Десятиліття кінчається.
Кожний має що про нього згадати. Для мене і, ймовірно, для багатьох інших воно було успішне. Але чомусь крутиться в голові фраза колеги-журналіста з одного київського видання: «Зима буде довга».
Згадаймо: «нульові» у нас почалися із вбивства Гонгадзе і касетного скандалу, з розгону — аж до тюремного ув’язнення — опозиції, з утисків свободи слова і зібрань, з повного знахабніння влади. Завершується десятиліття — демонстративним кримінальним переслідуванням опозиції, спробами закрити незалежні телеканали і газети, поступовим перетворенням СБУ на аналог радянського КДБ, дедалі відвертішими спробами фальсифікації виборів, пишним і нестримним розквітом корупції. А втім, то не є порочне коло, то трохи інакша фігура.
Сподіватися на те, що, мовляв, за чотири наступні роки Янукович усіх допече і ми оберемо собі нарешті «нового Вашингтона», не варто. По-перше, такі хлопці, діставши будь-яку владу, вчіпляються в неї намертво і не шкодують ані грошей, ані сил, аби її втримати. По-друге, ми, українські виборці, назагал ще не навчилися голосувати розумом, а не серцем або шлунком. Відповідно, і лідерів, котрі справді мали б чітке уявлення про розвиток країни і рішучість втілювати свою програму, нема. Така, справжня опозиція якраз і з’являється, коли на неї є запит. Навіть якщо «дони» своїм урядуванням набриднуть усім до зелених чортиків, у найближчому майбутньому серйозної загрози їх владній монополії не виникне. Нас чекає дев’ять вельми, скажімо так, насичених років.
Та, попри все, це не зовсім «неокучмізм». Радше початок кінця тої України, яку знаємо. України, в якій без хабара неможливо отримати жодного потрібного папірця, в якій найдрібніша чиновна сошка почувається царем, у якій замість депутатів — «кнопокодави», а закон — як дишло. Прогнозування — невдячна штука. Однак, судячи з того, що вже відбулося, нинішній режим своїми незграбними діями буде загострювати старі проблеми і додавати нові. І через дев’ять років ситуація дійде до точки кипіння, котра дуже легко перетвориться на точку неповернення. Тобто до нас дійде, що так далі жити дійсно не можна, що треба не просто призначати вільні вибори, а й виконувати свої обіцянки після них — всі до решти. Це і буде та революція, після якої щось переміниться реально. Отже, не коло — а важка, повільна спіраль розвитку.
Так, через дев’ять років це скінчиться. Дев’ять років мого, вашого життя.
