Слідство у справі колишнього президента Леоніда Кучми набуває гротескових форм. Начебто вона й закінчена й має передаватися до суду, але заважає одна важлива деталь: фігурант з нею не ознайомився. Це процесуальна норма, і її ніяк не обійти. Тим паче що в законі не зазначені терміни цього ознайомлення. Чим і користується колишній президент. Та й нема коли йому займатися цією, як виходить фактично, не дуже важливою справою. Є дещо важливіше. Наприклад, поїздки по всіх усюдах. От і занесло його до вельми неблизького від України Кейптауна. У іншій обстановці про це взагалі мало хто говорив би, але ми в нашій країні переживаємо епоху політичних процесів. І якщо Юлії Тимошенко, й певною мірою Юрію Луценку, закидаються формально економічні й фінансові провини, то у випадку з Леонідом Кучмою політика просто пре, разом з прямими кримінальними епізодами.
Узагалі, логіку наших можновладців «розумом не осягнути». Європа, Росія, США стільки говорять про політичну складову процесів Тимошенко й Луценка, тож, здавалося б, в інтересах улаштовувачів усіх цих дійств було б пред’явити urbi et orbi справжню політичну справу для доказу своєї неупередженості. Зрештою, країні просто необхідно грунтовно розібратися з випадком Георгія Гонгадзе, поставити крапку в цій справі. І об’єктивний розгляд справи Кучми, з доведенням до судового слухання міг відіграти в цьому важливу роль. Ні, роблять з точністю до навпаки. Наче спеціально дають підстави для критики й підозр, що нічого такого, за що можна судити Тимошенко й Луценка, немає.
Але звичайна логіка нашій владі аж ніяк не властива. Юлію Тимошенко звинувачують у затягуванні справи й обмежують, при цьому довільно, терміни ознайомлення з нею. У будь-якій системі правосуддя, якщо воно таким хоче себе називати, вже лише це було б підставою для закриття справи через процесуальні порушення. Так повелося ще з часів римського права. Але якщо вже довільно запроваджуються такі обмеження, то чому вибірково? Одним можна, як Леоніду Кучмі, а іншим не можна. І це в українському судочинстві називається рівними правами.
А тепер по суті далеких і близьких поїздок колишнього президента, який останнім часом чомусь почав відрекомендовуватися не політиком, а ракетником. Краще б він такого не казав.
Бідолашна країна, якщо десять років нею керував не політик, а ракетник. Не інженерна це справа, він виконував невластиві йому функції. Зазвичай з такого поєднання мало що виходить. Є, звісно, винятки. Президент де Голль був офіцером, і успішним, але так склалася доля, що більшу частину життя йому довелося займатися політикою. Але для того й винятки, щоб підтверджувати загальне правило: кожен має займатися своєю справою. До речі, за часів президентства Кучми його рідний «Південмаш» дійшов до краю, від чого не може оговтатися й досі. Як же президент-ракетник таке допустив, щоб космічна держава та її гордість — найбільший у Європі ракетобудівний завод дійшли до такого життя. Керівники нашої космічної галузі скаржаться на те, що Росія виставляє принизливі умови польоту нашого космонавта в міжнародному екіпажі. Треба так розуміти, що це елемент будівництва СРСР-2, яке нещодавно запропонував майбутній президент Росії Володимир Путін у своїй статті в газеті «Известия». Таким чином Україну зазивають у черговий Євразійський простір і створюють для цього так звані сприятливі умови.
Але Москва так не розмовляла б, якби Україна за президентства Кучми й пізніше не втратила того, що було нажито працею всього нашого народу. Який сенс марнословити про міжгалактичні польоти, якщо рідна ракетно-космічна галузь переживає такі часи. Навіщо їхати за тисячі кілометрів, щоб вести пустопорожні розмови.
Виявляється, є сенс, якщо зважати на точку зору колишнього президента та його радників. Вона полягає в тому, що пристойні люди з шанованих політиків і бізнесменів не сиділи б з ним поруч, якби підозрювали в скоєнні інкримінованих йому дій. От і їздить наш колишній президент-ракетник, зустрічається з ними й таким чином, як йому здається, набирає необхідні очки. Дивно, але він забув дві речі.
По-перше, принизливе розміщення за французьким алфавітом на саміті, коли поруч з ним не схотіли сидіти керівники провідних держав. Упорядникам тоді довелося вдатися до цієї протокольної хитрості, щоб уникнути гучного скандалу. І зроблено це було не заради Кучми, а через Україну як таку. Вона ж не винна в тому, що з її президентом стався такий неприємний казус. Якщо Леонід Данилович забув або зробив вигляд, що не пам’ятає цієї «французької» розстановки, то марно. Дипломати мають довгу пам’ять, а щоб її освіжати, все записують і протокольну бухгалтерію ведуть вельми детально.
По-друге. Знайомства, зустрічі й розмови з сильними світу цього, за великим рахунком, нічого не означають, коли з’являються факти кримінального характеру. І якщо вони будуть доведені під час процесу, якщо він узагалі коли-небудь відбудеться, то жодні зустрічі й розмови не допоможуть. Як і виставляння себе не політиком, а ракетником.
Ще на самому початку розслідування в своїх інтерв’ю Леонід Кучма багаторазово заявляв, що ніхто більше за нього не зацікавлений в об’єктивному розгляді, щоб поставити щодо нього й можливої участі в справі Гонгадзе остаточну крапку. Дивно, але реальність дуже розходиться з деклараціями. Якраз для виконання таких слів з результатами розслідування треба ознайомлюватися вельми грунтовно й не затягувати процес передання до суду безконечною відсутністю та вояжами всією планетою. Але якщо відбувається прямо протилежне, то слід підозрювати абсолютно інший намір. Чого чекає колишній президент? Виходить, що закінчення справи Тимошенко.
З Кучмою все досить зрозуміло. Йому зволікати, як він вважає, вигідно. Але влада від цього лише програє. Вона в черговий раз чітко й зрозуміло демонструє, що жодного правосуддя в Україні немає. Усі гучні й не дуже справи затіваються із суто політичних міркувань кон’юнктурного плану. Щойно поставлених цілей досягають або здається, що досягають, усе тихо вмирає природним шляхом. І таким чином ми хочемо в’їхати до Європи, в якій закон звикли виконувати не зважаючи на особистості, їхні посади, чини, винагороди й особисті знайомства.
Проблема не в Кучмі й навіть не в Тимошенко з Луценком, а в лицемірстві нашої правлячої еліти. На словах вона хоче до Європи, а практично бажає робити так, як у сусідній Росії. От і доводиться вести нашому гарантові Конституції у Варшаві й інших столицях не дуже приємні розмови й виправдовувати те, що ніяк виправдати не можна. А Леонід Кучма не губиться й вояжує світом. Сподіваючись ad meliora tempora — на кращі часи.
