чий обов’язок — класти край терору. Проте
з десяток років тому й переговори з Ясиром Арафатом, котрий особисто очолював
планування терористичних акцій, здавалися неможливими. Сьогодні мова про
проголошення Палестинської держави не йде, заяви Арафата про наміри його
одностороннього проголошення суперечать підписаним угодам.
— Саме зараз — річниця трагічної загибелі Іцхака Рабина.
Які нині настрої панують в Ізраїлі з цього приводу?
— Тільки прихильники крайнього фанатизму можуть якось виправдовувати
це вбивство. Сказати, що таких в Ізраїлі немає, я не можу. За одним з опитувань,
убивство Рабина підтримало 1,5 відсотка населення. А переважна більшість
убивство засуджує й не може з ним зжитися. В історії Ізраїлю таке вбивство
дуже й дуже рідкісне.
Послідовники партії Рабина представлені у кнесеті й народі.
Супротивники його лінії також є. Проте супротивники політичної лінії, звісно,
і в страшному сні не можуть уявити собі, що політичні питання вирішуються
таким чином. Ізраїль залишається на диво нежорстокою країною. Будь-який
акт насильства суперечить ізраїльському менталітету, хоча доводилося воювати
й убивати.
Ніхто не сперечається про стратегію. Мирне врегулювання,
необхідність мирного співіснування — це мета практично будь-якої партії
в Ізраїлі. Відмінності — в тактиці. На траурні мітинги пам’яті Рабина приходять
практично всі — і його прихильники, і супротивники.
— В історії двох наших народів далеко не завжди були позитивні
сторінки...
— Справді, були дуже похмурі сторінки, не чорні навіть,
а червоні — від крові. Крім того, дуже багато залежить і від інтерпретації
— а вона далеко не завжди була правильною. Утім, це тема дуже складна,
і в інтерв’ю навряд чи можна її висвітлити.
У багатьох сферах існують, здавалося б, ідеальні умови
для розвитку економічних відносин. Якщо Україну можна уявити як велетня
з важкою індустрією, родючими землями, котрому, можливо, бракує якоїсь
коробочки, аби все це почало рухатися, — то Ізраїль може бути володарем
цієї коробочки — високі технології, тонкі технології. Найцікавіші для двостороннього
співробітництва — телекомунікації, автоматизація й комп’ютеризація сільського
господарства, медицина, медичне обладнання, будь-які види промисловості,
де в Україні є каркас, який можна наповнити «єврейськими штучками» — ізраїльськими
технологіями. Цьому процесу сприяють і вихідці з України, котрі знають
умови як Ізраїлю, так і України. Зростає торговельний оборот. Він, як очікується,
досягне цього року вже $150 млн.
Однак є й негативні моменти. Річ у тому, що, коли говоримо
про розвиток економічних відносин, ми маємо на увазі приватний бізнес,
якому не можна наказати вкладати грошi в Україну. Недостатня економічна
й політична стабільність в Україні, недостатньо опрацьована юридична система
в економіці стримують розвиток зв’язків. Крім того, у нас різний економічний
менталітет, тож не завжди легко йдуть переговори.
— Коли мені випало побувати в єврейській гімназії в Києві,
я був вражений тим, що її викладачі не приховували: їхнє головне завдання
— уберегти дітей від можливого шоку через відмінність культур, традицій,
менталітетів при переїзді до Ізраїлю. Тобто роботу цієї гімназії, як, мабуть,
і будь-якої іншої, націлено на еміграцію з України. Ви не вважаєте, що
цілковита еміграція євреїв з України лише збіднить саму Україну, культура
якої завжди була багатоетнічною?
— Далеко не завжди інтереси всіх збігаються. Держава Ізраїль
створювалася як держава євреїв усього світу. Ті, хто її створював, бачили
її громадянами всіх євреїв — як і переважна більшість українців живе в
Україні. Такою є ідея єврейської держави. Ми, до речі, нікого не спокушаємо,
навпаки, ми реально говоримо про всі наші труднощі.
Коли євреї розвиватимуть свою культуру, свої традиції в
Україні — то Україна від цього лише збагатиться. Якщо євреї виїдуть — то
це буде повернення у свою родину. Як буває сім’я, у якій народився, і сім’я,
у якій виріс.
№219 14.11.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету
обов'язкове. © «День»
